Раді Вас бачити!

Адріан підвівся, але Терен став між ним і дверима. Узяв його здорову руку й повернув долонею до світла, спостерігаючи, як повільно розгинаються пальці. Попереду чекали сходи під сховищем.

– До ранку залишишся тут, – сказав лікар.

– У нас є час тільки до завтрашнього заходу сонця.

– Тому й хочу, щоб завтра ти міг повернутися нагору.

Я поклала на підлокітник підтвердження відмови та жетон Рована. Він подивився на мене, прикриваючи рукавом темну пов’язку.

– Хочу, щоб ми вийшли звідти разом.

Він сів, дозволяючи Теренові оглянути рану. Я присунула стілець, а жінка в дзеркалі підняла книгу, яку тримала біля грудей. Вона стежила за його рукою.

– Ти проведеш нас? – запитала я.

– До дверей. Далі управитель ховатиме сторінки.

– А коли пам’ять повернеться до мене?

– Тоді згадаєш і приховане.

Терен попросив принести рушники. Коли повернулася, Рован уже лежав на канапі, у бібліотеці горіли дві лампи, а по склу стукав дощ. Адріан вирішив залишитися внизу, тож я принесла подушку й ковдру та поставила поруч воду.

– Ти можеш піти спати, – сказав він, торкнувшись моїх пальців.

– Можу.

Я сіла й сперлася головою об спинку стільця. Його долоня залишалася поверх моєї, поки Терен тихо розмовляв із Рованом і перегортав документи. Збиралася лише на кілька хвилин заплющити очі, але прокинулася від ранкового світла.

На плечах лежала друга ковдра, наші руки залишалися на підлокітнику. Адріан спав, повернувши голову до мене. Звільнивши пальці, я підійшла до вікна.

Адріан сперся на підлокітник і підвівся. Я обернулася на скрип крісла. Він підняв здорову руку, помітивши мій погляд.

– Терен дозволив?

– Ще ні.

– Тоді спершу покличемо його.

За годину лікар перевіряв захисну стрічку на зап’ясті Адріано й обруч на моєму. Рован залишався в бібліотеці з копіями договорів. Потрібний пункт він позначив смужкою паперу й передав мені.

Управитель зберігав доступ до записів, доки тривала перевірка. Завершення справи мали підтвердити власник і свідок. Адріан міг відкликати його як господар, але тоді дім одразу зажадав би розрахунку за відкритими зобов’язаннями. Моє право дозволяло вимагати повернення власної пам’яті та завершення перевірки.

– Дочитай усе, що він запропонує підписати, – сказав Рован. – Навіть якщо здаватиметься, що Адріанові залишилося кілька вдихів.

Я пообіцяла дочитати. Терен торкнувся своїм кружком жетона, і крізь метал пролунав Рованів голос. Правник підтвердив, що залишатиметься свідком.

До сховища спустилися вдвох. Біля дверей, що вели нижче, я назвала своє ім’я й зажадала доступу до пам’яті, дозволивши Адріанові супроводжувати мене як чоловікові та свідкові. На дереві проступив візерунок першого ключа, згас, і двері відчинилися.

У вологому камені блищала слюда. Світло лампи освітлювало наші руки. Після тридцять сьомої сходинки у стіні з’явилося вікно.

За ним була моя спальня. Молодший Адріан стояв біля ліжка й простягав руку до жінки в нічній сорочці. Вона наблизилася з усмішкою, а я завмерла, впізнавши рух його пальців. Чоловік, що був поруч, зупинився й поставив лампу на кам’яний виступ.

– Можемо почекати.

– Ти бачиш те саме?

– Так.

За склом він обійняв жінку й нахилився до її шиї. Вона поклала йому долоню на потилицю, і я згадала, як волосся ковзало між пальцями. Міцніше стиснула поруччя, поки Адріан чекав поруч.

– Ти хочеш її повернути?

– Я хочу, щоб ти пішла зі мною вечеряти, коли ми звідси вийдемо. Учора так і не встиг запросити.

Жінка зустрілася зі мною поглядом і прибрала руку з його шиї. Спальня потьмяніла й зникла. Я відпустила поруччя.

– Піду. Якщо цього разу ти теж їстимеш.

Ми рушили далі, тримаючись за руки. У стінах з’являлися інші кімнати. Жінка показувала, куди йти.

Сходи закінчилися біля дверей, укритих вирізаними іменами. Частину написів закривали металеві пластини з датами погашення боргу. Піднявши одну, я побачила новий запис про плату, зроблений після тієї дати.

– Борг завершили, а силу забирали далі.

Адріан перечитав дати й відступив. Під моїм ім’ям були записи про відмову від другого ключа та про збереження пам’яті. Третій повідомляв про її повне повернення.

