Раді Вас бачити!

Пісня розділу:

▶Isak Danielson – Power

Вже годину вони обговорювали інформацію і всоте перечитували статтю, яку підготувала Есті та їх люди для Орсон-пост.

– Може дійсно треба все заперечувати? Як тупоголові політики. 

Тай потер очі.

– А що? – продовжила вона. – Їх ловлять на брудних махінаціях, тицяють шнобелем мало не у прямі докази, а вони руці розводять із сакраментальним “це не я”. Спрацьовує ж?

– А далі що?

– А що далі? Зміню ім’я і переїду в Сингапур.

– Тебе викрито, Вів.

– А то я не знаю! – зітхнула дівчина.

Тай наблизився, поклавши руку їй на плече.

– Використай це собі на користь. А безпеку здоров’я і репутації залиш мені і кризовому піару.

– То що мені? Просто вийти до тих журналюг із пафосним «Я – Залізна Людина» і епічно піти?

– Ну, не аж так, – зітхнув він. – Потрібна стратегія. План, – він торкнувся її волосся, відводячи його за плече. – Ти маєш нарешті повернути собі те, що є твоїм по праву.

Тай чмокнув її у плече, піднявши очі. Вів зустріла його погляд і примружилась:

– Ти такий сексуальний, коли штовхаєш натхненні промови.

Тайлер стомлено видихнув.

– Направ цей настрій у потрібне русло.

– Маю кілька ідей, – понизила голос вона, наближаючись. 

Тай відвернув голову, губи Вів ковзнули його щокою.

– Спершу робота – потім задоволення. Серйозно, Вів. Тобі треба зосередитись. Якщо ти справді прагнеш нарешті повернути спадок батька, діяти треба швидко і з усіх боків. Це твій єдиний шанс.

Вівіка зітхнула, відхилившись.

– Потрібно дзвонити Гарту.

– Кому?

– Моєму юристу. 

– Це ж чудово, що він у тебе є.

– Звісно чудово. Де б я на твою думку гребла нам підозріло реалістичні документи, і хто б підмазував потрібних людей у судовій системі, щоб нас не хапали за зад щоразу як щось йшло не так як треба? А це, я нагадаю, ставалось значно частіше, ніж я б хотіла. Він має доступ до бази і потрібних людей, а ще тримає язика за зубами.

– Чудово, тоді плануй зустріч, залучимо його.

– Тобі це не сподобається.

– Чого?

– Він має до мене почуття і не приховує їх.

Тай зітхнув. Ну, звісно ж. Хвалені “зв’язки” Вів нерідко будувались саме на емоційній прив’язці потрібних їх людей до Вівіки. У такий спосіб вона вміла якнайкраще скеровувати їх дії у той бік, що був їй необхідним. Вона мала правду: йому навряд чи сподобається споглядати за цим процесом.

***

Зустріч призначили у будинку по сусідству. Вівіці поки не варто було залишати їх безпечного району, враховуючи яка кількість журналістів зараз оббивала пороги готелю Нью-Йорка та й всі можливі місця де Вів бачили останні тижні.

Джаспер Гарт уже чекав, завітавши до потрібного будинку за п’ятнадцять хвилин до початку зустрічі. Чоловік років сорока, високий, з охайною зачіскою та чіпкии карими очима. Він був вбраний у темно-синій костюм без краватки і мав вигляд успішного юриста, що звик вирішувати чужі проблеми за чималі гроші. Тай скрипнув зубами. Заможний, успішний, привабливий, слідкує за собою. Як не крути – виграшне комбо Вів. 

На гостю він чекав у вітальні і, щойно Вівіка увійшла – підвівся, розвівши руки.

 – Вів’єн, – тихо сказав Джаспер, у в голосі читалось справжнє, стримане занепокоєння, коли він обійняв її. – Я бачив новини. З тобою все гаразд?

– Відносно, – стримано відповіла вона, дозволяючи йому обійняти себе за плечі. – Дякую, що погодився зустрітися так скоро.

– Авжеж!

