Спочатку:
На сторінку книги
Дорога від станції до центральної площі виявилася вузькою, вимощеною нерівним камінням. По обидва боки стояли старі будинки з похилими дахами, невеликими вікнами й дерев'яними ґанками. На підвіконнях виднілися горщики з осінніми квітами, а біля дверей деяких осель висіли пучки сушених трав, перев'язані червоними нитками.
Містечко мало вигляд місця, де час рухався повільніше, ніж будь-де в королівстві.
Тут не було блискучих магічних вивісок, автоматичних екіпажів чи механічних посильних. Лише старі ліхтарі на кованих стовпах, кілька візків біля крамниць і коні, що дрімали під навісами, час від часу переступаючи копитами по мокрій бруківці.
Зате магія тут була всюди, хоча й не виставляла себе напоказ.
На дверях пекарні висів маленький мідний оберіг, який зігрівав приміщення. На вікнах крамниці травника мерехтіли захисні символи, а біля колодязя на площі стояв кам'яний гном із чашею в руках. Коли Агата проходила повз нього, кам'яний гном раптом повернув голову й провів її поглядом.
Магічка зупинилася.
Гном завмер.
Агата повільно підняла руку й помахала йому.
Нічого не сталося.
- Утома, - сказала вона сама собі вдруге за день і пішла далі.
Центральна площа була невеликою, але доглянутою. Посередині стояв старий фонтан, вода в якому не текла, а повільно оберталася в повітрі прозорою кулею. На кам'яному постаменті виднілися стерті написи незнайомою мовою. Навколо росли дуби, а їхнє листя вкривало лавки й сходи до міської управи.
Сама управа містилася у двоповерховому будинку з темно-червоного каменю. Над входом висіла табличка з гербом містечка - срібним мостом над синьою хвилею. Вікна першого поверху світилися теплим жовтим світлом, а з димаря здіймався тонкий струмінь диму.
Поряд розташовувалася пекарня, звідки долинав аромат свіжого хліба, кориці й печених яблук. Через дорогу стояла крамниця годинникаря. За її вітриною висіли десятки годинників різних розмірів і форм: круглі, квадратні, у вигляді птахів, квітів і маленьких будиночків. Деякі цокали, інші тихо дзижчали, а один, найбільший, узагалі не мав стрілок.
Агата затрималася біля вітрини.
На мить їй здалося, що всі годинники всередині одночасно зупинилися.
Вона кліпнула очима.
Стрілки продовжували рухатися.
- Справді, треба виспатися, - пробурмотіла вона.
У міській управі її зустрів худорлявий чоловік у сірому жилеті. Той мав довгі вуса, охайно зачесане волосся й такий вигляд, ніби народився з пером у руці.
- Пані Фінч? Нарешті! - вигукнув він, підводячись із-за столу. - Я вже почав хвилюватися, що потяг затримають. Хоча, звичайно, затримки трапляються. Особливо восени. А ще частіше взимку. Утім, улітку теж бувають. Торік у нас потяг затримався на чотири години через…
- Білку, - несподівано для себе закінчила Агата.
Чоловік завмер.
- Перепрошую?
- Нічого. Просто припустила.
- Ні, через повалене дерево. Білка була в іншому випадку.
Агата вирішила не уточнювати.
- Я секретар міської управи, Орест Дубовик, - продовжив чоловік, поправляючи жилет. - Дуже радий знайомству. У нас тут багато справ, але, запевняю вас, усе цілком вирішуване. Здебільшого.
Останнє слово прозвучало так тихо, що Агата вирішила удати, ніби не почула.
Орест провів її до кабінету, де на столі лежали документи, кілька ключів і товста книга в темно-коричневій палітурці. Поруч стояла невелика скринька з пергаментними печатками.
- Ось ваші ключі від житла, - сказав секретар. - Будинок розташований за площею, на вулиці Вербовій. Невеликий, але цілком придатний для проживання. Є камін, кухня, мансарда й підвал. Воду можна набирати з колодязя у дворі, хоча я раджу користуватися міським водогоном. Його перевіряли торік.
- А торік до цього?
- Не пригадую. Але тоді все працювало.
Агата узяла ключі.
- Що ще?
Орест поклав перед ним книгу.
- Ваші службові обов'язки. Вони не надто складні, хоча іноді виникають непередбачувані ситуації.
Агата розгорнув книгу. Перелік виявився напрочуд коротким.
Запалювати вуличні ліхтарі в разі несправності. Перевіряти захисні чари на громадських будівлях. Допомагати мешканцям у разі магічних несправностей. Стежити за станом міських оберегів. Раз на місяць надсилати звіт до окружної управи.
Окремим пунктом ішла примітка: «У разі виявлення невідомих магічних явищ повідомляти міську раду до вжиття будь-яких заходів».
Агата прочитала останній пункт двічі.
- Чому саме до вжиття заходів?
Орест поправив окуляри.
- Бо попередній маг одного разу спробував самостійно усунути невідоме магічне явище.
- І що сталося?
- У міській раді з'явилися жаби.
- Багато жаб?
- Триста сімнадцять.
Агата повільно закрила книгу.
- Зрозуміло.
- Вони були цілком нешкідливі, - поспішив додати секретар. - Принаймні більшість. Дві вміли говорити, але тільки про погоду. А одна мала неприємну звичку ховатися в чернильницях.
Агата потерла перенісся.
- Скажіть, пане Дубовику, а в цьому містечку взагалі бувають звичайні дні?
Секретар задумався.
- Звичайно. Наприклад, минулий вівторок.
- Що сталося минулого вівторка?
- Нічого особливого. Лише вночі задзвонив старий дзвін на вежі, який не працює вже сорок років.
Агата мовчки подивився на нього. Орест відкашлявся.
- Але це, найімовірніше, був вітер.
- Зрозуміло.
Чаклунка узяв перо й підписала документи.
- Отже, - сказала вона, - я офіційно приступаю до виконання обов'язків.
- Вітаю, пані Фінч! - Орест потиснув їй руку. - Сподіваюся, вам у нас сподобається. Містечко невелике, люди привітні, а проблеми здебільшого незначні.
Він помовчав, а тоді додав:
- Тільки не ходіть до старого мосту після заходу сонця.
Агата повільно підвила голову.
- Сьогодні я вже чула цю пораду.
- Чудово. Отже, вас попередили.
- А що там?
Орест зітхнув і подивився у вікно.
- Колись там сталася одна історія. Дуже давня. Люди досі пам'ятають її, хоча ніхто вже не може точно сказати, що саме трапилося.
- І ви не можете розповісти?
- Можу. Але тоді доведеться пояснювати, чому в нашому архіві є три різні версії однієї події, і жодна з них не збігається з написом на пам'ятному камені.
Агата вирішила, що для першого дня йому цілком вистачить відомостей про жаб, балакучі годинники та старі мости.
- Мабуть, поки що обійдуся без цієї історії.
- Мудре рішення, — серйозно відповів секретар.
