Раді Вас бачити!

Було боляче дивитися на те, як Аліна сидить у кабінеті Олександра. Я уявляла, як вони разом будуть виховувати дитину.

«Якщо вони будуть щасливі, то і я буду щаслива», — переконувала себе. Навіть якщо моє життя буде вже не з Сашею, а з Максимом.

Кожного дня я намагалася відволікатися від думок про них обох. Займалася квітниками Максима, і він зовсім не заперечував. Мені було легше, коли я була чимось зайнята й не залишалася наодинці зі своїми думками.

За цей час, який я провела в будинку Макса, я познайомилася з його найближчими людьми — тими, хто був для нього справді важливим.

Але вагітність Аліни не давала мені спокою.

Я вирішила дізнатися правду: хто ж насправді батько її дитини?

Коли я дізналася про власну вагітність, спочатку була неймовірно щаслива. Записалася до лікаря, а оскільки серед моїх знайомих була подруга-гінеколог, то саме через неї я отримала відповідь на запитання, яке не давало мені спокою.

Максим — батько дитини Аліни.

Ми з Максимом уже мали заручини, але це була лише «вистава для Саші».

Тож, набравшись сміливості, я пішла до кабінету Макса.

Постукала й увійшла.

— Нам потрібно поговорити.

Він підняв на мене свій погляд.

— Слухаю тебе.

Я сіла у крісло й спочатку віддала йому обручку.

— Я хочу сказати, що весілля не буде. Я тебе не кохаю. Я кохаю Сашу. І ще я вагітна від нього.

Макс мовчки дивився на мене.

— Ти хочеш сказати ще щось?

— Так. Я знаю, що саме ти — батько дитини Аліни. Що сталося? Чому ти не поруч із нею? Ти потрібен їй і дитині.

Вперше я побачила його таким розгубленим.

Я взяла його за руку й повела до дивана.

— Сідай. Влаштуйся зручніше. Я зараз прийду.

Вийшла з кабінету, пішла на кухню, зробила для нас липовий чай, взяла печиво й повернулася.

— Так, а тепер пий чай і розповідай. Чому ти не з Аліною та дитиною?

Макс опустив погляд.

— Я не хотів, щоб їй зашкодили. Я не простий бізнесмен. Я бос італійської мафії. Я писав їй, телефонував, але все марно. Вона не відповідає мені. Я дуже винний перед нею. Хочу повернути її. Я кохаю її. Вона неймовірна.

Я подивилася на нього.

— Я допоможу тобі з нею. Я організую вам зустріч.

Макс лише кивнув.

Я допила чай і пішла до кімнати.

Мені потрібно було спочатку написати Саші.

Це буде правильно.

Я маю повідомити йому, що вагітна від нього.

Взяла телефон і написала.

Відповідь не змусила себе довго чекати.

Але, прочитавши повідомлення, я завмерла.

«Сьогодні був його похорон. Сашки більше з нами немає».

Телефон випав із моїх рук.

Я не могла повірити.

Сльози покотилися по щоках. Я лягла на ліжко й поклала руку на свій ще плаский живіт.

— Я буду жити заради тебе, малюку. Я виховаю тебе добре. У нас усе буде добре.

Я набрала Женю. Я давно не чула її голосу.

— Привіт, Женю. Знаю, тобі зараз складно, а я ще тут тебе турбую...

— Привіт. Що сталося? І чого мені має бути складно?

Женя перемкнула дзвінок на відеозв'язок.

— А сьогодні ж поховали Сашу...

Вона здивовано подивилася на мене.

— З ним усе добре. Просто так треба було зробити. Він зараз зі мною. Хочеш його побачити й поговорити з ним?

Я не могла повірити власним вухам.

— Так. Хочу.

Телефон узяв Сашко.

Я побачила його на екрані й ледве стримала сльози.

— Сашо, я маю вибачитися перед тобою. Я втекла, нічого не сказавши, не поговоривши з тобою. І ще я хочу сказати тобі, що вагітна. Якщо ти не захочеш бути в житті дитини, я все зрозумію й виховаю малюка сама.

Він подивився на мене.

— Я кохаю тебе, Віко. І я чекаю твого повернення.

— Кохаю тебе.

— Повертайся до мене. Ми будемо жити разом, одружимося. Наш малюк буде зростати в повній родині.

Я усміхнулася крізь сльози.