Коли пальці наблизилися до останнього рядка, зап’ястя кольнуло навіть під обручем. Я отримала підтвердження відмови й приклала його до першого запису. Відбиток засвітився, двері прочинилися, і Адріан пропустив мене вперед.

Посеред кімнати стояв кам’яний стіл із книгою в дерев’яних обкладинках. Золоті лінії тягнулися від корінця до стін і перепліталися під стелею. Між ними виднілися двері, біля яких чекали люди. Найближче стояв чоловік із дитиною в сірій хустці, поряд жінка тримала пожовклі документи.

Управитель перегорнув сторінку до мого імені. В обличчі проступали риси Рована. Руки нагадували темне дерево.

– Вашу пам’ять можна повернути.

У стіні засвітилося дзеркало з жінкою у весільній сукні. Вона тримала книгу. Я повернулася до управителя.

– Усю?

Він повернув голову до Адріана. Золоті лінії здригнулися, на пов’язці проступила темна пляма, і чоловік похитнувся. Я підставила плече, допомагаючи йому спертися на стіл.

– Він прийшов як мій свідок.

– Його зобов’язання чинні.

– Стягнення спірної плати зупинене до заходу сонця.

Я витягла жетон. Рован назвав час зупинення плати й зажадав показати підставу для нового стягнення. Управитель прибрав руку зі сторінки, золоті лінії заспокоїлися, а Адріан зміг випростатися.

Поставивши лампу на стіл, я повернулася до дзеркала. Жінка дивилася на пов’язку. Пальці стискали книгу.

– Що станеться з тобою, коли пам’ять повернеться до мене?

Вона провела пальцем уздовж палітурки. За склом проступила кімната зі стільцем біля стіни. Жінка сиділа на ньому й перегортала ті самі сторінки, знову повертаючись до початку.

– Я зможу звідси вийти. А ти пам’ятатимеш і моє чекання.

Моя долоня лягла на скло. Вона притиснула свою навпроти, і перевернутий знак засвітився. Крізь холодну поверхню я відчула її пальці.

– Я боюся загубити себе.

– Я теж. Але хочу знати, що з нами було далі. Ти прожила три роки, яких у мене немає.

Згадалися квартира, робота й дорога додому. Скло під долонею теплішало. Я попросила показати приховане.

Вона розгорнула книгу, і переді мною з’явилася західна галерея. На підлозі блищала слюда. Біля дверей стояв Рован.

На столі стояли скриньки з підтвердженнями сплачених боргів. Рован допомагав звіряти імена, а я складала аркуші за датами й сердилася, коли знаходила повторні стягнення. Ми збиралися винести записи через перехід, коли двері зачинилися.

Рован ударив по ній долонею й почав називати своє право на вихід. Голос урвався, на шиї затяглася темна смуга, і він упав на коліна. Я тягнулася до нього, намацуючи холодну поверхню там, де щойно відчинили двері.

Потім побачила Адріана. Він знайшов мене біля замкненого переходу, розтиснув пальці й підняв розсипані аркуші. Намагалася пояснити, що Рован залишився з іншого боку і що за завершеними боргами утримують людей.

Управитель пропонував доступ до справ після прийняття другого ключа. Разом із владою я отримала б борги. Відсунувши книгу, зажадала повернути записи.

Відмову вже прийняли, проте рік моїх спогадів управитель оголосив частиною перевірки. Дозволяв піти після її завершення або після передачі пам’яті у сховище. Адріан просив дати йому час, хотів відкрити дорогу сам, хоча з розірваної печатки вже капала кров. Я забрала перо з його руки.

Далі була спальня з відкритою сумкою на ліжку. Складала речі й виймала їх назад, згадуючи, які спогади могли в них зберегтися. Під дном шухляди сховала підтвердження відмови, перевірила, чи все лежить рівно, й підійшла до Адріана біля вікна.

– Збережи книгу.

Він поцілував мою долоню й перечитав умови. Тоді зберігання мало тривати до завершення перевірки; у документі про роки очікування нічого не було. Поки Адріан підписував, я залишила попередження між сторінками.

Біля виходу попросила дозволити мені піти, якщо після втрати пам’яті більше не захочу повернутися. Він погодився й поцілував у чоло. Разом із цим дотиком повернулися вага його рук і мокра від сліз сорочка.

Я різко вдихнула й знову побачила кімнату під сховищем. Чоло торкалося дзеркала. Позаду Адріан поклав долоню на моє плече. Тепер пам’ятала, як він засинав поряд, як зупинявся перед невдалим танцювальним кроком і як мовчав, коли сердився. Разом із цим залишалися останні дні та поцілунок у коридорі.

