Раді Вас бачити!

Цей день настав.

Вікторія — моя дівчина. Ми були у стосунках, звичайно ж, таємних. Я поважав її бажання не розповідати про нас усім, хоча від моєї сестри Жені нічого приховати було неможливо. Вони стали справжніми подругами. До того ж Женя була у стосунках із братом моєї коханої — Пашею.

Він хороший хлопець. Якось ми провели вечір учотирьох, і я зрозумів, що він справді той, хто гідний моєї принцеси.

Як завжди, Віка увійшла до мого кабінету, щоб ми обговорили робочі плани. Переді мною вже стояла чашка кави.

— Доброго ранку, Олександре Івановичу.

— Доброго ранку, Вікторіє.

На роботі ми чітко розділяли особисте життя та робочі стосунки.

— Ось ваша кава.

— Дякую, Віко. Що в нас сьогодні за планами?

Вона поглянула на планшет.

— Сьогодні у вас зустріч із партнером, після неї — діловий обід, а ввечері вечеря з мамою. Вона наполягала, щоб саме сьогодні ви приїхали.

Мій погляд зупинився на її обличчі.

— А в цьому списку справ знайдеться час і для моєї коханої?

Віка усміхнулася.

— Знайдеться.

Вона підійшла ближче й сіла поруч.

— Після вечері я чекатиму на тебе у квартирі. Ми будемо вдвох, адже Женя з Пашею поїдуть у своїх справах.

Віка хотіла ще щось сказати, але я лише усміхнувся їй.

— До вечора, коханий. І я сьогодні піду з роботи раніше.

— Буду чекати нашого вечора, кохана.

Віка забрала планшет і вийшла з мого кабінету.

Я повернувся до роботи, але невдовзі мою увагу привернуло повідомлення від мами.

Мама:

«Чекаю тебе з Євгенією на вечерю. І врахуй: відмов не приймаю, а то обоє пошкодуєте».

Я коротко відповів:

«Ми будемо».

Далі знову взявся до роботи.

Коли наблизився час обіду, я вийшов із кабінету та попрямував до машини. Проходячи повз Віку, лише на секунду зустрівся з нею поглядом, після чого продовжив свій шлях.

Я написав сестрі про вечерю, сів у машину й поїхав на зустріч із партнером.

Зустріч минула добре. Ми все обговорили та вирішили необхідні питання.

Але чим ближче був вечір, тим більше мене непокоїла майбутня розмова з мамою.

Повернувшись додому, я прийняв душ, поголився й одягнув чорну сорочку та штани. Потім відкрив свою колекцію годинників і взяв найважливіший для мене — той, що належав моєму покійному батькові.

Сестра написала, що до будинку мами її привезе Паша, тож я не хвилювався за неї.

Та думки про маму не давали спокою.

Чому вона так змінилася після смерті батька?

Раніше вона була зовсім іншою. Тепер же постійно намагалася контролювати кожен наш крок, хоча ми давно були дорослими.

Під'їхавши до її будинку, я побачив Пашу. Він допоміг Жені вийти з машини, попрощався з нею та провів до мене.

— Сашку, привіт.

— Привіт.

— Ось, твоя принцеса тут.

Я усміхнувся.

— Якщо що, я її привезу до тебе.

— Добре.

Паша обійняв Женю, поцілував її в маківку й пішов до машини.

Ми з Женею попрямували до будинку.

Двері відчинилися, і нас зустріла покоївка, яка провела до вітальні. На столі вже була накрита вечеря.

— Прошу, діти, проходьте, сідайте. Можливо, вип'ємо перед вечерею трохи вина?

Женя накрила рукою свій келих.

— Я не буду. У моєму стані не можна. Я вагітна.

Мама подивилася на неї.

— Так і знала, що цей тренер уже залишив свій слід у твоєму житті.

Женя одразу змінилася в обличчі.

— Якщо з Паші впаде хоча б волосина, я тобі цього не пробачу.

Мати хижо усміхнулася.

— Ти кинеш його й вийдеш заміж за сина мого друга. Це збільшить наші статки.

— Тільки у твоїх мріях, мамо. Я вже доросла. І знаєш, я сама досягла того, що маю. Точно не збираюся жити за твоїми правилами.

Мама перевела погляд на мене.

— Це ще не все. Олександр теж має покинути свою дівчину-помічницю й одружитися з Аліною. Вона освічена, заможна...

Я одразу став на захист Віки.

— Віка також освічена й має досвід роботи за кордоном. А її матеріальний стан мене взагалі не турбує.