Тайлер стояв трохи позаду, склавши руки на грудях. Джаспер кивнув йому коротко, навіть не прагнув знайомитись чи потискати руки, юрист одразу ж повернувся до Вівіки.

– Розкажи про все, що вже встигло вийти з-під контролю. Важлива кожна деталь.

Вівіка сіла у крісло поруч, відкинувшись на спинку. Вона говорила чітко, намагалась уникати зайвих емоцій. Розпочала з самого Ілая, тоді розповіла про статтю, журналістів, а також про те, що й кримінальні структури вже почали ворушитися, раптово зацікавившись ніби-то мертвою спадкоємицею імперії. 

Кар’єрний агент ФБР, з якою Вів підтримувала дружні стосунки, взяла все у свої руки висловивши дівчині щире співчуття через усе, що тій довелося пройти. Вів навіть замислилась, що було б непогано і справді мати такого друга. Джаспер слухав уважно, іноді коротко уточнював деталі та записував у свій блокнот.

Але Тайлер бачив більше і від того, його живіт сковувало хвилювання. Хлопець помічав, як Вівіка ледь помітно пом’якшує голос, коли звертається безпосередньо до Джаспера. Як дозволяє собі майже інтимну усмішку, коли той турботливо питає, чи вона у безпеці. Як її пальці на мить торкаються його зап’ястка, коли передає йому роздруківку. Жест короткий, ніби випадковий і водночас ідеально розрахований.

Джаспер реагував саме так, як вона й очікувала: нахилявся ближче, стишував голос, брав її за руку, обіцяючи підтримку. Юрист дивився на неї довше, ніж вимагала професійна етика й ні краплі не соромився цього.

– Я зроблю все, що зможу, – сказав він нарешті. – У нас є підстави заявити про повернення активів. Якщо діяти швидко і жорстко, ми можемо випередити тих, хто зараз намагатиметься заблокувати твої права. Але тобі доведеться вийти з тіні. Принаймні частково.

– Я готова, – відповіла Вівіка.

– Я підготую перший пакет документів до середи. Ми про все подбаємо, обіцяю тобі, – він знову торкнувся її руки.

Дівчина кивнула.

– І… Вів.

Він замовк на секунду, дивлячись їй прямо в очі.

– Якщо тобі щось знадобиться, будь-що – ти знаєш, де мене знайти. Я допоможу чим зможу.

Вівіка повільно кивнула. Її усмішка була теплою, вдячною і, як вміла лише вона – неприховано кокетливою:

– Дякую, Джаспере.

Юрист кивнув, кинувши останній погляд на дівчину і рушив до дверей. 

Тайлер мовчав усю зустріч, дозволив собі лише спостерігати, намагався вгамувати хвилювання, що скувало груди.

Коли вони вийшли на вулицю, Вівіка дістала цигарку, але так і не підкурила. Йшла швидко, із невимовною легкістю, навіть задоволенням, вочевидь тішилась тим, як все вдало складається. Як гарно мати тих, хто зробить для неї саме те, що було потрібно. Тайлера жахало те, що він бачив.

Насправді ж дівчина лишалась замисленою, крокувала попереду, стискаючи цигарку зубами. Думки вились у голові, викликаючи тривожність, Вів все думала, як справи підуть далі і гадки не мала з чого їй почати. Вона була впевнена у Джаспері, але мала величезні сумніви, щодо суспільства, яке раптово помітило її не так, як вона планувала. Вся ця увага до її персони, копирсання у її минулому не на жарт непокоїло Вів. І хоч потрібні люди, яких Вівіка кликала “кризовим менеджментом” зараз працювала на повну, контролюючи і блокуючи всі незручні згадки та справи, з якими в теорії дівчину можна було б пов’язати, хай і без доказів – вона все одно хвилювалась про це. Адже ситуація, хай і не цілковито, та все ж виходила з-під контролю. А Вівіка ненавиділа це відчуття.

Зрештою вона таки підкурила і, перехопивши сигарету пальцями, видихнула густий дим. Тоді окинула підозріло мовчазного Тая поглядом і нахмурилась:

– Все гаразд?

