Спочатку:
На сторінку книги
П’ятий світанок я зустріла в його ліжку. Прокинулася від дотику біля скроні й кілька секунд лежала, прислухаючись до шелесту тканини. Адріан прибирав волосся з мого обличчя, а сонце вже освітлювало верхні гілки за вікном. Сорочка зім’ялася на його плечі, ковдра сповзла до пояса, і мені захотілося підтягнути її, перш ніж він помітить, що я прокинулася.
Торкнувшись його щоки, я зачекала, поки він поверне голову. Адріан поцілував мою долоню й усміхнувся. Його пальці залишилися біля скроні, повільно перебираючи волосся.
– Доброго ранку.
Я поклала голову на його плече й підтягнула ковдру. Унизу відчинилися двері, у коридорі почулися кроки, потім озвався Терен. Залишившись лежати, слухала Адріанове дихання й чекала, поки стихнуть голоси.
– Ти давно прокинувся?
– Трохи раніше за тебе.
– І весь цей час дивився?
– Намагався прибрати волосся. Ти щоразу поверталася на інший бік.
Я розсміялася й притиснулася ближче. Він обійняв здоровою рукою, а праву залишив поруч на ковдрі. Пов’язка була чистою, пальці вільно розгиналися, хоча зап’ястя він досі оберігав.
Обережно підтримавши його руку, роздивилася шкіру біля краю пов’язки. Поряд зі знаком господаря тьмяно світилися шлюбні лінії. Коли Адріан трохи повернув зап’ястя до вікна, вони проступили чіткіше.
– Рован казав, що під час обряду може боліти?
– Казав.
– Сильно?
– Біль буде коротким. Перед початком він пояснить усе.
Я поклала його руку назад. Учора легко було говорити, що підпишу розірвання, а сьогодні хотілося розпитати, де ми сидітимемо, скільки триватиме обряд і коли можна буде забрати зап’ястя зі сторінки. Адріан провів долонею по моїй спині й зупинився біля плеча. Піднявши голову, я зустріла його погляд і зачекала.
– Якщо хочеш розпитати, можемо покликати Рована зараз.
– Після сніданку. Спершу встану, вмиюся й поїм.
Він прибрав руку, коли я відсунулася. Сівши на край ліжка, знайшла ногами капці й озирнулася. Адріан сперся на лівий лікоть і дивився, як поправляю сорочку.
– Що?
– Ти забрала мою подушку.
Обидві подушки опинилися з мого боку. Одна була зім’ята біля спини, друга лежала поряд із коліном. Я подала йому найближчу, потім нахилилася й поцілувала, перш ніж він устиг щось додати.
До їдальні спустилися пізніше, ніж планували. Терен сидів біля вікна й читав аркуш, тримаючи його на відстані витягнутої руки. Рован уже поснідав, а для нас на столі залишили дві тарілки, теплий хліб і яблучне варення.
Лікар подивився на Адріана, потім на мене й відклав папір. Я сіла, поки він просив показати руку. Оглянувши пов’язку, Терен поправив край тканини й обережно повернув зап’ястя до світла.
– На мосту тримайся за поруччя лівою рукою, – сказав він Адріанові.
Я підняла очі, затримавши долоню біля чашки. Лікар відпустив зап’ястя й почав прибирати свої речі. Адріан також чекав, поки він пояснить.
– Він зможе перейти?
– Якщо після обряду почуватиметься так само. Увечері ще огляну.
Адріан повернувся до мене, і я усміхнулася. До цього ранку наша поїздка залежала від того, що скаже лікар. Тепер могла думати про дорогу й про те, чи встигнемо до контори, якщо вирушимо рано.
Рован підсунув аркуш із часом обряду, переліком документів і поясненнями. Прочитавши перший рядок, я поклала його біля тарілки. До решти повернуся після сніданку.
– До обіду перевірю останні записи, – сказав він. – Потім прочитаєте остаточні умови. Якщо щось викликатиме сумнів, розберемо це разом.
– А книга?
– Знадобиться ввечері. Поки можете залишити в кімнаті.
Адріан намазував варення на хліб, обережно притримуючи тарілку правими пальцями. Я стежила за його рукою, поки він підняв очі й посунув готовий шматок до мене.
– Тобі.
Я взяла хліб, а він почав готувати наступний шматок. Терен повернувся до читання, Рован зібрав записи й пішов до бібліотеки. Ми залишалися за столом, поки сонце повільно пересувалося по скатертині.
