Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
14 років тому
– Ходімо, я покажу тобі ескізи, – запропонував Макс і вказав рукою на комфортний стілець поруч із місцем, де раніше сидів він, до того, як ми завітали…
Я обережно сіла, моє серце вистрибувало з грудей, а його удари створювали шум в голові. Макс легко нахилився наді мною впершись рукою в невеличкий столик і почав гортати альбом з малюнками.
Більшість з них були в стилі “олд скул” та реалізму. Але кілька малюнків мене захопили не так стилем, як самим зображенням. На мить, моє дихання завмерло і я зрозуміла, що хочу такий малюнок на власному тілі. Це було не просто татуювання, а справжній сакральний малюнок, що міг би повідати цікаву історію тому, хто б її розглядав. Такою я хотіла бути: цікавою, незвичайною, однією в своєму роді. Воліла б аби з мене не зводили погляд і так довго та детально розглядали, як я це тату. Провівши по аркушу пальцями, боялась, що розмажу чи візерунок взагалі зникне.
У центрі композиції височіло «Всевидюче око», вписане в ідеальну геометрію піраміди. Від нього розходилися тонкі, як павутиння, промені, що впліталися в пишну мандалу, нагадуючи мереживо старовинної люстри або пелюстки фантастичної квітки. Внизу малюнок закінчувався витонченими підвісками-краплями, що додавали образу жіночності та крихкості. Я була зачарована тим, як суворі лінії поєднувалися з м'якими тінями, створюючи ефект глибини, ніби це око й справді дивилося мені прямо в душу, охороняючи таємниці своєї майбутньої власниці.
– Ось цей малюнок. Я хочу його, – прошепотіла, бо боялась навіть власного голосу, коли говорила. В повітрі літала магія, що здавалась крихкою.
– Ти затрималася на цій сторінці довше, ніж на всіх інших, тож я здогадався, що тобі він сподобалось найбільше, – тихо промовив Макс, підсуваючись ближче до мого плеча, що я практично відчувала тепло його тіла. Поглянувши в його сірі очі, що вже палали творчим натхненням, з видихом промовила:
– Воно неймовірне. Здається, у цього малюнка є своя глибина, таємниця, зміст… Яку історію ти хотів розповісти? – він усміхнувся, дивлячись на свій витвір:
– Знаєш, я малював це як символ «Внутрішнього Вартового». Це казка про дівчину, яка заблукала в туманному місті, де всі носили маски. Вона боялася, що забуде, хто вона насправді. Тоді старий майстер подарував їй цей знак. Це Око бачить не те, що зовні, а те, що приховане в серці, – чим довше він говорив, тим більше я розуміла, що малюнок знайшов мене сам.
Доля або “мактуб”, як говорили тутешні жителі. Те, що написане – не можна викреслити. Повітря поруч ставало густішим, дихати було важче. Максим випадково торкнувся мого плеча своїм і мільйони маленьких хвиль пробіглися моїм тілом від шиї і аж до живота. Єдине про що я думала – аби він якомога швидше почав торкатися мого тіла, навіть, якщо це будуть болючі удари голкою. Хлопець продовжував говорити:
– Воно допомагає відрізнити істину від обману і світло від темряви, навіть якщо ніч навколо стає зовсім чорною. Це тату, як невидимий щит, що нагадає в скрутну хвилину: твоя сила завжди з тобою, доки ти вірна собі.
– Звучить… Чарівно. Правда. Давай зробимо його. Тільки ось питання: Де? – Макс заглянув в мої очі і табун мурашок пробігся кожною клітиною шкіри. Щось невловиме і магнетичне створювалось між нами, хоч жоден з нас нічого особливого для того не робив. То ось що називають “хімією” між двома людьми, що розпалюється сама, незважаючи ні на що?
– Можна? – лагідно запитав, розвернувши мене від столу, і починаючи розглядати мене, мов ту ляльку Барбі. Але зараз в цьому погляді не було взагалі нічого, що нагадувало б бажання чи хіть, як це було ще з десять хвилин тому. Я радше відчувала себе моделлю, яку розглядає митець, щоб правильно зшити тканину, чи статуєю, які треба додати кілька ударів долотом, щоб створити шедевр. Моє тіло перетворювалось на важливий проект для нього і насправді це зачаровувало дедалі більше. Він віддавався своїй справі, а мені кортіло бути дотичною хоча б на грам до такої пристрасної роботи справжнього художника.
– Звісно. Мені покрутитися, чи як? – зніяковіло спитала я і ми обоє знали, що насмішки немає. Завмерши так, як і стояла, чекала на відповідь. Щось було в ньому таке, що хмушувало хотіти коритись. Якби він зараз наказав роздягтися і постати перед ним голою, аби він обрав місце для тату, то я б погодилась. Не важко здогадатись, що він легко міг збавити будь-яку дівчину, бо лише від одного його погляду, в мене стискалися стегна. Різкий голос повернув мене до реальності:
– Ні. Стій на місці. Я вже знаю, де ми його набʼємо, – він стояв надто небезпечно близько, дихаючи мені прямо в потилицю. Довгі, красиві пальці обережно почали прибирати моє волосся за вухо, вздовж шиї, перекинувши його на інше плече. а потім долоня хлопця ковзнула мені трошки нижче по спині, прислонившись поміж лопаток.