Тайлер певний час мовчав.

– Ти завжди так із ним розмовляєш?

Вівіка витратила кілька секунд, щоб зрозуміти, про кого каже хлопець, адже думки її були геть не довкола Гарта.

– Як? – звела брову дівчина.

– З неприхованим інтересом, наче він не юрист, а кандидат на олімпійський стрибок у твоє ліжко.

Вона зупинилася, притулившись стегном до машини, і затягнулась.

– Ти жартуєш?

– А схоже?

Вів видихнула, потерши перенісся пальцями.

– Він ефективний, коли відчуває, що важливий. Я лише підтримую цей стан.

– Так, але…ви ж фактично фліртували при обговоренні юридичної, бляха стратегії. Це так і мало бути?

– Не кажи, що ревнуєш, – недовірливо покосилась на хлопця Вів. – Він нічого не значить для мене. До того ж, тобі відомі мої методи.

– Методи, – пирхнув він. – Ти просто граєшся з людьми задля вигоди.

– Так, і раніше тебе це не бентежило, – звернула увагу вона. – Ні у момент, коли ми знаходили потрібні нам інвестиції, зв’язки у держструктурах, “фрілансерів”, що виконували брудну роботу, не дивувало тебе й дивовижне створення стосика паспортів, які ти тягаєш у своїй “екстренній” сумці. То, що змінилось?

Тайлер кинув на неї довгий замислений погляд. У голові з неприємним гулом волала думка, якої він досі намагався уникати. А що, як із ним вона робила те саме?

Що, якщо всі ці розмови про почуття, про страх його втратити, про те, що вона “закохана”, теж лише спосіб тримати його саме там, де їй зручно – поруч, відданим, готовим закрити спину і, з нещодавного – втамувати її ненажерливі потреби у ліжку?

Адже ще гірше було усвідомлювати, що для того аби тримати когось на гачку, Вівіці не було потрібно спати з ними. Досить було ввічливої бесіди, гри у небайдужість та емоційного контакту, що торкався чітко тих тригерів, які були потрібні їй. Вівіка розташовувала потрібних людей, неначе фігури на шаховій дошці. Прив’язувала їх до себе, аби вони були ладні зробити для неї все. 

Звісно, маючи секс із ним, ще й такий – вона прибивала Тайлера до себе мало не цвяхами. Тепер він навряд чи матиме змогу втекти чи ігнорувати власні почуття. І це лякало.

Дівчина помітила його мовчання. Зітхнула, випускаючи дим угору.

– Не починай, Таю. Джаспер – це робота. Ти ж нею ніколи не був.

Вона сказала це рівно, буденно, наче це був очевидний факт. Але Тайлер уже не був певен, наскільки може їй вірити.

Вівіка рушила до їх будинку, дорогою відкидаючи недопалок. Тай лише кивнув, йдучи слідом. На простір довкола тисла напружена тиша.

***

Мовчання Тайлера і певна відстороненість викликала у Вівіки хвилювання. Сам Тай говорити про це відмовився, дівчина зателефонувала Есті, доки той був у душі, аби поділитись хвилюваннями хоч з кимось близьким.

Це була нова риса для Вів. І така залежність від думки подруги здавалась їй зайвою, та попри все, вона відчувала потребу обговорити переживання саме з Есті. Бо вона чесна, вона любить їх обох і не засудить, а може навіть дасть пораду. Направду Вівіка страшенно скучила за подругою і хотіла скоріше побачити її не за відеозв’язком. 

– Він ревнує, Вів. І це нормально.

– Ні, це не нормально. Я не проявляла цікавості до Гарта. 

– Ти ж читаєш людей, – хитала головою Есті, по відеозв’язку. – Вмієш з'ясовувати їх слабкі місця, розумієш де треба зіграти в любов. Чого ти не можеш розгадати стану Тайлера?