Після сніданку я піднялася до своєї кімнати й відкрила сумку. Речі були складені ще з учорашнього дня, проте знову розклала на ліжку сорочку, дорожню спідницю, документи та чисту хустинку. Ту, якою перев’язувала Адріанове зап’ястя, уже випрала, але на ній залишився блідий слід.
Поклавши її окремо, відчинила шафу. Біля дверцят висів зелений халат, на полиці стояла коробочка зі шпильками, унизу — старі садові черевики. Хотілося взяти все й водночас залишити речі, які чекатимуть тут, коли повернуся.
Гребінець поклала в сумку, халат повісила біля ванної. Потім узяла зі столу книгу й сіла на ліжко. На першій сторінці залишалися наші нові умови, записані моїм почерком.
Золоті літери заглибилися в папір. Провівши пальцем по рядку про дозвіл заходити до кімнати, я згадала Адріана біля порога й перегорнула сторінку. Далі були додані документи на розірвання та запис про початок відліку.
Цифри показували, скільки часу залишилося до заходу сонця. Я дивилася на них, поки одна поступилася місцем іншій. Потім закрила книгу, поставила сумку біля лави й пішла до бібліотеки.
Адріан сидів біля вікна, читаючи перелік обов’язків господаря. Коли я зайшла, він відклав аркуші й звільнив місце на столі. Сівши навпроти, поклала книгу між нами.
– Ти можеш поїхати, якщо переходи закриті. А хто доглядатиме за домом?
– Удень приходитимуть, як раніше. Рован залишиться, доки завершить справи.
– Він погодився?
– Сам запропонував. Йому зручніше працювати біля сховища.
Адріан посунув аркуші до мене. Серед назв і дат виднілися позначки Ровена; біля кількох пунктів стояли знаки питання. Я пробігла очима перелік і повернула папери.
– Візьмеш їх із собою?
– Частину.
– У моєму столі тільки дві шухляди.
– Вистачить однієї.
– У ній лежать рахунки.
Він нахилив голову й усміхнувся. Я посунула папери далі, звільняючи місце для ліктів. Адріан подивився на цей рух і поклав долоню біля краю столу.
– Тоді домовимося про край столу.
– Домовимося.
Я простягнула руку, і він узяв її, повільно провівши великим пальцем по долоні. За вікном садівник перевіряв огорожу й час від часу нахилявся до землі. Кілька хвилин ми стежили за ним, перш ніж я повернулася до запитання про вечір.
– Тобі важко підписувати?
Адріан подивився на книгу. Обережно повернув мою руку, роздивився знак на зап’ясті й поклав долоню вниз. Його пальці затрималися поверх моїх.
– Так.
Я чекала, дозволяючи йому договорити. Він підняв очі й провів пальцем уздовж краю обкладинки. Потім повернув руку до моєї.
– Пам’ятаю, як ми ставили ті підписи. Сьогодні перечитаємо договір до останнього рядка.
– Я теж пам’ятаю.
Посунувшись ближче, я піднесла його руку до губ і залишила біля щоки. Весілля повернулося разом з іншими спогадами. Пам’ятала, як хотіла тоді бути його дружиною і зараз дивилася йому в очі.
– Я все одно хочу завершити договір.
– Я також підпишу.
– А потім підемо до мосту.
Адріан кивнув. Я опустила його долоню на стіл і залишила свою поверх. Коли зайшов Рован, ми прибрали руки, звільнивши місце для документів.
Після обіду він передав остаточні умови. Аркуші були пронумеровані; кожен пункт мав посилання на відповідний пункт первинного договору. Я підсунула стілець ближче до Адріанового й повернулася так, щоб світло падало через ліве плече.
Перший пункт підтверджував повне повернення пам’яті. Окремо було зазначено, що всі відновлені спогади залишаться зі мною після розірвання шлюбу. Прочитавши останнє речення двічі, я попросила Рована пояснити його.
Він відкрив відповідну сторінку книги й показав запис. Я знайшла дату повернення та свій підпис. Правник провів пальцем нижче, до рядка про завершення справи.
– Пам’ять уже повернулася до вас. Сховище більше не має до неї доступу. За її повернення додаткової плати немає.
Поклавши аркуш до прочитаних, узяла наступний. Відмову від другого ключа визнавали остаточною. Після обряду дім втрачав право стягувати плату через наш шлюб, а обов’язки Адріана як господаря були виписані окремо.
Він затримався біля цього пункту. Знайшов потрібну сторінку у своєму примірнику, звірив рядки й поставив Рованові кілька запитань. Я слухала, притримуючи край аркуша, щоб повернутися до нього після пояснення.
