Ксайрен

Ксай вийшов з печери й з задоволенням набрав повні груди спертого повітря. Дивний аромат, що він ніс, нагадував запах квітів ілгма з легкою домішкою гіркоти. Так було дивно відчувати запахи. Не тільки аромат синього гоісфрідуса, яким віяло від його іширі, а й інші. Дивно!

Посмакувавши солодко—гіркий аромат, обернувся на роззявлений зів печери за спиною. Прислухався. У печері панувала цілковита тиша, лише сипле спокійне дихання, говорило, що кохана безтурботно спить — втомилася.

У серці кольнуло відлунням забутого страху. Цей ні з чим незрівнянний жах від власного безсилля, неможливості відшукати та обпалюючого душу ознобу втрати, накрив його з головою того "щасливого" ранку і не відпускав до сьогодні.

Ксайрен не звик почуватися безпорадним. З дитинства доводилося справлятися самому, дорослішати, дивлячись на застиглі тіла інших вампірів. Якби не старий Логрен, то він би не впорався. Неможливо вирости вампіру без необхідного підживлення. Але людські гени матері стали несподіваним козирем, дозволивши йому харчуватися звичайною їжею.

Зітхнувши, вампір спрямував свій погляд у похмуре небо. Він ніколи не знав матері, та й батька погано пам'ятав — був дуже малий, коли той пішов, під впливом прокляття. А тепер дитина. Чи готовий він до неї? Чи зможе стати добрим батьком? Він і чоловіком не знає, як бути? Але із цим простіше — хлопці підкажуть, якщо не словами, то прикладом. А малюк…

Ксай заплющив очі, прислухаючись до тихого шарудіння за спиною. Демріан сидів поряд з Аліною, стримуючи гучний швидкий стукіт свого серця — не хоче розбудити, милуючись її рисами, просто насолоджується тим, що вона поряд. Чи ревнував він? Ні. Лише трохи заздрив тому, що демон залишився з нею першим.

Жива… Це слово викликало до вчора безліч запитань. З тих пір, як спізнившись, вони виявили калюжі її крові. Багато крові. Так багато, що засумнівавшись, витратили дорогоцінні хвилини на пошуки тіла, яке зникло з храму.

Як вона потрапила до нього? Навіщо так вчинила? Чому не покликала їх на допомогу? Нескінченна безліч запитань і жодної відповіді. Вони крутилися в їхніх головах, поки розлютований дракон пробивав стіну храму, безмовно стояли поруч поки що демон, забивав бранця в надії добитися відповідей, відчувалися тлінною гіркотою на язику, поки вони перевіряли сліди, що залишилися, і обірвалися, коли зв’язуючи їх ниточки, розриваючись, вдарили душу. Якби не Деві, який передав записку і тицьнув їх носом в одне з передбачень, вони б...

Зусиллям волі Ксай відігнав хвилю відчаю, що накрила з головою. Вигнана, отже, жива. Вони вхопилися за цю лусочку і кинулися в ліс Чорних тварюк, чекаючи на прорив. Але прориву довго не було, а справи в Кірулеї та драконаті вимагали присутності, якщо не правителів, то хоча б аншера та арейна, і Рону з Рейдераном довелося повернутись, щоб зайнятися державними справами.

А ось вони втрьох були відносно вільні, і вперше князь порадувався тому, що всі його піддані сплять безпробудним сном, даючи можливість безперешкодно вирушити на пошуки свого світла.

Леон... З ним творилося щось неймовірне. Мовчазний, що не вимовив і слова з моменту пробудження, задумливий ірлінг варто було тільки зробити крок у прорив, не кажучи ні слова, зник, розчинився в Сутінковому світі, залишивши їх з демоном удвох.

За спиною попереджувально зашаріло.

— Спить, — відповів демон на невдале запитання.

Ксай мовчки кивнув головою. Декілька хвилин тиші, в якій вони обоє відчували дивне єднання, наче воїни, які щойно розділили життя і смерть на полі бою.

— Я..., — почав було Демріан, але замовк, відвів очі, допитливо вдивляючись у сіру завісу. — Ніяк не можу повірити, що вона жива і поруч, — від напруги хруснули пальці, що він стискав, і демон здивовано глянув на свої руки, які раптом зажили окремим життям.

— І вагітна, — усміхнувся Ксай, відчуваючи теж непередаване полегшення, що і його співрозмовник.

Демріан задоволено посміхнувся:

— Хочеться знайти фортецю та посадити її під десяток засувів, а ще краще прикувати до ліжка та до всіх нас і не випускати. Ні на мить не покидати, доки небезпека не мине.

— Все життя, — посміхнувся у відповідь вампір.

Слова, кинуті в неприродну тишу притихлого чужого світу, як камінь у колодязь, зависли і лише кола, що вони викликали, розтікалися тілом. Бажання, надія, страх… Ні, не звик вампір, до такого коктейлю емоцій, що зараз наповнювали його душу, тонув під напливом нових незвіданих почуттів.

