Раді Вас бачити!

Розділ. Підготовка до корпоратива

Я вже декілька днів працюю на Олександра. Мені тут подобається. Дружній колектив, бос дуже приємний і не ставиться до мене як до рабині. У наш час це доволі важливо.

Я продовжую жити у Жені. Ми щодня з нею зближуємося, і мені це подобається. Думаю, у майбутньому ми зможемо стати справжніми подругами.

Раптом продзвенів будильник.

Шоста година ранку. Потрібно вставати.

Я взяла телефон, речі й пішла в душ. Сьогодні буде важкий день, адже має відбутися корпоратив, і потрібно все підготувати.

Я вдягнула легеньке літнє плаття, адже сьогодні було тепло. Залишила волосся розпущеним, зробила повсякденний макіяж і зрештою вийшла на кухню, щоб приготувати сніданок.

Євгенія ще була у своїй кімнаті.

Я приготувала сніданок на нас двох: яєчню з беконом, салат «Цезар» і заварила чай. Поснідала, а потім залишила Жені записку:

«Доброго ранку! Я поїхала на роботу. Приємного сніданку 🙂»

Я викликала таксі й поїхала до компанії.

Коли прибула, взяла каву, яку любить Олександр. Це я вже дізналася від його колишньої помічниці. Мила жіночка.

Піднялася до офісу.

— Доброго ранку, пане. Ось ваша кава, — сказала я з посмішкою.

— Вельми дякую, Вікторіє.

— Я піду?

— Зачекай. Хочу з тобою поговорити.

— Гаразд, — відповіла я й залишилася посередині кабінету.

— Прошу, присядь. Хочу обговорити з тобою деякі деталі.

Я сіла й подивилася у його прекрасні очі.

Він мені подобався. Здається, у нас навіть схожі історії. До того ж він мав симпатичну, приємну зовнішність. Було б прекрасно поспілкуватися з ним не тільки на тему роботи.

Шкода лише, що ми перебуваємо на різних рівнях у суспільстві.

— Отже, Вікторіє. Сьогодні, як я повідомив вам учора, у нас корпоратив. На сьогодні потрібно підготувати банкетну залу та оформити її. Запросіть усіх співробітників, а також спонсорів. Усе зрозуміло?

Я давав їй розпорядження на день, але сам думками був десь далеко.

Я знову думав про свою колишню наречену та її жахливий вчинок.

Цікаво, а яка історія у Вікторії?

Женя казала, що вона потрапила сюди випадково, і просила, щоб я її не ображав.

Вікторія була симпатична. На перший погляд, така, як і всі інші дівчата, але в ній була якась родзинка, якої не було в інших.

У неї великі карі очі, у яких ховався смуток.

Кожен її рух був легким і впевненим, але водночас у ньому відчувалася якась тривожність.

Її шкіра була дуже гладкою.

У мене раптом виникло якесь незрозуміле бажання взяти її за руку.

Мозок уявляв це, тіло хотіло, але розум казав інше.

Та все-таки я торкнувся її руки.

Легко, майже мимоволі.

І відразу ж забрав свою долоню.

— Вибачте? — здивовано запитала вона.

— Можете йти. Дякую.

Вікторія вийшла з кабінету, так і не зрозумівши, що це щойно було.

А я ще довго дивився на двері, за якими вона зникла.

Чорт забирай… Що зі мною відбувається?