Рован показував дати та підтвердження. Терен сидів трохи далі, перевіряв записи про повернуту силу й часом просив повторити формулювання. Ми прочитали всі умови, перш ніж на столі залишилася остання сторінка.
Біля рядка про розірвання Адріан почав розгладжувати папір. Його рука лежала поруч із місцем для підпису, а я згадувала перший вечір, коли він показав право на окремий дім. Тоді перевіряла кожне слово, намагаючись зрозуміти, чи зможу піти. Зараз торкалася коліном його коліна під столом і чекала, поки він передасть перо.
Я перечитала останній рядок, підписала умови й посунула їх Адріанові. Він писав лівою рукою, обережно виводячи літери. Рован перевірив обидва підписи й залишив документ поруч із книгою.
– До заходу сонця можете відпочити. Тут усе готове.
Я підвелася, проте Адріан ще затримав пальці на аркуші. Зачекала, поки він прибере руку, й простягнула свою. Він узяв її, повільно підвівшись зі стільця.
Решту дня ми провели в саду. Дійшли до лави, посиділи й повернулися через бічні двері, зазирнувши на кухню. Там підходило тісто, на столі лежали овочі, біля плити стояв горщик із водою.
Адріан нахилився до кошика з дровами. Я зупинила його руку й сама поклала два поліна біля плити. Він відступив, потім подав рушник, щоб витерти пальці.
– Запросиш мене ще раз?
Він усміхнувся, забрав рушник і залишив його на столі. Підняв мою руку до губ, дивлячись мені в очі. Я зачекала, згадавши нашу вчорашню розмову.
– Еліано, повечеряєш сьогодні зі мною?
Ім’я прозвучало так само тихо, як і в перший вечір. Я усміхнулася, проте відповідь затрималася на губах. Стиснувши його пальці, нарешті кивнула.
– Так.
Адріан поцілував мене. Я притиснула долоню до його грудей і залишилася близько, поки він торкався губами кутика мого рота. Із коридору покликав Рован, тож ми повернулися до бібліотеки.
Терен зняв захисний обруч із мого зап’ястя, а з Адріанового прибрав срібну стрічку. Печать під нею проступила чіткіше. Я роздивилася свій знак і поклала руку на коліно, поки лікар завершував огляд рани.
Рован пояснив, де тримати зап’ястя й коли можна буде прибрати їх зі сторінки. На моє запитання про біль показав рядок, перед яким можна зупинити читання. Терен поставив стілець поруч з Адріаном, залишивши воду біля його здорової руки.
Ми поклали зап’ястя на краї розгорнутого договору. Папір був прохолодним, обкладинка впиралася в основу долоні. Рован підняв скляний диск над підписами й зачекав, поки останній сонячний промінь залишить стіл.
Адріан дивився на мене, тримаючи пальці рівно. Я залишила свою руку на місці й відповіла на його погляд. Коли Рован почав читати, між нами засвітився перший рядок.
Золоті лінії потягнулися до імен. Спершу відчула знайоме тепло, потім короткий біль, наче зі шкіри витягали скалку. Хотілося відсмикнути руку, проте я зосередилася на обличчі Адріано й спробувала рівніше дихати.
Рован читав умови, Терен підтверджував виконані зобов’язання. У книзі світлішали старі записи, проступали дата весілля та наші імена. Побачила свій давній підпис, який поставила легко, майже поспішаючи.
Під столом моя нога торкнулася ноги Адріана. Він трохи посунувся ближче, залишаючи зап’ястя нерухомим. Я видихнула й розслабила пальці.
На останньому рядку тепло зникло. Візерунок на моєму зап’ясті розійшовся світлими рисками й згас, а на Адріановому залишився тьмяний знак господаря. Рован повернув диск і попросив Терена підтвердити завершення.
Під склом з’явився запис. Книга закрилася. Я прибрала руку й кілька секунд прислухалася до себе. Шкіра залишалася чутливою, поки розглядала місце, де щойно світилося золото.
Пам’ятала весілля, західну галерею та останні п’ять днів. Перед очима поставали наші обличчя в дзеркалі, замкнені двері й подушка, яку забрала цього ранку. Навпроти сидів Адріан, і мені все ще хотілося торкнутися його руки.
– Завершено, – сказав Рован.
Я простягнула пальці, і Адріан підняв їх до губ. На мить заплющив очі, залишивши мою долоню у своїй. Терен перевірив його пульс і запитав про біль.
