Раді Вас бачити!

Жінка спустилася ще на одну сходинку, і я мимоволі відступила за Адріана. Її поділ шелестів по дереву, на рукаві виднівся візерунок із весільного спогаду. Вона дивилася на наші з’єднані руки, поки чоловік у дорожньому костюмі перекладав теку під іншу пахву й поправляв манжету.

– Поклади документи на стіл, – сказав Адріан. – І залишайся там.

Той опустив теку поряд з аркушем, який уже лежав на столику. Я обернулася до справжнього Рована, почувши його важкий подих. Він сильніше сперся на Терена, намагаючись розгледіти чоловіка зі своїм обличчям.

Лікар підтримував його під лікоть, але Рован усе одно намагався випростатися. Відтягнув комір від шиї й розтулив губи. Замість слів почувся короткий видих, після якого йому довелося опустити голову.

– Сядь, – попросив Терен.

Адріан відсунув лаву ближче до дверей, і лікар допоміг Рованові сісти. Я залишилася поруч, тримаючи жетон у тканині. Чоловік біля столика стежив за нами, поклавши рукавички на стіл.

– Після перебування за межею йому потрібен догляд. У кімнаті біля кухні вже приготовано постіль.

– Я сам вирішу, де його лікувати, – відповів Терен.

Він поставив сумку на лаву й дістав скляний диск. Чоловік одразу перевів погляд на його руки. Жінка зупинилася на сходах, міцніше притиснувши книгу до живота.

– Ти запросила його? – запитала я.

Вона кивнула, і я подивилася на аркуш біля теки. Потім знову повернулася до неї. Зблизька було видно нитку біля манжети й маленьку вм’ятину на палітурці.

– Навіщо?

– Він сказав, що ви можете закрити сховище. Разом зі мною.

Чоловік обернувся до неї, але вона й далі дивилася на мене. Адріан відпустив мою руку й залишився між нами та столиком. Я підійшла до сходів, тримаючи зап’ястя із печаткою під рукавом.

– Як він потрапив до тебе?

– Відчинилися двері. Він приніс цей аркуш і сказав, що ти вже оскаржила повернення пам’яті. Якщо я підпишу запрошення як господиня, зможу вийти й пояснити все сама.

Угорі аркуша стояло прізвище Вельсар. Нижче було кілька рядків дрібного тексту й відбиток перевернутої печатки. Терен підійшов до столика та підняв диск над папером.

– Його запросили зсередини дому, – сказав він, перевіривши знак. – Відкликання старого дозволу на це запрошення не впливає.

– Я старим і не користувався, – відповів чоловік. – Право господині запрошувати гостя ви самі підтвердили вчора.

Я згадала паперового птаха, золоте коло й власний голос із темного коридору. Ми змусили дім пропустити листа, пославшись на шлюбний договір. Тепер те саме право було записане на аркуші з печаткою жінки, яка вважала себе Еліаною Вельсар.

– Ви Рован Ест? – запитав Терен.

– Я представляю чинні угоди.

– Я запитав про ваше ім’я.

Чоловік глянув на Рована. Той сидів на лаві, стискаючи край пальта, а по скроні стікав піт. Я підійшла, щоб передати жетон, але він спробував заговорити, ще до того, як метал опинився в його руці.

– Упра…

Рован захлинувся повітрям і вхопився за комір. На шиї проступила темна смуга, яку я вже бачила під час його першої спроби заговорити. Терен залишив диск на столику й негайно повернувся до лави.

Адріан став між Рованом і чоловіком у костюмі. Я відійшла, даючи лікареві місце, й побачила, як той дістає срібну пластинку. Темна смуга на шиї залишалася, поки Рован намагався вдихнути.

– Припини, – сказав Адріан.

– Він зобов’язався зберігати службові відомості.

– Він тут як мій гість. Під моїм захистом.

– І я також.

Від підлоги потягло холодом. Жінка перевела погляд із Рована на чоловіка біля столика, а я повернулася до сходів. Коли наблизилася, вона відступила вище й притиснула книгу до грудей.

– Ти дозволяла йому завдавати шкоди іншому гостю?

– Я цього не писала.

– Тоді відклич запрошення.

Чоловік повернувся до нас і поклав пальці на аркуш. Жінка опустила очі, дивлячись на його руку. Я залишилася біля сходів, чекаючи, що вона відповість.

– Твоє перебування тут залежить від цього запрошення, – сказав він. – Спершу прочитай, що саме відкликаєш.

Я підійшла до столика й потягнулася до аркуша, але він посунув його до себе. За спиною Терен притискав срібну пластинку до шиї Рована. Адріан залишався між лавою та столиком, стежачи за чоловіком.