Вів зітхнула. Вона й сама про це часом думала, та ніяк не могла прийти до конкретної відповіді. Всі її вміння поруч з хлопцем неначе вимикались, вона вважала їх непотрібними і не замислювалась про це.

– Я не можу грати з ним, – визнала Вів. – Він знає мене дужче за інших, я відчуваю що хай яка моя гра буде правдива на загал – він помітить фальш, бо знає мене. До того ж я справді маю почуття до нього і не хочу вдавати щось інше. А не можу розтлумачити його емоції...біс його зна чому, Есті. Він неначе закритий для мене, я не відчуваю потреби шукати його тригери і ламати їх, це...нечесно, розумієш? Все в мені противиться цьому, я довго не розуміла чому. Та, тепер знаю.

– Боже, ти справді закохалась! – Есті затулила руками рота. – Не можу повірити.

Вів видихнула.

– І попри це, я б не відмовилась аби мої навички у його присутності працювали на повну. Бо часом я взагалі не знаю, що з ним відбувається, а говорити про це він не хоче.

Завершивши розмову, Вів видихнула. Хотілось обійняти Есті. Взагалі хотілось скоріше повернутись до готелю. Та поки спокійно виїхати їм звідси не дадуть. Добре, що цей район поки безпечне місце. Правильним рішенням було послати підставну людину для підписання договору про оренду. Вів була певна, що якби власник знав хто живе у його домі – уже б пішов до ЗМІ. І ті б оббивали пороги цілими днями.

***

Прес-конференція мала відбутись завтра вранці. Вівіка не хотіла визнавати, та публічний вихід у світ після всіх подій чогось її лякав. Одна справа жити за чітко сформованим образом, під чужим ім’ям та з вигаданою біографією і геть інше – знову стати собою. Незахищеною, відкритою до світу, виставити власні втрати напоказ і намагатись стійко прийняти суспільну реакцію.

Тай зробився мовчазним. Напруга між ними після зустрічі з Гартом не зникала. Навпаки, вона стала гострішою і тисла тепер ще дужче, здавалось що от-от і розчавить череп.

Адже, тепер вони хоч і жили в одному будинку, спали в одному ліжку, торкалися одне одного – між ними була зведена якась невидима стіна. Тайлер ловив себе на тому, що почав аналізувати кожну її усмішку, інтонації голосу, кожен жест чи погляд. Здавалось, що Вівіка помічає це і сама відсторонюється, лишаючи тільки більше питань.

Журналісти не відставали. Вони чергували біля готелів, де Вівіку бачили раніше, ресторанів, де її дивом хтось помітив з тиждень тому, “пасли” всі старі адреси. Засвітився і Джейкоб. Виршив на весь світ похвалитись, що провів із нею якось ніч. Вівіка тішилась, що не продовжила їх знайомство.

Паралельно юрист Вів, Джаспер спонукав до дій, підготувавши для цього все необхідне. Починали з найменших ланок, поступово підіймаючись до вищих. План був пропрацьованим, команда Гарта справді доклалась до повернення активів Вівіці. Лишалось чи не найтяжче: вийти у світ із заявою. Та для цього дівчині треба було підготуватись на всіх можливих етапах. Тож, коли текст, сформований командою та Орсон-пост почав відскакувати від зубів – Вівіка вирішила підготуватись і на іншому фронті, прагнучи скинути зайву напругу перед і без того непростим періодом власного життя.

Тайлер саме намилив волосся і взявся за лійку душу, щоб направити її на голову. Піна зайшла в очі, і ті запекли. Лайнувшись, він швидко змив піну з голови і почав щосили терти очі. Двері кабіни відчинились.

– А що тут у нас?

– Дідько! – підкочив він і лійка душу вислизнула з вологих пальців, впавши вниз. Вода розпорошувалась навсібіч, Вівіка відскочила, Тайлер закрив воду, повісивши лійку на гачок.

– Чого ти хочеш? – роздратовано спитав він, намагаючись прикритись.

– Хотіла побачити твою голу дупу. Я за нею скучила, – самовдоволено сказала вона.

