Спочатку:
На сторінку книги
Через два місяці після розірвання нашого шлюбу Адріан знову попросив мене вийти за нього заміж.
Я саме намагалася відчинити двері квартири, тримаючи під пахвою пакунок із вечерею. Ключ застряг, хліб вислизнув із паперу, а чоловік за моєю спиною обрав цю мить, щоб поставити запитання.
Я перестала смикати ручку й озирнулася. Адріан стояв на сходинці нижче, простягаючи мені маленьку відкриту коробочку. Усередині лежала каблучка. Він дивився на мене так серйозно, що я відразу згадала його обличчя перед нашим першим весіллям.
– Ти вирішив запитати це на сходах?
– Збирався за вечерею.
– І що сталося?
Він підняв руку до мого обличчя, прибрав пасмо, яке зачепилося за губи. Його пальці були холодними після вулиці, і я мимоволі повернула щоку до долоні.
– Ти сказала, що хочеш повернутися додому. Я зрозумів, що вже другу годину ношу каблучку й шукаю кращу мить.
Я дивилася на нього, забувши про ключ. Пакунок повільно сповзав, і Адріан забрав його, поставив на підвіконня сходового майданчика. Потім знову простягнув коробочку.
Каблучка була золотою, з тонким нерівним візерунком. Я торкнулася його пальцем і впізнала гілочку вересу, яку колись залишила на його столі.
– Ти пам’ятав?
– Вона досі лежить у мене.
У грудях стало тісно. Я підняла очі, а він узяв мою руку й притиснув губами долоню. За останні тижні ми встигли посваритися через його звичку все лагодити самому, загубитися в моєму місті й двічі пропустити візника, бо надто довго прощалися біля дверей.
Я знала, як він сміється тепер. Знала, що залишає мені теплий край ковдри, що читає біля вікна й чекає мого повернення, навіть коли запевняє, що просто захопилася книжкою. І все одно від його погляду в мене тремтіли пальці.
– Еліано, вийдеш за мене?
Я кивнула, але Адріан залишився нерухомим. Тоді я взяла його за комір, змусила піднятися на мою сходинку й сказала зовсім близько:
– Так. Тільки цього разу весілля буде в моєму світі.
Він видихнув, усміхнувся й притиснув мене до себе. Я обхопила його за шию, а він поцілував так нетерпляче, що довелося спиною спертися до дверей. Коробочка лишилася затиснутою між нашими долонями.
– Каблучка, – нагадала я, коли він нарешті дозволив мені вдихнути.
Адріан розсміявся. Дістав її, надів на мій палець і поцілував руку. Я повернула кисть до світла, роздивляючись маленьку золоту гілочку, потім поклала йому долоню на щоку.
– Я люблю тебе.
Він заплющив очі на коротку мить. Коли я відкрив, я вже тягнувся до його губ.
– Я тебе теж, – відповів він між поцілунками.
Замок нарешті піддався, коли Адріан підняв ручку. Ми ввійшли до квартири, забрали з майданчика вечерю й залишили її на столі. Я зняла плащ, а він підійшов ззаду, обійняв мене за талію й торкнувся губами до шиї.
– Ти голодний? – запитала я.
– Дуже.
Я повернулася в його руки. Адріан дивився на мій рот, і я повільно розстебнула верхній ґудзик його сорочки.
– Тоді вечеря охолоне.
Він усміхнувся, підхопив мене, а я обхопила його плечі й засміялася, коли він поніс мене до ліжка. Каблучка блиснула біля його скроні. Я провела пальцями крізь волосся й нахилилася до вуха.
– Завтра почнемо готуватися до весілля.
Адріан поклав мене на ковдру й залишився близько, спираючись рукою біля моєї голови. Я потягнула його за сорочку, звільняючи місце поруч.
– Завтра, – погодився він і поцілував мене.
Кінець
