Демріан

Невдоволений погляд вампіра ладен був випалити дірку на Демріані, але демонові було все одно. Він готовий був на все тільки б переконатися, що ця дівчина — його кохана, а не посланий невідомо кимось морок. Драдхово переконливий морок. Хоча ні, ким би не була та дівчина, але ілюзорним насланням вона точно не була. Занадто схожа, занадто жива, занадто тепла… Пересмикнув плечима згадавши, як бризнула в його обличчя дівоча гаряча кров, викликаючи новий невідомий голод. Дем тоді мало не вбив Ксайрена, запевнившись, що той убив його істинну. Істинну, до якої вабило демона, в запах якої домішувався ніжний флер майбутньої дитини, змушуючи божеволіти від бажання її захистити.

Зараз поряд з Аліною він зрозумів те, що не вловив тоді — запах дівчини не змінився, а дитина не поспішала видавати свою присутність. Навіть лікар не зміг підтвердити її наявність.

— Що будемо робити? — поцікавився, кинувши обережний погляд у бік купальні, де зникла ображена дружина.

Вони повернулися відразу після лікаря, але Аліна втекла так швидко, ніби за нею гналися фендори.

— А що ти хочеш робити? — поцікавився Рейдеран, скидаючи брову в очікуванні відповіді.

Демріан промовчав. Він і сам не знав відповіді на своє запитання. З того моменту, як Аліна покинула Аластрі, його роздирало протиріччя. Внутрішній демон, втративши зв'язок із істинною, тепер знайшов іншу, нову, і рвався до неї, розриваючи душу на шматки. Йому було абсолютно все одно на муки своєї людської іпостасі. І ця двоїстість обтяжувала Демріана, вносячи розлад у його спокійне існування.

Рей почував себе не краще. Його дракон теж знайшов іншу істинну — Ізумі, що п'янила дракона сильним ароматом гоісфрідуса. Сказав би хтось ще три тижні тому, не повірив би. Так, він і сам палко доводив Аліні, що істинність ніяк не вплине на його кохання — любить і любитиме. Вперше за все життя арейн готовий був відмовитися від усього — новонабутої влади, сили й навіть дракона, аби залишитися зі своєю дружиною, аби не переживати знову і знову цю роз'єднаність двох іпостасей.

Леон відчинив двері купальні та завмер, милуючись дружиною. Полог тиші, що оточив його, не давав почути тиху розмову, але те, що ірлінг несподівано відсахнувся як ужалений, змусило напружитися всіх.

Будинок затремтів, хитнувся від чергового поштовху, що останнім часом стали майже звичними. Рейдеран сам не зрозумів, як опинився біля дверей, притискаючи гнучке вологе тіло. Дивився, як з таких привабливих губ зривається здивоване:

— Ооо…, — стежив за очима, що розширилися, з піднятими бровами, утримуючись від бажання, закопатися в її чорне, як смола волосся, і…, — треба ж приплив у ванній та землетрус, — відвернув його від роздумів голос коханої.

Трясти перестало. Аліна обережно вивільнилася з його дбайливих рук і відступила на крок. Крізь відчинені двері купальні глянула на чоловіків, що зібралися в спальні. Хмикнула.

— Треба ж... Як здорово, що всі ми тут сьогодні зібралися..., — на останньому слові проспіваного рядку її голос надломився, замовк.

Рішуче пройшла в спальню, скидаючи з себе мокрий рушник і здерши з ліжка ковдру, укуталася в неї.

— Тут є твої речі, — пройшов Рон і відкрив невидимі дверцята вбиральні.

Аліна пішла за ним і, висмикнувши першу—ліпшу сукню та білизну, спішно натягла на ще вологе тіло.

— Я готова, — пробурмотіла вона, войовничо розправляючи плечі.

— До чого? — здивувався Рон.

— До розмови, — гірко посміхнулася дівчина.

Чинно пройшла кімнатою і сіла на краєчок крісла — напружена, зібрана і відсторонено—далека. Ніколи ще жоден з них не бачив її такою. І точно не відчував себе поряд з нею вискочкою—придворним, удостоєним аудієнції, або у кращому разі правителем, що прийшов за милістю.

Окинула чоловіків вимогливим поглядом:

— Ну? Хто почне вашу розповідь?