Після огляду Рован передав нам аркуш з датою, підписами й остаточним відбитком. Я прочитала свій, склала вздовж згину та поклала до сумки поверх інших документів. Потім підійшла до вікна, за яким у саду спалахували ліхтарі.
Доріжка до річки залишалася на місці. Торкнувшись зап’ястя, я повернулася до Адріана. Він чекав біля столу, поки дивилася в сад.
– Хочу пройти до дороги.
Він підвівся й поглянув на Терена. Лікар ще раз оглянув його руку, попросив поворушити пальцями й відпустив. Адріан зачекав на останнє застереження.
– Іди повільно. Важкі речі залиш тут.
– Провести тебе? – запитав він мене.
– До мосту.
Ми взяли плащі. Перевіривши підтвердження в сумці, я поправила ремінець і затрималася біля сходів. Зелений халат залишився нагорі, і мені було спокійно знати, де його можна знайти.
Адріан чекав біля дверей. Я дозволила поправити комір плаща й вийшла першою. Від річки тягнуло вологим холодом, на нижніх гілках блищали краплі.
Над долиною темніло, коли ми спустилися до кам’яного мосту. Дорогу на іншому березі було видно до повороту, де між деревами горів ліхтар. Я зупинилася біля поруччя, роздивляючись її.
Адріан став осторонь. Торкнувшись його здорової руки, я відпустила її й ступила на міст. Він залишився там, де попросила.
Пальці ковзали по холодному поручню. На плитах блищала вода, біля краю лежав мокрий листок. Обійшовши його, зробила ще кілька кроків і посеред мосту озирнулася.
Адріан стояв біля початку. Вода текла внизу, дорога попереду залишалася видимою, а за його плечем світилися вікна дому. Я затримала погляд на обох берегах, потім пішла далі.
Останні кроки зробила швидше. Зійшовши на землю, зупинилася й поправила сумку. Під ногами був дорожній пісок, поряд колія наповнилася дощовою водою.
Здалеку долинув стукіт коліс і знайоме бурмотіння. Я зачекала, поки наблизиться ліхтар, і впізнала візника. Він зупинив коней, підняв світло й кілька секунд роздивлявся мене, потім перевів погляд на міст.
– То їдете?
Я підійшла до екіпажа, тримаючись за ремінець сумки. Уранці треба було повернутися до контори й пояснити, що сталося з документами. Позаду залишався міст, яким щойно пройшла сама.
– Завтра. Приїдете після сходу сонця?
Візник назвав час і ціну. Відрахувавши завдаток, я зачекала, поки він перевірить монети при світлі. Чоловік сховав гроші, знову подивився на міст і насупився.
– Двоє поїдете?
– Двоє.
– Речей багато?
– Дві сумки.
Він поправив ліхтар і взяв віжки. Я відійшла від коліс, дочекалася, поки екіпаж рушив, і провела його поглядом до повороту. Потім повернулася до мосту.
Адріан чекав на тому самому місці. Звідси було видно темний плащ і обличчя, коли він повертався до світла. Поправивши сумку, я ступила на камінь і пішла назад.
Коли вона зійшла на берег, він зробив крок назустріч. Зупинився, дозволяючи мені наблизитися до себе. Я поклала долоню на його руку й подивилася в очі.
– Уранці за нами приїдуть.
– За нами?
Я поцілувала його раніше, ніж він устиг запитати щось ще. Губи були прохолодними, але за мить Адріан обійняв і притиснув мене ближче. Торкнувшись його щоки, затрималася, поки він повільно видихав мені в губи.
Відсторонившись, подивилася на освітлені вікна. У їдальні горіли свічки, біля ґанку були відчинені двері. Адріан повернув мою руку й поцілував зап’ястя там, де раніше була печать.
– Ми збиралися повечеряти.
Він переплів наші пальці й пішов поруч. Я розповіла, о котрій приїде візник, часом торкаючись плечем його плеча. Коли Адріан згадав про папери, які треба зібрати, нагадала про зайняту шухляду та про місце на столі.
Біля ґанку першою піднялася й притримала двері. З їдальні пахло хлібом, на столі горіли дві свічки. Я озирнулася, чекаючи, поки він підійде.
– Ходімо.
Адріан переступив поріг слідом за мною. Я повісила плащ, поставила сумку на лаву й сіла, залишивши місце поруч. Коли він улаштувався біля мене, поклала долоню поверх його руки.
Він переплів наші пальці. Я посунула до нього тарілку й відламала шматок теплого хліба. Адріан усміхнувся, відпустив мою руку, щоб узяти його, і ми почали вечерю.