– Ось тут. Щоб третє око захищало тебе зі спини. Щоб нікому і в голову не прийшло тебе вдарити ножем. Воно побачить і захистить.
– Гадаєш, допоможе? – прошепотіла я, не бажаючи, аби Макс прибирав свою руку зі спини. Боже, чому я не знала, що це настільки приємно, коли тебе торкається чоловік, який тобі справді подобається? Чому я не знала, що можна вирішити за кілька хвилин, чи хочеш ти когось насправді, чи ні? Мені ще так багато треба було про себе дізнатись і внутрішнє чуття підказувало, що Макс стане в тому помічником.
– Має допомогти. Принаймні від таких “подруг”, як Катя, – він так само пошепки відповів поруч з вухом, від чого я голосно ковтнула, а Макс самовдоволено і глибоко вдихнув в себе запах мого волосся, навіть не приховуючи цього. Коли це робили мої клієнти, я відчувала відразу, але зараз… Мені подобалося. Інша його рука лягла трошки вище згина в лікті. – Вона таки з біса була права.
– Ти про що? – цікавість завжди брала гору.
– Про те, що я захочу тебе. – Макс спробував відпустити мене, але я вхопилась за його руку, яку він волів забрати. “Не зараз”, – говорило моє тіло: “залиш ще трошки тепла”.
– Справді? – зробила здивований голос і опустила очі на наші руки, що торкались одна одну. Рука покрилася гусячою шкірою від дотику. Якщо ж він послухався мого жесту, значить, це взаємно? Де ота межа правильності? Коли ти спиш з чоловіками за гроші, все зрозуміло – ти повія. А коли ти не повія, скільки має минути часу, щоб зайнятися сексом з чоловіком, від дотику якого мокріє між ніг? Я не знала цього теж…
– Тільки є один нюанс, лялечко. Я не плачу дівчатам за секс. Вони беруть насолоду і кайфують разом зі мною, а потім бігають і просять ще. Так, як твоя подружка Катя, наприклад. Жалюгідний перформанс, бо мені уже давно не цікаво.
– Я не пропонувала себе тобі. Тим паче, за гроші. Ти нічого про мене не знаєш, тож не будь таким пихатим. А враховуючи твою реакцію на мою появу в цій кімнаті, то не особливо і довелось би тебе благати, як би я дійсно хотіла трахнутись.
– Ммм, красива і язиката. Так грубо говорити про секс. Все, як я люблю, – нотка сарказму в його голосі підказувала, що я йшла тим шляхом, яким треба. Я зваблювала його, а він точно відповідав взаємністю…
– Ти й гадки не маєш, що може витворяти цей язик, коли треба, – ляпнула і прикусила одразу ж губу.
– А ти не уявляєш, які візерунки я умію малювати своїм язиком, на жіночих зубах. Інших, тих що внизу, – очі Макса не піднімалися вище мого рота, який я від здивування розтулила, бо й гадки не мала, як це на дотик. Я хотіла дізнатися, настільки хотіла дізнатися, що перестала дихати. Зібравши всі сили, вже готова була мовити: “то покажи мені”, але голки сорому та страху почали колоти горло, тож єдине, що я могла вичавити з себе було:
– Давай краще бити татуювання. Тим паче, ми в цій будівлі не самі, – чомусь мені закортіло вказати хлопцю на його місце. Так, я ескортниця, але зараз точно не на роботі. Віддаватися комусь, знаючи людину менше за 20 хвилин? В реальному житті, будучи Вікторією, я б ніколи такого не зробила. Я – не Роксі. В моїй уяві, я ще досі цнотлива. А от він… Він – нахаба. Нахаби завжди залишаються нахабами. Неписаний закон. Та тільки якась частина мене насолоджувалась нашою словесною перепалкою, ще більше збуджуючи. Не хочу встати з шкіряного крісла і залишити на ньому вологі сліди…
– А що, ти голосно кричиш, коли кінчаєш? – сміливо запитав Макс. В іншому місці і в інший день, я б точно не відповіла так швидко, але з язика само зірвалось:
– О, голосніше, ніж ти думаєш, – спробувала огризатись, хоча насправді, і гадки не мала, чи був в мене той “оргазм” про який всі так говорять. І тільки одна людина насправді знала правду. Я і тепер, здається, ще й Максим, котрий тільки мовчки посміхнувся, бачивши моє зніяковіння та багряні щоки. Та все ж він не став далі насідати та відійшов на безпечну відстань, розуміючи, що повітря ставало занадто важким і гарячим.
– Ну, тоді, розпочнімо? – запитав він.
– Так. Давай. – все, що змогла з себе вичавити я.