– Там стоїть моє ім’я, – сказала я. – Покажи документ.

– Ви самі стверджуєте, що підпис поставила інша особа. Чому я маю віддавати вам її запрошення?

Жінка зійшла зі сходів, поклала книгу поряд із текою й узяла аркуш за вільний край. Чоловік притримав його, але вона смикнула сильніше. Папір зім’явся біля відбитка, і він нарешті відпустив.

– Я підписала. Я й прочитаю.

Вона повернула аркуш так, щоб я теж могла прочитати текст. Наші руки опинилися близько, і я мимоволі перевірила власну печатку. Зап’ястя залишалося холодним, тоді як її знак світився над папером.

Запрошений представник мав перевірити спірне повернення пам’яті. Для участі в перевірці одержувачці дозволялося надати тимчасове тіло. Воно зберігалося до завершення справи або скасування запрошення. Я перечитала останній рядок і показала його жінці.

– Тимчасове.

Вона подивилася на руку, якою тримала папір. На пальцях залишився слід від зім’ятого краю, та шкіра на мить стала напівпрозорою, коли вона провела по ньому. Жінка сховала долоню під рукав і відвернулася від мене.

– Він сказав, що я можу залишитися.

– Після завершення повернення пам’яті, – уточнив чоловік. – Потрібно лише владнати вимоги сторін.

Адріан розкрив теку й витягнув аркуш із місцями для двох підписів. Чоловік потягнувся за ним, проте Адріан притиснув папір здоровою долонею. Я прочитала заголовок, відчуваючи, як теплішає печать.

Документ підтверджував, що я особисто прийняла всю збережену пам’ять. Нижче було зазначено, що претензії до будинку припиняються. Біля мого імені залишалося порожнє місце для підпису.

– Ти хочеш, щоб я підтвердила отримання пам’яті?

– Ви бачите її перед собою. Дім зберіг усе, що обіцяв.

– Що станеться після підпису?

Він глянув на моє зап’ястя. Я опустила руку, залишаючи срібну смужку на шкірі, і зачекала. Позаду Рован нарешті вдихнув вільніше, а Терен трохи відсунув пластинку від його шиї.

– Сховище закриється для цього імені. Спір завершиться.

– А угода Адріана?

– Зобов’язання дому щодо збереження визнають виконаними.

– Що станеться з оплатою?

Чоловік замовк. Адріан перевернув аркуш і знайшов дрібний рядок, з’єднаний з основним текстом золотою рискою. Я нахилилася ближче, а жінка стала поряд і почала читати разом із нами.

Після підтвердження отримання дім мав негайно стягнути накопичену плату. Адріан відняв руку від документа, а я повернулася до початку й перевірила, чи був цей пункт згаданий там. Мій підпис завершив би спір, завдяки якому Терен призупинив втрату своєї сили.

Жінка подивилася на срібну стрічку, а потім на бліде обличчя Адріана. Її книга повільно розгорнулася на столику. На сторінці з’явилися темні плями, але вона продовжувала дивитися на чоловіка біля дверей.

– Ти сказав, що він перестане платити.

– Після розрахунку.

– Чим він розрахується?

Той поправив манжету. Я вже втретє бачила цей рух і згадала, як Терен описував його під час розмови через кружок. Справжній Рован підняв голову, притискаючи долоню до шиї.

– Дім тримає її тут за запрошенням, – прошепотів він. – Відклич його. Зараз.

Жінка поклала аркуш на розгорнуту книгу. Пальці тремтіли, і вона кілька разів глянула в бік сходів. Я залишилася поруч, дивлячись на відбиток її печатки.

– Я повернуся до дзеркала. Ми ще поговоримо.

Вона підвела очі, потім випросталася й поставила долоню над власним відбитком. Чоловік потягнувся до її руки. Жінка відсмикнула зап’ястя, залишивши аркуш на книзі.

– Я відкликаю запрошення.

Дошки під ногами здригнулися. Папір темнів від країв до середини, а золото відбитка розсипалося іскрами. Чоловік відступив до вхідних дверей, і Адріан наблизився до мене.

Жінка похитнулася. Я простягнула руку, але пальці пройшли крізь її рукав, відчувши холод. Вона подивилася на мене, потім повернулася до Адріана.

– Прийди з нею.

Він кивнув, поки її сукня ставала прозорою. Зникли обриси ніг, потім рук і плечей. Книга на столику згасла разом із нею, а під пледом у коридорі коротко спалахнуло світло.