— Мабуть, я, — посміхнувся Рейдеран, знову відчувши себе хлопцем, що провинився, викликаним в кабінет батька Еліяра. — Нам, за великим рахунком, і розповідати нічого. Ми поспішили за тобою відразу після твоєї втечі, але не встигли. Ні до цього дивного храму, ні до порталу. Коли ти зникла, нам нічого не залишалося, як звернутися за допомогою до Еліяра.

— Чому до нього? — нетерпляче перебила Аліна.

— Рід Морар має одну особливість — він вміє ходити між світами і в далекі часи дракони цього роду часто виступали провідниками.

— І ніхто більше не може? — Замислено уточнила дівчина.

— Може, хтось з інших рас і має схожу здатність, але я знаю тільки Еліара, — відповів Рей, переводячи погляд на демона.

Демріан заперечливо хитнув головою, за ним повторили цей жест Ксай та Рон.

— Еліяру того разу вистачило сил на трьох. Порадившись, вирішили, що підуть Ксай, Леон та Дем. Від них довго не було звісток, і Еліяр пішов на їхні пошуки. Брати когось із собою відмовився, пославшись на те, що не зможе повернути всіх одразу. Ми ж з Роном залишилися чергувати в лісі, чекаючи прориву.

— Церемонія, присвячена твоєму обранню Очільником, була? Тебе можна привітати? — без особливої радості спитала Аліна.

— Була, — підтвердив Рейдеран, — але без тебе все було не так. Я хотів перенести…

Вона похитала головою:

— Я не люблю офіційні церемонії, — і відвернулася до вікна, так і не сказавши більше жодного слова.

Дракон усередині сердито забурчав, вимагаючи повернутися до своєї істинної і дати спокій цій людині.

— Ось як, Сардж? Не чекала, — різко повернувшись тремтячим голосом, промовила Аліна, дивлячись прямо в бурштинові очі.

Мить збентежений дракон дивився в темні вири, сповнені непролитих сліз, а потім прикро загарчав, ховаючись усередині.

— І давно ви не відчуваєте істинного зв'язку? — Дівчина окинула поглядом Демріана і Рейдерана. — Я повинна порадіти тому, що серед моїх улюблених чоловіків лише двоє дволиких? Чи ви теж раптом запалали неземною любов'ю до іншої обраниці? — запитала, допитливо вдивляючись у Рона та Ксая.

— Ні, мій світ, — порушив гнітючу тишу вампір. — Я точно люблю лише тебе.

— Будь обережний зі словами, Ксай. Ти вже знайшов труну, якої маєш торкнутися?

— Труна? Яка труна? — спантеличився вампір.

— Любий, ти ж пройшов Позамежжя, повернувши те, що втрачено, у цей світ. А далі по тексту, якщо я правильно пам'ятаю: торкнешся долонями труни, і все, що було захоплено, повернеш у мить.

Ксайрен задумався, і тиша згустилася знову. У черговій паузі, що зависла в повітрі, чоловіки ніби й справді приміряли на себе нову обраницю.

— Жаль, що розлучень у вас немає, — сумно похитала головою Аліна, спостерігаючи за зосередженими обличчями чоловіків.

— Жодних розлучень, принаймні, зі мною, — різко відрізав Леон. Пройшов стрімко й опустився біля ніг дружини на коліна: — Вибач мені. Я просто сильно ревнував. Всі ці події… вони сколихнули минуле, як тин у ставку. Знову повернули мене в ненависть і біль від можливої втрати коханої… Бажання помститися і ревнощі застили мені очі й я…

Аліна ковзнула зі стільця, опускаючись поряд з ним, поцілувала у високе чоло:

— Мені нема чого тобі прощати. Знаєш, Мишко, до якого ти так відчайдушно приревнував, ніколи не прибирав волосся з обличчя твоїм фірмовим жестом, а цього разу він постійно повторював цей рух, змушуючи згадувати…, — хитнула головою, залишаючи фразу недомовленою: — Якби не це, я могла б і не згадати, — пробурмотіла втрачено.

Леон обійняв її, підіймаючись, сів у крісло, влаштовуючи дружину на колінах, притиснув до себе сильніше, щоб уже, напевно, ніхто не поласився на його скарб.

— А якщо завтра повернеться Афріель? — тихим пошептом запитала Аліна. На один короткий вдих уперте серце завмерло, припинивши хитати кров: — Що ти скажеш тоді?

— Не знаю, — похитав головою Леон: — Знаю тільки, що ніколи не зможу відмовитись від тебе.