– Ти нестерпна! Скільки разів я просив не робити…– він перевів погляд на Вівіку і його очі застигли на її грудях, які чітко проглядались через білий топ. Дуже мокрий білий топ.

– Що таке?

– Ти…облилась.

– О, я знаю, – її очі засяяли. – Відчуваю.

Він намагався не дивитись нижче її очей, але його погляд знову і знову опускався. Дідько…він збудився. Тайлер намагався змінити позу, та судячи з задоволеної посмішки Вів, вона помітила цю зміну його тіла.

Вівіка плавно провела рукою по грудях справа і підділа пальцем топ.

– Щ-що ти робиш? – затинаючись, спитав він.

– А на що схоже? – протягнувши топ через голову, вона кинула його в раковину. – Він мокрий і холодний. А мені потрібно тепло і ласка. – вона провела рукою по оголених грудях.

Тепер він вже не намагався приховати того, що дивиться. Тай відчував нездоланну потребу торкнутись її і притулити до себе, та визнавати поки не хотів. Схоже Вівіці подобалось бути спокусницею. Бо його самовладання щоразу підводило його, варто було тільки побачити дівчину голою.

– Чи є ще шанс приєднатись до тебе? – спитала вона, як Тайлеру здалось, невпевнено.

– О, бляха, та йди сюди вже! – прогарчав він.

Вівіка стягнула шортики разом з білизною і залізла у душову кабіну, одразу ж обійнявши Тайлера.

***

Зала була задушливою, простір тиснув на Вівіку всіма цими камерами, які пхали мало не у ніздрі, спалахами, що засліплювали і гулом голосів, що намагались перекрикувати одне одного. Вівіка була за довгим столом у брючному костюмі, що сидів на ній бездоганно, волосся зібране у високий хвіст, обличчя спокійне, погляд холодний та впевнений. Поруч був Гарт, трохи далі, біля стіни, спинився Тайлер і охорона.

– Як Ви ставитесь до загибелі Марі Одетт та Сари Брайт?

– Безперечно трагічна новина, – відповіла Вів. – Вони не заслуговували на долю, що спіткала їх. Мої щирі співчуття рідним.

– Так, та ці жінки імітували Вашу зовнішність. Чи можливо, що їх життя забрали саме з цієї причини?

– Світ сповнений небайдужих людей. Якщо за своє життя я чогось і навчилась – так це того, що у наш час можливо абсолютно все.

– Міс Аллен, чи почуваєтесь Ви у небезпеці у вирі всіх цих подій?

– Запевняю вас: я цілком захищена. Мені нічого не загрожує.

– Вів’єн, чому Ви всі ці роки приховували, що жива?

– Я стала свідком жорстокого вбивства власних батьків. Власне і сама дивом вижила у тих подіях. Якби я викрила себе – смерті було б не уникнути. 

– Ви звинувачуєте когось конкретно?

Гарт ледь помітно хитнув головою.

– Я звинувачую систему, що дозволила вбивцям спокійно розтягнути спадок людини, яка захищала природу, а не руйнувала її, аби набити чиїсь кишені.

Зала трохи оживилась. Вівіка відповідала на запитання рівно, коротко та уникала зайвих емоцій. Джаспер інколи доповнював юридичними формулюваннями.

І попри показовий спокій, у горлі Вів пересохло, пляшка води, яку їй виділили на півтори години цього заходу вже давно спорожніла. Просити у Гарта було б зайвим, тож дівчина просто сиділа там, відраховуючи важкі удари власного серця, що гупало, здавалось у вухах і намагалась тримати обличчя спокійним. Тай бачив як зблідла дівчина, щойно їх погляди зустрілись – він одними губами промовив “у сумці”.

Вів злегка нахмурила брови і відкрила застібку клатча, що лежав на колінах. Всередині була жуйка, блістер знеболювального і маленька пляшка води. Дівчина здивовано видихнула і підняла очі на хлопця. Вона кивнула йому, доки розкручувала кришку і міркувала про те, що Тай завжди був там, де був потрібен. Робив усе від щирого серця, бо хотів так і для цього з ним не треба було грати. Певно ці моменти і підсилювали ті дивні почуття, що вона мала до хлопця. Бо коли хтось знає тебе настільки добре, коли хтось дбає про тебе, навіть коли не просиш – як тут не закохатися?