— Хлопчики, а чому ви покинули мене одну? — дорікнув тихий голос за спиною.

Аліна підійшла, грудьми притулилася до нього, обіймаючи. Зітхнула, своїм вдихом турбуючи волоски на загривку. Чарівний аромат вдарив по нюху, викликаючи бажання випити її повністю. Злякавшись спраги й голоду, Ксай дбайливо вивільнився з обіймів, поступившись Демріану.

— Ти чого не спиш? — тільки й зміг спитати він.

— Виспалася, — усміхнулася дівчина і, відвернувшись від нього, поцілувала демона.

Поцілунок затягнувся. Дратуючий запах її збудження тільки посилив голод вампіра.

— Може, підемо? — перервавши поцілунок, запропонувала дівчина. — Так хочеться скоріше потрапити додому.

— Нагодуємо тебе і підемо, — усміхнувся демон і потягся за черговим поцілунком.

— Я не голодна, — похитала головою дівчина, уводячи демона за собою в ліс.

Кілька довгих вдихів, Ксай дивився за цими двома намагаючись упоратися з диким голодом, що викликав її аромат. Хіба так буває? Хіба може вампір на свою іширу дивитися як на їжу? Може це вагітність зробила її такою спокусливо—пряною подібно до вишуканого десерту, перед яким не встояти гурману?

Задумавшись, Ксай придивився до себе і знайшов ниточку зв'язку, що губилася, обриваючись.

— Ти чого відстав? — покликав демон, який виглянув з—за дерева.

Вампір обернувся на печеру. Йти чомусь не хотілося, ніби там, у глибині, залишилося щось цінне. Втягнув повітря і прислухався, але навколо стояла цілковита тиша, лише шарудіння дрібних комах, що поспішали у своїх справах, долинало з печери. Затхлий спертий запах цього світу різав ніздрі й тонкою ниточкою притягував аромат його коханої та демона поруч із нею. Здалося?

Похитавши головою з досадою на сумніви, Ксай пішов за сім'єю.

Але сумніви не відпускали, як і бажання випити крові своє коханої. Дике бажання. Нестримне. І він пригальмував, збоку спостерігаючи за дівчиною.

***

Аластрі

— Ви повинні представити нам свою дружину! — виніс загальну вимогу після гучної суперечки та переговорів Глава Ради Ануменцій Хотрані.

Марієрон здригнувся. Нехай Рей і попереджав про щось подібне, але цей випад Ради все одно виявився несподіваним. Два тижні минуло… Безкінечно довгих тижнів. У перший з них у їхніх душах панував відчай, але вони не могли показати цього. І так і в Кірулеї, і в Едуусі зміна влади, що відбулася, похитнула підвалини і народ хвилювався. А тут ще відчутне тремтіння землі вранці.

— Ми зібралися тут, щоб обговорити не моє особисте життя та одруження, а подумати як вирішити проблему, пов'язану з четвертим світилом та впливом на Аластрі.

— Та який вплив, — відмахнувся хтось збоку, — подумаєш, трясе трохи вранці. Пережили наші прадіди, і ми переживемо. А ось те, що новий імператор не має спадкоємця, а дружину ніхто не бачив, крім як на епічному обряді. Це проблема.

Натхненний підтримкою, Глава Ради підняв руку, закликаючи до тиші, й продовжив:

— Ми вимагаємо, щоб ви представили свою обраницю на щорічному балу, присвяченому перемозі у війні Забуття.

Рон безсило стиснув кулаки. Влада тяжіла. Йому ніколи не хотілося ставати імператором іта тіснити на дідовому кріслі Еб'єна. А тут все ж таки довелося. Адже саме Рада наполягала на його кандидатурі та якнайшвидшій передачі влади. Що змінилося?

— Інакше ми будемо змушені змістити вас і передати владу Еб'єдону, що так вдало одружився і вже чекає на спадкоємця, — крикнув хтось з іншого боку, озвучуючи наміри Глави Ради.

Аншер усміхнувся. Тепер зрозуміло, звідки вітер дме, і хто каламутить воду. Не вийшло так, зайдемо з іншого боку. Він навіть на якусь коротку мить вразився такою прозорливістю Глави Ради, що ніяк не бажав розлучитися з мрією бачити свою доньку, Бріді, майбутньою імператрицею.

І він зовсім не розумів діда, який так легко передав йому владу. Адже за такої підтримки зробити імператором Еб'єна не викликало б труднощів. Ну, обурився б трохи простий народ та військові й притихли б через кілька місяців.

— Панове! Її величність захворіла, — миролюбно сказав один із молодших радників, і Рон озирнувся, запам'ятовуючи його обличчя.