— У нас дозволено багатоженство, — знайшовши вихід із ситуації, в якій вони опинилися, спішно, ніби побоюючись, що не наважиться, пробурмотів, бурчачи, демон: — Багато хто так живе істинні та дружини—чоловіки набуті раніше.

— Ні, — обрізала на корені його пропозицію Аліна, вивільняючись з обіймів чоловіка і відходячи до вікна. Встала, схрестивши руки на руки: — Вам доведеться вибирати або я, або ваша істинна. Або я зроблю вибір за вас сама.

— Ми тобі так не говорили, — образився демон.

— Я не приховувала від тебе, що заміжня, — грізно блиснула очима їхня дружина, миттєво, змінюючи похмуру меланхолію на нестримну лють: — Я просила тебе подумати. Наполягала на тому, щоби ти мене відпустив. Ти сам домагався цього, запевняючи, що це не скасовує твоєї любові до мене. Так, навіщо ти все це робив, Дем? Я не тримаю. Хочеш свободи, хочеш до своєї нової іумрі — йди, але дороги назад не буде. Тому зваж все, а вже потім роби свій вибір.

— Я навіть не впевнений, що ти вагітна..., — рикнув Демріан.

— Я вже сказала, Дем, мій стан і моя можлива дитина не причина для того, щоб залишатися поряд зі мною. Я не заборонятиму тобі спілкуватися з ним. Буду вдячна, якщо вони з Деві виростуть справжніми братами, але терпіти твою самопожертву заради нього — вибач. Іди з Богом, Дем. Або у вашому світі правильно говорити з Ахлес? У будь—якому разі, щиро бажаю тобі здобути щастя.

Демріан смикнувся, розриваючись між абсолютно різними бажаннями — піти і залишитися. Але демон все ж таки переважив людину, і чоловік ступив за двері, голосно грюкнувши дверима наостанок.

— Хто ще? — Запитала Аліна, обводячи очима чоловіків, що залишилися.

Аліна

Відвернулась до вікна, побоюючись їх рішення. Наткнувшись поглядом на фонтан, що танцював, завмерла відчужено, вп'явшись поглядом у краплі, які розбризкувалися, веселкою переливаючись в променях білого світила. Простежила поглядом за чорним Тайром, що тепер був значно більшим, ніж тоді, коли я вперше помітила його на небосхилі. Ще й, як мені здалося, ближче до Левіса. Думки про можливу орбіту Тайра та загрозу його наближення майнули й зникли без сліду, поглинені думками про чоловіків.

Швидше б уже. Застиглі в очах сльози, вже погрожували не просто скотитися по щоці, а хлинути подібно до зливового потоку, змітаючи все на своєму шляху.

Здригнулася, почувши, як грюкнули, зачинившись, двері.

— Він повернеться, — голос Рона, що пролунав біля вуха, сколихнув волоски на потилиці.

— Звичайно повернеться, — підтримав його Ксай, встаючи поруч зі мною.

Серце билося в тузі й страху, гадаючи, хто ж пішов. Невже Рей? Йокнуло всередині, обриваючись новим болем.

— Що притихли? Будемо вечеряти? — як ні в чому, ні бувало, запитав Леон.

Тіло пересмикнуло сильніше. У грудях стислося лещатами серце. Біль, що розривав душу, став нестерпним. Сльози вже давно текли в два струмки, хоча на стримування гучних схлипів сил ще вистачало.

— Алін? Кохана, поглянь на мене, будь ласка, — дуже спокійно, але якимось напруженим голосом покликав Леон, так ніби говорив не зі мною, а з диким агресивним звіром або з самогубцем на краю прірви.

Різко обернулася, втупившись у сірі очі. Дивитися на всі боки не хотілося. Сховалася, як той страус у пісок, якщо не бачу, що мене покинули, отже, мене ще не покинули.

— Усі тут…

Не одразу втомлена свідомість зрозуміла, про що каже… Рей. Рей? Підняла голову, потопаючи в теплих бурштинових очах:

— Знаєш, тебе треба відшльопати, — подив відволік від болю, змусивши серце завмерти в грудях, а десь у голові вистукували, що все не так вже й погано, радісні дзвіночки. — Як ти могла засумніватися? Чи ні в цьому зовсім недавно ти дорікала мені?

Нахмурені темні брови злетіли вгору з німим докором.

— Та й Демріану варто задати гарного прочухана, — підтримав його Ксай.