– Міс Аллен, у кулуарах чутно інформацію, що Ви працювали… у досить специфічних колах. Чи можете підтвердити або спростувати зв’язок зі злочинними угрупованнями?

Вівіка ледь помітно стиснула пальці під столом.

– Я володію готелем на Мангеттені. Публіка там і справді різноманітна, я проти дискримінації. А от недолугі плітки залиште для своїх заголовків.

– А як щодо Вашого коханця, детектива Джеймса Торнтона? Є інформація, що він загинув за досить темних обставин. Чи можна вважати Вас причетною?

– Він заважав Вам? – перебив одразу інший журналіст.

На частку секунди в її очах щось зблиснуло. Тайлер це побачив. Джаспер втрутився:

– Висувати такі гучні обвинувачення необачно, я прошу утриматись від подібних запитань з поваги до моєї клієнтки та її особистої історії, якою вона вирішила поділитися. До того ж згідно з даних судметекспертизи, детектив Торнтон помер від наслідків серцевого нападу. Він пережив неабиякий стрес, у зв’язку із викриттям власного батька напередодні. Коли не помиляюсь, ваше видання другим написало про це.

– Джеймс Габріел Торнтон був порядною людиною, – спокійно сказала Вівіка. – Його смерть я вважаю трагедією. 

– Чи був Торнтон причетний до справ свого батька, знаного у злочинних колах як Корін Дюпон?

– Це питання не стосується моєї клієнтки, – хитнув головою Джаспер.

– Джим був найчеснішою і найбільш гідною людиною, яку я знала, – втрутилась Вів. – Правда про батька, якого любив та поважав все життя – зламала його. Не паплюжте пам’ять про нього цією гидотою. Він – невинна людина. І пішов з життя занадто рано.

Голоси знову загули: 

– Міс Аллен, Вас пов’язували романтичні стосунки?

Зала на мить завмерла. Гарт ледь помітно кивнув.

– Так. Він мав для мене значення, саме тому я не дозволю посмертно клеймити його злочинцем. Він завжди шукав правду, на відміну від більшості, включно з вами.

– Міс Аллен, що скажете про Синтію Пейдж? Вона загинула зовсім нещодавно. Чи не пов’язано це з Вашим поверненням?

Тайлер нахмурився, випроставшись.

Цей удар прийшовся точніше. Вівіка на мить замовкла. У залі стало чутно, як хтось застосував зум на камері, наближаючи обличчя Вів крупним планом.

– Синтія Пейдж була стала для мене другою матір’ю, – тихо, відповіла вона. – Її смерть – на совісті тих самих людей, що вбили моїх батьків. І я зроблю все, щоб вони відповіли, – вона зблиснула очима. – У юридичному плані, звісно.

Вона дозволила собі стриману усмішку, але Тайлер бачив, побіліли кісточки її пальців, так сильно вона стиснула рукою стіл. Гарт обережно торкнувся її ліктя і перехопив наступне питання, переводячи розмову в юридичне русло. Вівіка більше майже не відповідала. Лише сиділа рівно, дивлячись кудись крізь журналістів у точку на протилежній стіні.

Коли прес-конференцію нарешті закрили, вона швидко залишила залу, не озираючись. У коридорі зупинилася лише на секунду, заплющила очі й різко видихнула.

Тайлер підійшов ззаду.

– Ти добре трималася. 

– Думаєш? – із сумнівом спитала вона.

– Як ти?

Вівіка розплющила очі. 

– Я знала, що буде боляче, готувалась до цього. Просто не думала, що вони одразу полізуть у бруд.

– Це ж журналюги, – знизав плечима він, обійнявши дівчину. – Хочеш чогось? Прогулятись чи…

– Хочу піти звідси.