Від коміра чоловіка біля дверей до підборіддя піднялися темні смуги. Риси Рована почали стиратися, залишаючи нерухомі очі. Адріан став навпроти нього, тримаючи мене за руку.

– Старий дозвіл відкликано. Новий також. Залиш дім.

Постать повернула голову в мій бік. Від аркуша в теці до її руки тягнулася тонка золота лінія. Я дивилася на неї, поки голос одразу пролунав з кількох боків у передпокої.

– До заходу сонця третього дня. Потім плата поновиться.

Вхідні двері відчинилися. Постать відступила за поріг, розпалася на темні клапті й зникла між сходами ґанку. Тека впала на підлогу, а рукавички зісковзнули зі столика.

Адріан зачинив двері, і я допомогла засунути засувку. Пальці досі тремтіли, тож довелося взятися обома руками. Потім обернулася до лави, де Терен перевіряв пульс Рованя.

Ми допомогли правникові дістатися до бібліотеки. Лікар уклав його на канапу, дав води й попросив почекати із запитаннями. Я зібрала покинуті документи, відклала їх подалі від захищеної теки та вийшла до дзеркала.

Піднявши плед, побачила жінку біля ліжка. Вона сиділа з книгою на колінах, схиливши голову. Я звернулася до неї, і вона повільно підвела очі.

– Він пішов. Рован живий. Адріан також.

Вона кивнула й поклала долоню на палітурку. Перевернута печать знову чітко світилася на зап’ясті. Я відсунула плед убік, залишаючи їй видно двері бібліотеки, й повернулася до чоловіків.

Терен допоміг Рованові сісти, підклавши подушки під спину. Залишив склянку поруч і попросив говорити повільніше. Я влаштувалася навпроти, а Адріан сів поруч зі мною.

– Той, хто носив твоє обличчя, з’явився три роки тому?

Рован провів пальцями по коміру й перевірив місце, де залишалася червона смуга. Потім глянув на жетон, який я поклала на стіл. Терен зачекав, поки він зробив ковток води.

– Управитель існував раніше. Дім створив його, щоб читати угоди й передавати вимоги господареві.

– Чому він став тобою?

– Я дозволив йому користуватися моїми спогадами про договори. Ми звіряли старі справи. Він вивчив підписи, дозволи та умови повернення пам’яті. Потім почав видавати себе за мене.

Адріан опустив погляд на документи. Терен поставив перед ним воду, але він лише посунув склянку вбік. Я залишила руку на підлокітнику його крісла, чекаючи на наступне запитання.

– Він замкнув тебе за західними дверима?

– Коли я знайшов договори, за якими плату брали повторно. Зобов’язання вже були виконані, а силу продовжували забирати. Збережену пам’ять показували власникові у вигляді образу й вимагали підтвердити, що він отримав усе.

Я глянула на аркуш, який нам принесли. Біля мого імені досі було порожнє місце для підпису. Потім повернулася до Рована, притримуючи рукав над печаткою.

– Я знала про це?

Він подивився на мене, а потім — у коридор. У дзеркалі виднівся край весільної сукні, і жінка вже стояла ближче до скла. Рован затримав погляд на ній, перш ніж відповісти.

– Ти принесла списки. Я перевірив їх і виявив порушення. Після твоєї відмови ми мали винести записи через західний перехід, але мене зупинили.

– А мене?

– Ти встигла повернутися до кімнати. Сховала підтвердження й залишила листа, потім пішла до мосту.

Я потерла зап’ястя й подивилася на захищену теку. У ній лежало підтвердження, що мої зобов’язання завершилися ще до виходу. Поряд сидів Адріан, якому дім показав інші умови. Терен посунув свій стілець ближче до канапи.

– Чому управитель міг стискати тобі горло? Що ти підписав?

Рован торкнувся червоної смуги на шиї. Терен допоміг йому відсунути комір, щоб тканина не натирала шкіру. Чоловік опустив руку й відповів, дивлячись на лікаря.

– Обітницю перед роботою зі сховищем. Я мав зберігати таємницю до завершення перевірки. За її порушення дозволялося зупинити мене магією. Управитель досі тримає справу відкритою.

Терен узяв чистий аркуш і попросив номер обітниці. Записав його, потім перелічив те, що сам бачив у передпокої. Пояснив, що ці свідчення дозволять вимагати зняття обмеження, а я поглянула в дзеркало, де жінка уважно слухала.

Адріан повернув стілець, щоб теж бачити її. Потім дістав угоду, яку підписав після мого виходу, і передав її Рованові. Той прочитав перший аркуш, другий, а на третьому затримався.