— Я за вечерею ходив, — пробурмотів розгублено Дем, розставляючи тарілки на столі.

Ошелешено перевела погляд, тільки тепер помічаючи демона.

— Знову? — Спустошено видавила з себе, не вірячи в те, що відбувається.

— Що знову?

— Перевіряв, виводячи на емоції?

— Дурненька! Які емоції? Ти ж вагітна — тобі не можна хвилюватися, — як маленькій пояснив мені Демріан, підходячи ближче.

Хотів обійняти, але я відскочила як від вогню.

— А як же: "Я навіть не впевнений, що ти вагітна", — перекривляла його: — Що це було?

— Демон. Я втратив контроль. Він не відчуває дитину, от і бурчить постійно.

— Уб'ю, — прошипіла, відчуваючи, що й сама втрачаю контроль.

— Якщо демона, то згоден. Від нього самі неприємності останнім часом, — обережно відступаючи, від мене бурмотів Демріан, — Якщо що, то і багатоженство пропонував не я.

— Як зручно. Чи й собі другу іпостась завести? — продовжуючи переслідування демона, що швидко відступав, запропонувала я.

— Не варто. Я й так тебе люблю, — роблячи різкий крок назад і ставлячи між нами стілець у вигляді імпровізованої перешкоди, сказав він.

Стілець забрав Рон. Підбадьорливо усміхнувшись, кинув коротке:

— Обережно.

— Ну чому ж? — підступно оскалилася я, не звертаючи уваги на чоловіків, що застигли з посмішками, спостерігаючи за сценою, яка розгорталася перед ними. — Буду тобі під стать, стану демончинею, придбаю знаряддя тортур, і влаштую тобі й твоєму демонові солодке життя.

Дем обурено подивився, прискорився, з усмішкою тікаючи від загрози, що насувалася у вигляді мене. Не смішно! Чому він радіє? Наздожену — уб'ю! Власноруч!

Декілька хвилин, я все більше закипаючи, ганялася за ним по всій спальні. Весь цей час решта чоловіків перешіптувалася зі смішками, робила ставки, підбадьорювально улюлюкала.

— Обережніше! — Застереження Рея запізнилося, я спіткнулася, заплутавшись в килимі, втратила рівновагу і впала б, якби руки Демріана не підхопили мене, притискаючи до грудей.

— Не чіпай мене! — вигукнула, вириваючись із сильних рук.

Смикнулася, відсторонюючись і з усієї дурниці замахнулася, щоб врізавши в його кам'яні груди, стерти цю самовдоволену усмішку.

— Вдаришся! — Перехопив мої кулаки в міліметрі від свого тіла Дем, ніжно поцілував кісточки пальців, заспокійливо погладив по голові.

Вивільнилася з обіймів. Терпіти не можу, коли чіпають волосся!

Відступила на крок. Обурення й адреналін від погоні якось покинули тіло, ноги підкосилися, і я б звалилася, якби Рей, що не перехопив мене.

— Набігалася? — Запитав він, підіймаючи на руки.

Сил відповідати не було, і я просто притулилася до рокочучих грудей, стомлено прикривши очі.

— Ніколи не варто поспішати з висновками, крихітка, — повчально промовив дракон, влаштовуючи мене на своїх колінах.

Заперечити на цю тираду сил просто не було, тому я, трохи помовчавши, запитала, ні до кого конкретно не звертаючись:

— Що буде, якщо демон ще раз вирветься? Я другої такої розмови точно не перенесу.

— Не вирветься. Я сьогодні ж повернуся додому за браслетами, що обмежують, — пообіцяв Демріан.

— А хіба такі бувають?

— Буває. Коли у Деві прокинулася друга іпостась, довелося обзавестися парочкою. Інакше від замку каменю на камені не залишилося б. Сили у його другої сутності неміряно. Навіть більше, ніж у Бріана, — сповнений батьківської гордості, заявив демон.

— А Сардж? — Запитала я дракона.

— Що Сардж? Сховався, як провинене кошеня. Все ще в шоці, що ти його чуєш, — Рей сів за стіл, не відпускаючи мене з рук. — Тобі треба підкріпитись.

Їсти не хотілося, апетиту не було. Настрій так і не повернувся, поступившись місцем спустошеності та апатії.

— Не хочу, — зізналася, стежачи за тим, як на порожній тарілці виростає гора їжі, що підкладалася з чотирьох боків. — Краще розкажіть, як ви врятувалися і мене врятували?