– Гаразд, – повертаючись до дверей, мовив він. 

– І ще хочу тебе.

Тай криво всміхнувся.

– Дістанемось будинку і…

– Ні, – вона схопила його за руку, штовхаючи перші двері які побачила. – Ходи сюди.

***

Він хотів сказати їй, що кохає. Хотів казати це кожного разу, коли торкався Вівіки. Та горло його стискало, слова завмирали, не лунаючи, щоразу як, здавалось би, ніжний і лагідний цілунок чи обійми перетворювались на хвилю пристрасті, начисто витісняючи любов, замінюючи її неприхованою відвертою хіттю, що неодмінно перетворювалась на емоційний сексуальний сплеск. 

Спершу думки Тайлера повністю захоплювала Вів. Її гнучкість, її рухи, тіло, поцілунки. Та коли пристрасті нарешті вгамовувались, знайшовши вивільнення, хлопець почувався дивно. Неначе втрачав щось важливе. Наче це щось, вислизало з-під пальців.

Маючи регулярні та яскраві статеві зносини із коханою жінкою, Тай не мав того, чого прагнув найдужче – близькості. Не фізичної, а такої зрозумілої особистісної. Бувши геть поруч, поклавши голову на його груди, Вівіка все одно сприймалась далекою, неначе перебувала у іншій кімнаті, а то й будівлі. Він відчував стіну між ними, хоч здавалося, вони були близькими так, як не бували ніколи раніше. І це хвилювало його, раз по разу занурюючи у роздуми, від яких уже було не сховатися.

Тайлер сидів на краю ліжка і слухав, як у ванній шумить вода. Вівіка тихенько щось підспівувала. Кілька годин тому її пальці лежали на зап’ясті Гарта. Кілька годин тому її голос став м’якшим із ним, у ньому відчувалась вразливість, така не притаманна Вів. Тай знав ці інтонації.

Знав, як вона нахиляє голову, як може поглянути, як всміхається і стишує голос, говорить на ніби-то особисті теми, коли хоче, щоб чоловік відчув себе обраним. Знав, скільки секунд витримує паузу перед наступним “дякую”, щоб воно прозвучало не формально, а неначе їх особистий секрет, щось інтимне, що вона готова розділити з ним. 

Роками дивився, як вона цим збирає людей довкола себе. Людей зі зв’язками, особливими вміннями та можливостями. Раніше це викликало в нього тиху повагу та вдячність. Він і сам сприймав весь той набрід як інструмент. Сприймав так само як і Вівіка, втім тепер, Тай відчував гіркий осад.

Він кохав її, і це той факт, що лишався для нього незмінним. Змінилось інше: він більше не міг сказати, де закінчується справжня Вів і починається жінка, що дбає про робочий інструмент.

“Джаспер – це робота. Ти ж нею ніколи не був” – гарна фраза, досить зручна. Так кажуть людині, яку треба заспокоїти, аби змінити незручну тему, а не відкритись їй. 

Тай стомлено провів долонею по обличчю. Вів не спала з Гартом. Їй і не треба було. Їй ніколи не треба було доходити до ліжка, щоб людина почала вважати себе особливою – досить було лише присутності дівчини, її прихильності. Тай бачив це десятки разів. І завжди думав: “мені це не загрожує, я – інший. Я – виняток. Я ж знаю її справжню.”

Та що, як саме це і є те справжнє? Не чергова вдала гра, а просто її спосіб виживання: прив’язати до себе тих, хто буде корисним? 

Тай аналізував власну роль у всьому цьому. Колись він був другом, довіреною особою, спиною яка може прийняти удар, плечем в яке можна поплакати. Потім став тим, хто захистить у мить вразливості, хто не дасть померти у критичний момент, годуватиме як треба. А тепер? Тепер він той, хто просто гріє ліжко і не ставить зайвих запитань, доки вона намагається повернути свій спадок? 

Як так вийшло, що він противився стати черговою іграшкою від самого початку, а зараз почувався так, наче ним граються вже давно? Коли він пропустив це?