Повернувшись, я взяла його обличчя в долоні. Він заплющив очі й видихнув так нерівно, що захотілося обійняти. Проте здоровою рукою вже міцніше стискав край столу.

– Чому ти не перевірив строк?

– Перевіряв. Мені щоразу показували продовження справи.

Я залишила руку на його плечі. Люди біля стін тримали документи. Повернувшись до управителя, показала на них.

– У моїй пам’яті є підтвердження сплачених боргів. Покажіть ці справи.

– Ви отримали своє.

– Отримання ще не засвідчено, – озвався Рован. – Приховані записи були частиною перевірки.

Управитель відкрив книгу. Я називала дати й номери підтверджень, Рован звіряв їх із копіями. Біля стін відчинялися шухляди з оригіналами.

Адріан діставав документи й передавав їх мені. Чоловік із дитиною підійшов, почувши ім’я дружини, перечитав повернутий аркуш і приклав його до золотого візерунка біля своїх дверей. Лінія, що тягнулася звідти до книги, згасла, а за порогом відкрилися сходи.

Жінка з пожовклими аркушами знайшла власну копію й поклала її поруч із нашим підтвердженням. Після слів Рована її двері також відчинилися. Звідти долинув голос Терена, який просив виходити по одному й сідати на лаву.

Ми працювали, поки в лампі залишалася олія. Адріан передавав наступний документ. Я читала ім’я, і ще одна лінія відривалася від корінця. Обличчя управителя втрачало людські риси, але його руки й далі перегортали сторінки.

Після виходу останніх людей залишилася моя справа. Жінка показала майже порожній розворот. На ньому були записи про очікування та про наші розмови.

– Я пам’ятаю, – сказала я.

– Ще не все.

Притиснувши долоню до скла, дозволила показати решту. Прийшли дні, які вона рахувала за кроками над стелею, вечори з Адріановим голосом за стіною й години над незмінною сторінкою. Відчула її радість від першого дзеркала, ревнощі до себе та страх перед розірванням зв’язку. Потім згадала вихід на сходи й рішення відкликати запрошення.

Її пальці торкнулися моїх. Скло стало теплим і податливим, жінка наблизилася й притулилася чолом до мого. За мить у дзеркалі залишилося власне відображення.

Позаду стояв Адріан, і біля ніг горіла лампа. У грудях боліло від років у замкненій кімнаті, хотілося піднятися й відчинити вікно. Я торкнулася скла, на якому залишився слід долоні, й повернулася на його голос.

– Еліано.

Він простягнув книгу, що випала з дзеркала. На останньому розвороті з’явилися умови повернення пам’яті, завершення перевірки та припинення доступу управителя. Я перечитала їх, перевірила зворот аркуша й піднесла жетон до губ.

– Пам’ять повернулася повністю. Хочу завершити справу й припинити доступ управителя до її записів.

Рован підтвердив порушення, Терен засвідчив чуже запрошення. Перо засвітилося. Я підписала умови, а Адріан засвідчив мою особу.

На останній сторінці дерев’яної книги проступив запис про завершення перевірки. Управитель потягнувся до неї, але між пальцями та обкладинкою спалахнула біла смуга. Після другої спроби його рука розсипалася на тріски.

Золоті лінії відривалися від стін і входили у книгу, залишаючи записи про закриті справи. Управитель дивився на власне зап’ястя, поки воно втрачало форму. Залишилася пластина із записом про завершення повноважень.

Адріан прочитав їх і повільно опустився на підлогу. Сівши поряд, я покликала Терена. Він уже спускався й попросив знайти умови повернення сили.

У книзі пам’яті вони з’явилися біля запису про неналежне зберігання. Нижче були зазначені дати та підтвердження плати, стягненої під час продовженої перевірки. Адріан поклав долоню біля свого імені, і золото потягнулося до пошкодженої печатки.

Він різко вдихнув. Я залишилася поряд із лампою, стежачи, як тонкі тріщини стягуються. Рана посередині ще була відкрита, коли Терен присів біля нас і перевірив пульс.

– До п’ятого дня вистачить. Допоможи вивести його нагору.

Піднімалися повільно. Адріан спирався на лікаря; я несла лампу й книги. Біля тридцять сьомої сходинки подивилася на стіну, де слюда відбивала вогонь. Кімнат за нею більше не було.

У передпокої звільнені пили воду й переглядали документи. Дитина спала на батькових колінах, притиснувши до щоки сіру хустку. Я поклала перед Рованом дерев’яну пластину, і він торкнувся шиї, де темна смуга повільно блідла.

Сонце опускалося до дахів. Золота стрілка завмерла біля поділки. Коли Адріан пройшов повз, вона посунулася вперед.