— Нам потрібний спадкоємець! — вигукнув хтось із верхньої палати.

— Обранка Аншера істинна, отже, скоро буде спадкоємець, — відповів на його випад, хтось із середньої палати.

Рон усміхнувся, почувши це звичне звернення. Все ж таки звання аншера йому більше подобалося. Як і те, що до нього він прийшов сам, заробляючи багаторічною працею, а не завдяки віддаленій спорідненості з імператором.

— Що це за таємна хвороба? Ми вимагаємо огляду!

— Нехай лікар підтвердить її здатність до народження дітей!

— Де ви ховаєте її?

— А це правда, що в неї в чоловіках ще й Шеорлеон Кехдайн?

— І не лише він. Я чув там ще і дракон.

— Я чув вампір та демон.

— Мовчати! — перериваючи нападки на дружину, ляснув Рон. Від удару мармур розкришився, а величезним залом пролетіла хвиля темряви.

Голоси змовкли.

— Моя дружина буде представлена на балу. І попереджаю, я не пробачу нешанобливе ставлення до неї.

Сутінки згустилися. Тиша дзвеніла у вухах. Темрява, що вийшла з—під контролю, знехотя збиралася в єдину купу. Їй не терпілося покарати кривдників своєї обраниці.

— Якщо ніхто не хоче обговорити проблему з Тайром, то можете бути вільними, — розпустив Рон нараду.

Все ж таки добре, що вони послухалися Рейдерана та не оголосили про зникнення дружини. Лише кілька довірених осіб Рея та Леона знали про це та допомагали їм у пошуках.

— Ваша Величність, — Рон озирнувся на радника, що затримався. Старий наставник м'явся біля столу, втративши раптом усю свою рішучість: — Ходять чутки, що ваш шлюб незаконний — у обраниці не прокинулися крила.

— Не треба цих церемоній, Наставнику. Я пам'ятаю, хто вчив мене тримати меч, — аншер, озирнувшись на всі боки, легким жестом встановлив полог тиші: — У Аліни і не могли прокинутися крила — вона іншої раси.

— Тоді варто притримати це знання при собі, бо виникне ще більше запитань про спадкоємців. Ви ж знаєте, що у змішаних шлюбах діти народжуються лише від істинної пари.

— Вона обраниця, викликана з іншого світу, — заспокоїв наставника Рон.

Ірлінг кивнув, не коментуючи цей факт.

— І щодо сходу Четвертого світила. У палацовій бібліотеці є один стародавній фоліант, я думаю, у ньому є щось цікаве на цю тему. Якщо бажаєте, я подивлюся.

— Було б непогано, — кивнув аншер, погоджуючись.

Наставник був одним з небагатьох, кому він довіряв, а зараз кожен союзник на рахунку, тому що війна йде з чимось більшим, ніж вони весь цей час стикалися.

Повернувшись до кабінету, Рон встав біля вікна, дивлячись на чорну кулю, що зависла в небі. У пам'яті випливли рядки передбачення:

За те, що не захотіла погодитись на вбивство.

Негідна буде вигнана з Аластрі.

Кого ж ти не погодилася вбити, Аліна? Це питання турбувало душу вже не один день. Але відповіді на нього Рон так і не знаходив.

Від висновків відвернув виклик вісника.

— Як пройшла нарада? — поцікавився Рей.

— Не питай, — буркнув невдоволено новий імператор. — Вони вимагають представити Аліну на балу.

— Відсутність Аліни завтра на балу, присвяченому церемонії передачі влади, призведе до конфронтації з Радою. Їм, бачите, спадкоємець терміново знадобився.

— Тобі не здається це дивним? Стільки років правил Еліяр та спадкоємця ніхто не вимагав, а тут…

— Ми ж одружені. Цілком зрозуміле їхнє бажання. Еліяр поки був Очільником усі радники, які мають доньок, розглядали його як можливого майбутнього зятя і терпляче чекали, поки він нагуляється. Думаю, років через п'ять терпець би закінчився, і вони зажадали від нього одруження. А в нас із тобою дружина незрозуміла, незнайома. І хоч дракони бачили Аліну, а деякі навіть були представлені їй, але все одно питань залишилося багато.

— І одне з них — п’ять чоловіків, — пробурмотів Рон.

Ні, саме його це вже давно не турбувало. Навіть ревнощів не виникало, а ось те, що вони не змогли її захистити, і вона сама незрозуміло куди вирушила, було прикро.

— Нічого переживуть, — усміхнувся Рей. — Це зовсім не їхня справа.

І попрощався, так і не озвучивши причину, через яку зв'язався з ірлінгом — у того і без цього багато тривог, а він з запахом гоісфридуса, що раптово з'явився, розбереться сам.

Ще довго аншер гіпнотизував притихлий вісник. Ось уже воістину:

І в горі вони стануть єдиними.