— Тільки за умови, що ти будеш слухняно відкривати рота й жувати, — виставив ультиматум Рон.

— Шанта..., — домовити не змогла, бо у відкритий рот спішно засунули шматочок апетитного тушкованого м'яса.

— Жуй, — суворо подивившись, похитав головою ірлінг, ніби здогадавшись, про мій намір позбавитися нав'язаної їжі.

Нічого не вдієш, довелося жувати.

— Леон зник, щойно ми ступили в прорив, а нас з Демом, — після недовгої паузи почав Ксай, — дещо затримало те, що ми вирішили спочатку пошукати ірлінга. Але коли зрозуміли, що все марно, вирушили шукати хоч когось з вас. Кілька днів тинялися безцільно. Вже втратили надію, і тут раптом з'явилася ти. Заявила, що вагітна, врятувала від фендорів...

— Значить, це не вигадка і моя кров справді вбиває їх? — Перебила я, швидко проковтнувши черговий апетитний шматок. Навіть закашлялася від такого поспіху, за що була легенько простукана по спині.

— Я не сказав би, що вбиває, але зупиняє точно. Треба буде відловити одного і дослідити це питання, — чухаючи підборіддя, вголос розмірковував Демріан. За що заслужив пару попереджувальних шикань від ірлінгів.

Хіхікнула, згадавши про друге прізвисько ангела, що в нашому світі спустили з Небес, — змій—спокусник. Здивовані погляди схрестилися на мені, але я лише знизала плечима. Нехай самі гадають, чим насмішили, не все ж їм на блюдечку та з блакитною облямівкою.

— А потім? — Нетерпляче поквапила я Ксая.

— Уклавши тебе спати, я залишився чергувати. Незабаром з'явився Дем, а за мить і ти прокинулася. Запропонувала швидше вирушати додому. Ми й поспішили, вирішивши відвести в Аластрі тебе, а потім повернутися за Леоном. Але...

— Ми йшли всього кілька годин, коли Ксай, немов зірвався і відрубав дівчині голову, — перебиваючи, продовжив розповідь Дем.

Здригнулася, розуміючи, що щось залишилося недомовленим. Ну, нічого, потім допитаю з пристрастю, а поки що і так зійде.

— Ти її випив? — спитала, вдивляючись у криваві очі.

— Ні, — відрізав вампір, обурено повів плечима, — Ось ще.

Видихнула полегшено, нехай я й готова була прийняти цей факт, але все ж таки десь глибоко всередині мене сховався черв'ячок бридливості й зневаги, а зараз його просто розплющило.

— Далі, — не ставши, звертати увагу зажадала я, приймаючи з рук Рона черговий шматочок фрукта. Сама не помітила, як з'їла все і перейшла до десерту.

— Повернулися за тобою до печери, але тебе там уже не було. Зате ми знайшли сліди та простежили вас до палацу. Перший раз ми легко тебе знайшли, а ось другого... коли тебе забрали дивні тіні, все вийшло складніше. Лише на другий день ми змогли виявити тебе, непробудно сплячу на ліжку, але варто було тільки прокрастися в спальню, як ти заметушилась, почулися кроки, і нам довелося ховатися. Тебе забрали, а ми знову мусили шукати.

— Вони знайшли мене, допомогли звільнитися, — підхопив розповідь Леон. — А потім Еліяр привів нас до тебе.

— Значить, це його голос я чула, — задумливо промовила я.

— Ел дуже нам допоміг.

— Ел? — перепитала, зіщулюючись.

— Що трапилося, Аліне? — Притиснув мене до себе міцніше Рей.

— Я чула його розмову з королевою. Думала, здалося.

— Він тобі погрожував? — скрипнувши зубами, спитав дракон.

— Ні. Навпаки, захищав. Але вони говорили так, наче давно знайомі.

Чоловіки принишкли, а потім заговорили майже одночасно. Я ж намагалася згадати зачіпку, що майнула в голові, але вона спливала, вислизала, як риба з рук, не бажаючи траплятися.

Ситна їжа, сплеск емоцій, почуття захищеності, тихий гомін чоловіків, що перемовляються, діяли заколисано. Прикрила повіки, приховуючи осоловілі очі. Зрідка свідомість, що поринала в дрімоту, висмикувала якісь фрази з чоловічої розмови, змушуючи здригатися, але легке погладжування відразу заспокоювало, навіюючи безтурботний сон.