Раді Вас бачити!

Минув місяць відтоді, як ми з Олександром почали зустрічатися. Звичайно, наші стосунки залишалися таємними. Про них знала лише його сестра Євгенія.

Саша не квапив мене і ні на чому не наполягав, хоча я бачила його погляди й розуміла, що він хоче більшої близькості.

Тому сьогодні я вирішила, що настав момент зробити наступний крок.

Я написала йому повідомлення, що сьогодні піду з роботи раніше, бо маю певні справи.

Зранку прокинулася, зробила макіяж і зачіску. Одягнула костюм, що складався з топа та штанів. Комплект був червоного кольору — улюбленого кольору мого коханого.

Я ще не жила із Сашею. Поки що мешкала в Жені, але чомусь була впевнена, що скоро переїду до коханого.

Зібравшись, сіла у свою машину й поїхала до офісу.

Приїхавши на роботу, взяла каву для нас обох і планшет, щоб обговорити план на сьогодні.

Зайшла до кабінету й поставила чашку перед ним.

— Доброго ранку, Олександре Івановичу.

— Доброго ранку, Вікторіє.

Ми завжди намагалися розділяти роботу й особисте життя.

— Ось ваша кава.

— Дякую, Віко. Що в нас сьогодні за планом?

Я відкрила планшет.

— Сьогодні у вас зустріч із вашим партнером. Після неї — діловий обід. А ввечері вечеря з мамою. Вона наполягала, щоб саме сьогодні ви провели з нею вечір.

Його погляд зупинився на моєму обличчі.

— У цьому списку справ знайдеться час і на мою кохану?

Я посміхнулася.

— Знайдеться.

Підійшла до нього ближче й обійняла.

— Після вечері я чекатиму тебе в квартирі. Ми будемо самі, оскільки Женя з Пашею поїдуть у своїх справах.

Хотіла ще щось сказати, але Саша ніжно поцілував мене.

Я відповіла на поцілунок, а потім відсторонилася.

— До вечора, коханий. І я сьогодні піду з роботи раніше.

— Буду чекати нашого вечора, кохана.

Я забрала планшет і вийшла з кабінету.

Далі був звичайний робочий день. Я займалася документами, зустрічами та іншими справами.

Коли наблизився час обіду, я побачила Олександра, який ішов до автомобіля, щоб поїхати на зустріч.

Я ж вирішила пообідати зі своєю подругою Катею, яка відповідала за міжнародні зв'язки компанії.

— Привіт, Катю. Ходімо на обід.

Я обійняла її.

— Ходімо.

Ми разом пішли в кафе. За їжею розмовляли про все на світі, випили кави, а потім повернулися до своїх обов'язків.

Коли наблизився час мені йти, я востаннє поглянула на кабінет Олександра, а потім попрямувала до виходу.

Сіла в машину й поїхала до торгового центру.

Спочатку вирішила купити новий комплект білизни для вечора. Потім зайшла до продуктового магазину.

Я хотіла приготувати романтичну вечерю.

Купила все необхідне для м'яса по-французьки, пляшку червоного вина, фрукти та овочі для салату.

Оплативши покупки, повернулася до машини й поїхала додому.

Вдома перевдягнулася в домашній одяг, зібрала волосся й почала готувати.

Поки готувалося м'ясо, нарізала овочі для салату. Коли все було готово, дістала красиву скатертину, накрила стіл, поставила келихи та вино, а фрукти виклала в красиву корзинку.

Після цього пішла готуватися до вечора.

Прийняла душ, зробила макіяж, зачіску й одягнула сукню. Завершила образ аксесуарами.

Коли була готова, написала Олександру:

«Я чекаю на тебе, коханий».

Через кілька хвилин прийшла відповідь:

«Я вже звільнився. Через пів години буду в тебе, кохана».

Я відклала телефон і зробила кілька фотографій, які потім відправила Жені.

Через пів години Саша був на порозі.

Я відчинила двері.

— Привіт, коханий. Проходь.

Він зайшов, і ми разом пройшли до столу. Як справжній джентльмен, він запропонував мені сісти першою й відсунув стілець.

— Дякую, — усміхнулася я.

— Смачного тобі.

— І тобі.

Ми вечеряли, час від часу зустрічаючись поглядами.

Мені було так добре поруч із ним.

Хотілося, щоб цей вечір не закінчувався.

Після вечері ми залишилися разом, говорили про майбутнє й просто насолоджувалися часом удвох.

Я хвилювалася, адже боялася знову пережити зраду. Не хотіла одного дня знову збирати своє серце по уламках.

Але я довіряла Саші.

Того вечора між нами стався важливий крок у наших стосунках. Для мене це було дуже особисто й емоційно, тому я не хотіла поспішати.

Саша весь час ставився до мене ніжно та уважно й не робив нічого без моєї згоди.

А потім ми просто заснули поруч.

Наступного ранку я прокинулася й поїхала до офісу.

Я ще не знала, що за кілька хвилин моє життя знову зміниться.

Коли я зайшла до кабінету Олександра, то побачила Аліну — його колишню наречену.

Вона сиділа поруч із ним.

У руках тримала маленьку коробочку.

— Це тобі. За малюка.

Я завмерла.

Не розуміла, про що вона говорить.

Але побачене й почуте миттєво викликало в мені біль і страх.

Я розвернулася й побігла геть.

Не хотіла нічого чути.

Не хотіла ні з ким говорити.

Просто хотіла опинитися якомога далі.

Я навіть не помітила Максима — партнера Олександра, який саме виходив із коридору.

— Вікторіє!

Він зупинив мене.

— Поглянь на мене.

Я підняла очі, ледве стримуючи сльози.

— Забери мене звідси, будь ласка.

Максим зрозумів, що зараз не час ставити запитання.

Він узяв мене із собою, а його люди подбали про мою машину.

Я не знала, що робити далі.

Не знала, як бути.

Через деякий час повернулася до Максима.

— У тебе є папір і ручка?

— Так. Тримай.

Він простягнув мені аркуш і ручку.

Я почала писати заяву на звільнення за власним бажанням.

Закінчивши, подивилася на Максима.

— У мене буде одне прохання. Ти можеш передати це Олександру?

— Так, звичайно. Передам кур'єром.

Я склала заяву й передала її йому.

— Спочатку я хотіла б заїхати до себе та забрати речі. Я не відриваю тебе від справ?

— Добре, заїдемо. У мене все одно зараз немає невідкладних справ.

— Дякую.

Ми приїхали до квартири.

Я швидко зібрала свої речі, а потім залишила Жені листа на столику в її кімнаті:

«Женю, я вдячна долі за те, що зустріла тебе. Але мені треба зникнути на деякий час. Скажи про це Паші й не хвилюйтеся за мене. Люблю вас.

Віка».

Ключі від квартири я передала кур'єром.

Взявши валізи, повернулася до Максима.

Я розуміла, що тікаю, так і не поговоривши з ними обома.

Але зараз була не готова до жодної розмови.

Водій забрав у мене валізи, відкрив двері автомобіля, і я сіла всередину.

Ми поїхали.

Я дивилася у вікно й намагалася зрозуміти, що тепер робити зі своїм життям.

Минув деякий час.

І тоді я дізналася те, чого зовсім не очікувала.

Я була вагітна.

Світ навколо ніби зупинився.

Попереду на мене чекало життя, про яке я навіть не встигла подумати.

А разом із ним — безліч запитань, на які мені ще належало знайти відповіді.