Двері ванної відчинились. Вів вийшла, загорнута у рушник, іншим витираючи волосся.

– Ти знову кислий, – помітила вона, провівши кінчиком рушника по шиї. – Що цього разу? Гарт чи журналісти?

Тай підняв на неї очі:

– Ти.

Вів зупинилась.

– Конкретизуй, Пейдже, – зітхнула вона. – Я надто втомлена для загадок сьогодні.

Вона сіла біля дзеркала, пирснувши чимось на волосся. Голова була схилена вбік, шия відкрита, а вологі пасма спадали дрібними хвильками. Тай дивився на неї і ненавидів себе за те, що навіть зараз хотів перетнути кімнату і притиснути її до одвірка.

– Ти стаєш іншою з людьми, коли хочеш чогось від них.

Вона торкнулась волосся пальцями і озирнулась.

– Всі стають іншими з тими, від кого щось потрібно.

– Ні, я не про те.

– То поясни, – зітхнула вона, вдивляючись у дзеркало. – Ти стаєш якимось дивним. Я намагаюсь зрозуміти, що не так.

– Мені варто хвилюватись?

– Я ж казала тобі: Гарт просто допомагає з судовою тяганиною.

– Я не про Гарта, Вів.

Вона обернулась, зустрівши його погляд.

– Чекай…– видихнула вона. – Ти реально думаєш, що я з тобою, бо мені треба від тебе…а власне, що саме? Що такого я маю зараз, чого ти не міг мені дати тоді?

Тай мовчав. Вівіка зітхнула, наблизившись.

– Ти думаєш забагато. І геть не те, що треба. Це певно втома, – Вів нахилилась, чмокнула його у кутик губ, геть легко, а тоді пішла до шафи. – Лягай спати, завтра рано встаємо.

Тай залишився сидіти, кутик губ горів, неначе його торкалось щось розпечене. То було щось звичне для них останнім часом, і водночас здавалось чимось стриманим, чітко розрахованим, неначе цей поцілунок мав забрати всі його тривоги.

Вона поставила цілком слушне питання. Чим він може бути корисним, крім того, що робив зазвичай? Лише сексом? Навряд чи справа в цьому. Та чого навіть цілком логічна думка все одно розбивалась об купу сумнівів? Певно тому, що Тай вже нічого не розумів.

Він ліг на свій бік ліжка і слухав, як Вів розчісує волосся. Тай кохав її, на диво дівчина щось відчула у відповідь, хай як він і сумнівався у щирості тих її почуттів. Та вперше він ловив себе на думці, якої раніше не підпускав близько: а що, як вона дійсно кохає його? Але робить це так, як уміє? Що як йому просто цього недостатньо, аби він перестав шукати у її почуттях підступ?

***

Перед судом, Вів тричі змінила вбрання і починала ненавидіти власне волосся, яке геть не хотіло вкладатись у охайну зачіску. Тай із кухні чув як вона бурмоче і лається. 

– Друга шпилька у кишеньці сумки, – крикнув він. – І не лишай бокові пасма. Потім сама казатимеш, що на фото звисає, неначе шмаркля.

Вів завмерла з гребінцем у руках. Тоді підвелася, розстебнувши блискавку на боковій кишені сумки. І дійсно: друга шпилька, якої їй зараз бракувало, була на місці. 

Вівіка нарешті впоралась із зачіскою і, залишивши кімнату скривилася до хлопця:

– Ти, що мене інвентаризуєш?

– Я з тобою катаюся понад десять років, – посунувши чашку, мовив він. – Ти завжди губиш одну шпильку і зриваєш настрій собі та й всім на решту дня.

– То ти маєш запасні? – звела брову Вів.

– Так. Одну кидаю тобі у сумку і ще дві у кишенях куртки.

Хлопець мовчки рушив до дверей, лишаючи дівчину у повному здивуванні. 

– Випий кави, бо знову у голові паморочитиметься, – не озираючись, кинув він.

Вів потяглась по чашку, примруживши очі і зробила три великі ковтки.