— Я скоро повернуся. До зустрічі.

— Чекаю тебе.

Розмова закінчилася.

Я ще кілька секунд дивилася на темний екран телефону, а потім піднялася й пішла до кабінету Макса.

— Я повертаюся в Україну. Дякую тобі за прихисток. І ти летиш зі мною. Ти маєш поговорити з Аліною.

— Тоді збирайся. Завтра вилетимо моїм приватним літаком.

Я обійняла його, а він обійняв мене у відповідь.

Відсторонилася й пішла збирати речі.

Час повертатися до коханого.

Коли все було зібрано, я прийняла душ, зробила вечірній догляд і переодягнулася в піжаму. Лягла спати, відраховуючи години до зустрічі із Сашею.

---

Вранці я прокинулася рано.

Зробила звичний догляд, заплела волосся в гарну зачіску, одягнула легку літню сукню зеленого кольору. До неї підібрала босоніжки та сумочку такого ж відтінку.

Подивилася на себе в дзеркало, перевірила, чи нічого не забула, ще раз обвела поглядом кімнату й вийшла.

На першому поверсі мене чекала Мірея — сестра Максима.

— Віко, шкода, що ти їдеш.

Вона підійшла й обійняла мене.

— Ти в будь-який день зможеш прилетіти в Україну. Тільки попередь мене.

— Сідай, я нагодую тебе.

Я усміхнулася.

— Я буду сумувати за твоїми сніданками й нашими прогулянками.

— І я буду сумувати.

Я сіла за стіл.

Переді мною стояла тарілка запашних млинців із кремом і чашка зеленого чаю.

— Дякую, мила.

Я почала їсти.

Невдовзі до кухні прийшов Максим.

— Смачного.

— Дякую.

— Брате, ти теж приєднуйся, — запропонувала Мірея.

Максим сів поруч, але невдовзі звернувся до сестри:

— Міреє, сядь, будь ласка. Мені потрібно тобі дещо сказати.

Вона насторожилася.

— Брате, ти мене лякаєш.

— Не бійся. Це хороша новина. У моєму житті є одна дівчина. Вона вагітна від мене, але між нами все складно.

Мірея усміхнулася.

— Брате, тоді владнай усе між вами. Привези її сюди, а далі буде видно.

— Так і зроблю.

Після сніданку ми сіли в машину й поїхали до приватного літака.

Коли прибули, піднялися на борт і розмістилися в салоні.

Я прикрила очі, поклала руку на живіт і заснула.

Через кілька годин прокинулася вже в Україні.

Одразу написала Саші.

Віка:

«Саша, я вже в Україні. Чекаю тебе. Забери нас».

Відповідь прийшла миттєво.

Саша:

«Виїхав. Чекай на мене».

Через пів години Сашко забрав мене, і ми поїхали до нього.

Ми сиділи на дивані. Я не знала, з чого почати розмову.

— Я хочу вибачитися перед тобою за те, що так раптово зникла з твого життя.

Саша підвівся, підійшов до мене й обійняв.

— Я все розумію. Потрібно було одразу все тобі пояснити. Я намагався тебе знайти, але не знав, де ти. Та тепер я нікуди тебе не відпущу.

Я притулилася до нього.

— І я більше нікуди не піду від тебе.

До вечора ми просто були разом, намагаючись надолужити час, який втратили.

А потім зібралися й вирушили до ресторану, де мала відбутися зустріч Аліни та Максима.

Я побачила її.

Розкішна брюнетка в елегантній сукні, яка підкреслювала її вагітність.

Вона пройшла до столу й сіла.

Я підійшла до неї.

— Аліно, нам потрібно поговорити. Це важливо.

Вона підняла на мене погляд.

— Що ж такого важливого ти хочеш мені сказати?

— Не вона має тобі це сказати, а я.

До столу підійшов Максим.

Аліна завмерла.

— Навіщо ти тут? Я не хочу тебе бачити. Ти зник, покинув мене...

Макс важко видихнув.

— Давай поговоримо. Але в іншому місці.

Аліна після короткої паузи кивнула.

— Добре.

Я залишила їх самих.

Разом із коханим ми поїхали додому.

Попереду на нас чекало нове життя.

Але я ще не знала, скільки таємниць нам доведеться відкрити, перш ніж ми зможемо назвати його по-справжньому щасливим.