— І не тобі вирішувати, з ким нам жити та кого обирати для своєї родини, — додала Женя.

Тоді пролунали слова, яких ми найбільше боялися.

— Якщо ви цього не зробите, я зроблю так, що Павло не зможе в Києві працювати жодного дня. Він забуде про свою кар'єру тренера й повернеться туди, звідки приїхав.

Її погляд знову повернувся до мене.

— А твоя Віка? Вона залишиться з тобою, якщо через тебе її життя теж опиниться під загрозою?

Я подивився на неї.

— Ти цього не зробиш.

Вона спокійно відпила вина.

— Зроблю. Отже, завтра вранці до тебе в кабінет прийде Аліна. Вона вагітна. Ти приймеш цю дитину як свою й подаруєш їй це.

Помічниця матері принесла невелику коробочку.

Я взяв її в руки, навіть не уявляючи, до яких наслідків призведе цей вечір.

— А тепер можна й повечеряти.

Женя подивилася на мене.

— Сашку, я не буду вечеряти. У мене немає апетиту. Поїхали звідси.

Потім повернулася до матері.

— Тільки спробуй торкнутися мого коханого. Я не дозволю тобі зруйнувати наше життя.

Принцеса взяла мене під руку, і ми покинули цей дім.

Дорогою Женя написала Паші, щоб він на деякий час зібрав речі та чекав її біля торгового центру. Вони вирішили разом поїхати до будинку за містом.

— Довези мене до торгового центру. Там мене забере Паша. А ти бережи себе, братику.

— Обов'язково. І ти бережи себе.

Через пів години ми були на місці.

Паша чекав біля входу. Я передав йому Женю й поїхав до Віки.

Невдовзі прийшло повідомлення.

Віка:

«Я чекаю на тебе, коханий».

Я одразу відповів:

«Я вже виїхав. Буду в тебе зовсім скоро».

Кілька хвилин — і я був біля її будинку.

Віка відчинила мені двері, і ми разом пройшли до квартири.

На столі чекала вечеря. Я, як джентльмен, запропонував їй сісти першою та відсунув стілець.

— Дякую, — усміхнулася вона.

Я дивився на неї й відчував, як після важкого вечора нарешті можу просто видихнути.

Ми розмовляли, сміялися, ділилися думками. Хотілося хоча б на кілька годин забути про все, що сталося в будинку моєї матері.

Пізніше ми залишилися вдвох.

Цей вечір став для нас особливим. Між нами було багато довіри, ніжності та хвилювання. Віка зізналася, що дуже переживає, адже для неї це був важливий і новий крок.

Я взяв її за руку.

— Якщо ти хвилюєшся, ми нікуди не поспішаємо.

Вона подивилася на мене й тихо усміхнулася.

— Я тобі довіряю.

Я обійняв її, і цього було достатньо, щоб зрозуміти: сьогодні між нами стало ще більше довіри.

Ця ніч залишилася тільки нашою — тихою, теплою та наповненою почуттями.

Вранці я мав зустрітися з Аліною.

Я вирішив зробити все, що від мене залежало, щоб зберегти бізнес і захистити людей, яких любив. Віка мала зрозуміти мене, коли я все їй поясню.

Але я не знав, що саме цього ранку вона побачить лише частину правди.

Аліна сиділа в моєму кабінеті, тримаючи в руках маленьку коробочку.

— Це тобі. За малюка.

Я стояв спиною до дверей і не помітив, як Віка зайшла до кабінету.

Не почув її кроків.

Не побачив її погляду.

Не знав, що в ту саму мить вона залишала не лише мій кабінет, а й наше спільне майбутнє.

Наступного дня кур'єр від мого партнера Максима передав мені конверт.

У ньому була заява Віки на звільнення.

Я намагався їй зателефонувати, але вона не відповідала.

Я звернувся до Жені, проте й вона не сказала, де Віка.

Лише повідомила:

— Вона зникне на деякий час. Їй потрібно побути самій.

Я не знав, куди вона поїхала.

Не знав, як її знайти.

Але через місяць дізнався, де вона.

Італія.

Я прилетів туди, сподіваючись хоча б поговорити з нею.

Та замість цього потрапив на вечірку з нагоди заручин Віки та Максима.

Я побачив її серед людей і зрозумів, що втратив набагато більше, ніж просто свою помічницю.

Я втратив її довіру.

І тепер мав повернути не минуле, а шанс на майбутнє.

Я пообіцяв собі одне:

я поверну Віку.

Знову завоюю її довіру.

І доведу, що мої почуття до неї були справжніми.