Він підніс документ ближче до світла й перечитав нижній рядок. Потім указав на нього пальцем. Я посунулася до Адріана, намагаючись розібрати дрібні літери.

– Тут є умова повернення стягненої сили.

Адріан узяв аркуш і прочитав зазначене місце. Повернувся до початку пункту, а потім знову — до останнього рядка. Терен нахилився з іншого боку, а я попросила покласти документ на стіл, щоб ми всі могли його бачити.

Якщо дім пошкодив збережену пам’ять або передав її сторонній особі, він порушив умову. Після повернення решти спогадів законній власниці господар міг вимагати назад силу, яку сплачував за їх збереження. Я перечитала умову й подивилася на срібну стрічку.

– Пам’ять уже передали іншій.

Рован глянув у дзеркало. Жінка стояла, притиснувши долоню до скла. Він посунув документ назад до Адріана й обережно влаштувався на подушках.

– Вона утворилася всередині твоєї пам’яті. Цього ще замало, щоб довести передачу сторонньому. Але управитель вивів її зі сховища й використав її для запрошення. Угода цього не дозволяла, а ми всі це бачили.

– Тоді Адріан може повернути силу?

– Після того, як тобі повернуть пам’ять.

Жінка опустила руку від скла й відійшла до ліжка. Я стежила за нею, поки Рован говорив про повний запис. Він пояснив, що потрібно повернути всі збережені події, включно з розмовою біля західного переходу.

– Ця частина прихована. Вона сама не може її прочитати.

– Поки перевірка залишається відкритою, управитель має доступ до сторінок. Він може закривати їх як службові записи. Треба позбавити його доступу до оригіналу.

– Де оригінал?

Рован подивився на Адріана й потягнувся до води. Я посунула склянку ближче, зачекала, поки він нап’ється. Потім він опустив руку й показав на підлогу.

– Під сховищем, біля основи дому. Там зберігається й початковий договір твого роду.

Адріан випростався в кріслі. За вікном світло стало м’якшим, довга тінь дерева лягла на стіну. Я глянула на годинник, згадуючи, що призупинення плати діятиме лише до завтрашнього заходу сонця.

Рован поклав пальці на жетон. Адріан уже збирався підвестися, але він зупинив його жестом. Терен також повернувся до чоловіка, залишивши записи на столі.

– Біля основи дім розпізнає тебе як власника першого ключа. Там він може одразу вимагати виконання попередньої угоди. З твоєю печаткою спускатися небезпечно.

Я торкнулася Адріанового здорового передпліччя. Він повернувся до мене, але я поки що дивилася на Рована. Потрібно було з’ясувати, чи ця сама небезпека стосувалася мене.

– Мої зобов’язання завершені. Я можу пройти?

– Як власниця пам’яті, яка вимагає доступу до неї. Саме з цієї причини. Дім запропонує повернути другий ключ, ніби так буде легше дістатися до оригіналу.

Я згадала золоте коло над столом і голос, який просив відчинити західний поріг ширше. Адріан накрив мої пальці здоровою долонею. Я повернулася до нього, збираючись запитати, хто тоді зможе піти зі мною.

Із коридору долинув стук. Жінка торкалася скла, тримаючи книгу розгорнутою. Ми повернулися до неї, і вона підняла сторінку з малюнком дверей. Перед ними стояла я у весільній сукні.

– Я знаю дорогу. Тільки цього разу ти маєш дійти до кінця.

Я підійшла до дзеркала, і вона показала малюнок ближче. Уздовж стін за моєю постаттю стояли затінені фігури. Один чоловік притискав до грудей дитину; жінка поруч тримала згорток із документами.

Я поклала пальці на дерев’яний край дзеркала. Жінка підняла очі, а в мене на мить виникло відчуття, що я вже стояла перед цими дверима. Спробувала втримати його, роздивляючись фігури на сторінці, але побачити більше поки не змогла.

– Я пішла до мосту, щоб винести записи в людський світ, – сказала вона. – Там дім втрачає над ними владу. Ми мали забрати їх разом. Але управитель утримав записи з іменами тут.

Вона перегорнула сторінку. На ній було моє ім’я, нижче Адріанове й десятки інших, написаних різними руками. Я стежила за рядками, поки за спиною почула, як Адріан підводиться з крісла.

– Що потрібно взяти із собою?

Жінка закрила книгу й притиснула її до грудей. Подивилася повз мене на Адріана, потім знову зустріла мій погляд. За її плечем відчинилися двері, і з темряви долинув шум води.

– Підтвердження відмови. Жетон свідка. І того, хто впізнає тебе, коли дім запропонує йому іншу дружину.