Раді Вас бачити!

Знаєте, коли ти впевнений, що саме ця дівчина залишиться з тобою до кінця твоїх днів, будуєш із нею спільні плани, а тут раптом виявляється, що ти ловиш її на зраді… І не аби з ким — у вашому ліжку знаходиться твій найкращий друг, який був поруч із тобою ще з самого дитинства.

Подвійний удар.

Побачивши цю картину, я не зміг стримати емоцій.

— Я даю вам, бляха, п'ятнадцять хвилин, щоб ви забрали свої зрадливі дупи з моєї квартири!

Я слухав їхні виправдання та вибачення, але всередині мене вже нічого не залишилося.

— Треба було думати перед тим, як розсувати свої ноги перед моїм другом. Зараз немає сенсу в цих виправданнях.

Раптом моя вже колишня наречена подала голос:

— Ти беземоційний. Із тобою сумно. Ти цікавишся тільки своєю роботою.

Я голосно розсміявся.

— А він, виявляється, веселий, емоційний, і тобі з ним не сумно? Так відповідай мені, бляха!

Вона опустила очі, а потім тихо сказала:

— Так. Він такий. І я його кохаю.

— Все сказала? А тепер забирайтеся з мого будинку.

Я виштовхнув їх за двері. Після цього зібрав свої речі, бо розумів, що більше не зможу жити й перебувати в цій квартирі. Надто багато спогадів залишилося в цих стінах.

Я написав сестрі.

Саша:

— Принцесо, я переїжджаю. Знайшов нову квартиру.

Женя:

— Що сталося?

Саша:

— Не хочу говорити по телефону.

Женя:

— Я зрозуміла. Тоді чекаю тебе в ресторані біля мого салону.

Саша:

— Люблю тебе, моя хороша. Уже їду.

Женя:

— Люблю тебе, братику.

Я викликав свою помічницю, щоб вона дочекалася клінінгової компанії та владнала питання з квартирою.

І тут дізнався, що їй просто немає де жити. Вони мешкали в невеличкому будинку за містом, де й без того було мало місця для неї та її онуків.

— Олено Миколаївно, я владнаю питання з квартирою. Відтепер вона буде ваша.

Жінка розгублено подивилася на мене.

— Дякую вам, Олександре Івановичу.

Я передав їй ключі, розповів, що потрібно зробити, і поїхав до сестри.

Вона чекала на мене в ресторані, де майже не було людей.

— Братику мій…

Сестра обійняла мене, а я міцно обійняв її у відповідь.

— Принцесо, вона зрадила мені. І знаєш, що сказала? Що я беземоційний, зі мною сумно і що я цікавлюся тільки своєю роботою.

— Вона дурепа, якщо зрадила тебе. Не звертай на неї уваги.

Нам принесли їжу. Мій улюблений борщ, до нього — сметану та сало. На десерт я замовив шоколадний торт і липовий чай.

Поруч із сестрою я нарешті зміг посміхнутися.

— Ти знаєш мене, як ніхто інший.

— А для чого тоді потрібні сестри, якщо не для підтримки своїх близьких людей?

Я усміхнувся.

— А ти як? Знайшла того самого?

— Ні, ще не знайшла. Але я вірю, що всьому свій час. Смачного, братику.

— Смачного, сестричко.

Я дякую кожного дня за те, що маю таку чудову сестру. Вона моя підтримка, моя радість і та людина, до якої я можу звернутися і тоді, коли мені добре, і тоді, коли все навколо здається нестерпним.

Ми поїли й розійшлися по своїх справах.

Я знайшов собі нову квартиру та поїхав за продуктами. Після покупок вирішив зайти до книжкового магазину. Взяв декілька книг для себе, а також закладки.

Після покупок поїхав додому, розклав речі, приготував одяг на завтра, прийняв душ і вирішив лягти спати раніше.

---

Наступного ранку я поїхав на роботу.

До мого кабінету увійшла моя помічниця з кавою та планами на день.

— Доброго ранку, Олександре Івановичу.

— Доброго ранку, Олено Миколаївно.

— Я хотіла б із вами поговорити. Уже минуло два тижні, відколи я відпрацювала за контрактом, і тепер маю йти на пенсію.

— Ви можете, будь ласка, затриматися ще на тиждень, поки я не знайду вам заміну?

— Так, звичайно.

— Дякую вам.

— Мені не важко.

Помічниця вийшла з мого кабінету.

Через декілька годин роботи мені зателефонувала сестра.

— Так, слухаю, принцесо. У тебе щось важливе? Бо я тут якраз хочу знайти собі нову помічницю. Моя йде на пенсію, а я не знаю, де знайти хорошу та надійну людину.

— Я знаю таку дівчину. Вона знає багато мов, стажувалася за кордоном і зараз вона зі мною.

— Тоді я чекаю вас обох у моєму офісі. Подивимося, що це за помічниця.

— Ми скоро будемо.

Я вимкнув телефон.

Приблизно через п'ятнадцять хвилин до офісу приїхала моя сестра разом із дівчиною, яку вона запропонувала на посаду моєї помічниці.

— Братику, ось і ми. Я тобі розповідала про цю дівчину вчора ввечері, — промовила брюнетка.

— Так, проходьте. Чай, кава?

— Кава.

Я перевів погляд на дівчину.

— Вікторіє, я приймаю вас на роботу. Я зв'язувався з вашим керівництвом і отримав доволі позитивний відгук про вас. Також переглянув документи, які отримав від них. Я беру вас на роботу. Можете розпочати вже сьогодні.

— Дякую вам.

— Олена Миколаївна все вам розповість і покаже.

— Тоді я поїду. У мене своєї роботи багато.

Дівчата обмінялися посмішками й пішли по своїх справах.

Пізніше до мого кабінету увійшла моя нова помічниця. Я навіть не помітив, коли вона зайшла, аж раптом відчув дотик її руки до свого плеча.

— Олександре Івановичу, робочий день закінчився. Усе добре у вас?

Я підняв на неї погляд.

— Так, усе добре. Не хвилюйтеся.

— Якщо все добре, я поїду додому. Побачимося завтра з вами на роботі.

— До завтра.

— До завтра, Вікторіє.

Вона залишила мій кабінет, а через декілька хвилин і я поїхав додому.