Раді Вас бачити!

Сьогодення

Брехня.

Брехня заради блага, брехня заради почуттів інших людей, брехня заради дітей і батьків, брехня заради меншого лиха — все одно брехня.

В скронях від напруги давило так, наче хтось невидимим дрилем намагався дібратись до мозку. Потерши лоба, я встала і підійшла до шафи. На мені уже був неймовірної краси комплект білизни, хоча не зрозуміло навіщо я виряджалась для цілком чужої людини. Професійна звичка? Хмикнувши собі під носа, я взула туфлі на високих підборах. Електронний годинник на стілі гардеробу показував 20:31. Ненавиділа годинники, а ще більше ненавиділа запізнюватись і платити за це з власної кишені. Ха. Як би не так. За цю зустріч я навряд отримаю щось, окрім огиди і бажання місяць не вилазити з душу. 

Кинувши в маленьку сумочку кілька презервативів, за звичкою, я зняла з вішака плаття, що чудово відходило до сьогоднішньої “вечірки з давніми подругами”, яких мій наречений звісно не знав. 

Гидко. Тошнота підійшла до горла, але кілька вдихів допомогли її опанувати. Все ж, треба щось поїсти, бо мене завжди нудить, коли я хвилююсь, так само, як і від голоду. 

Я поглянула на себе в дзеркало і скривилась. Затовста стала для цього плаття. Та байдуже. Головне — відбути і забути, як страшний сон. 

Зібравшись буквально за кілька хвилин, ноги несли мене до холодильника, в пошуках освіжаючого соку. Я прочинила дверцята, підставила склянку, натисла кнопку і кілька квадратних кубиків льоду випали із дзенькотом об скло. Трошки полуничного сиропу, трошки апельсинового соку. Любила таке пити ще з відпусток в Турцію, за які я теж нічого не платила. Можна, звісно, додати алкоголь чи каву. Та настрій був скривитись від кислого, щоб хоча б якось пояснити власний вираз обличчя. 

В пошуках перекусу натрапила на кілька бананів, авокадо, творог і закриту в контейнері курку. Від думки про мʼясо, знову відчула нудоту, і зробила ще один ковток кислуватого соку. Пожую яблуко. 

Зачинивши дверцята, я схопила сумочку, плащ та сонцезахисні окуляри, щоб менше людей бачило моє обличчя. Викликала ліфт, спустилась на паркінг, завела авто, вчепилась в кермо, як за останню гілку надії, що зараз прийде чергове повідомлення і зустріч відміняється. Клятий телефон мовчав. Щоб тебе. 

В мене була можливість не піти. Але в моїх інтересах було зʼявитись там. 

Проїхавши практично весь шлях, я зупинилась і вийшла біля великого торгового центру. Там був і клуб, і кіно, і безліч магазинів. Якби я і уявні дівчата гуляли, то гуляли б саме тут.

Перше правило для зрадниць: алібі. 

Все має виглядати максимально правдиво. Якщо хтось помітить моє авто зі знайомих, то можна легко збрехати, що ми ходили в кіно, саме тому не відповідала на дзвінки. А ще краще мати подругу, яка без зайвих питань прикриє твій зад і збреше. Тільки таких подруг одна на мільйон. Тож, перше правило, пункт один. Ні слова про зраду. Скажи, що в тебе пмс і ти хочеш побути сама, але не хочеш ранити почуття коханого, тож брешеш, ніби-то ти ночуєш у подруги, аби він не прийшов в гості. Так от вона має знати, коли спитають, що вона та сама подруга, у якої ти була.

Друге правило: не іхати на місце зустрічі на своєму авто. Особливо, в клуби, де люди влаштовують оргії. Тож я викликала до потрібного місця таксі.

Третє правило: повертайся додому після зради в пустий дім. Почуття провини і сум буде написано на обличчі. Саме тому Саша сьогодні ночує в себе, бо я “допізна буду тусити з дівчатами, а потім, можливо, одна з них, чи можей, вся толпа в мене вдома заночує, а для такого треба більше простору”. Насправді ж — ні. НІкому і нічого не потрібно. “Ти просто зрадниця.” — шепотів внутрішній паскудний голосок. Очевидно, що він був правий. 

Час очікування на авто був близько хвилини. Таксист щойно висадив пасажира прямо таки поруч із місцем, де я припаркувалась. Відкривши додаток, я написала адресу – сусідній будинок від того, куди насправді направлялась. Там же може жити моя подруга, так? Поїздка здавалась нескінченною, я пробувала зволожити сухе горло, та все марно. Серце вистрибувало з грудей, але моє обличчя від початку було розвернуте в вікно. 

Мені пощастило, що водій не завів розмову про те, що сам насправді бізнесмен, який в вільний час таксує, а мовчки ввімкнув музику, уточнив адресу і повіз мене туди, куди треба. Та чи треба? Не знаю. Але пʼять зірочок тобі забезпечено, Михайло. Повір.

Діставшись місця Х ще якийсь час я не йшла, а стояла на одній нозі, іншою ж – копала ямку між плиткою підбором та кусала зубами щоку. 

Останній шанс відмовитись і піти. Остання можливість все виправити і вийти заміж. Хто може мене судити? Хто знає, як краще вчинити? Хто б відмовився від усього, що має в житті, заради правди?

Я мала б сказати Олександру, що мене шантажують, мала б вигадати, що мене намагається виставити в поганому світлі мій колишній, конкуренти, ще хтось… Що це робота штучного інтелекту, врешті решт. Мала б вигадати іншу брехню…Та все рівно — то була б брехня. 

Я мала б, але не могла. Не пристосована.

Треба підготувати документи? Слідувати графіку? Бути вчасно на місці? Обслуговувати клієнта, лестити йому, не тиснути на крихке чоловіче его? Чудово! Навіть брехати. Я уміла брехати іншим людям. Незнайомцям. З ними я була Роксі. Цілою вигаданою особистістю з історією, за якою можна було б зняти блокбастер. Так я могла. Тим паче, це була лише угода. Я тобі тіло — ти мені гроші. Ніякої тобі брехні. Є товар і є покупець. Але я гадки не мала, як будувати стосунки. Прям такі, справжні стосунки, паралельно працюючи повією. Інтрижки? Випадковий секс з тим, з ким хотіла я? Так. Але брехати в очі чоловіку, якого любиш, що фото і відео фейк, задля угоди “тепер ви чоловік і дружина”? Та хто одружиться після таких секретних матеріалів? Ніхто. Тож треба просто взяти і зробити те, що я насправді умію. Обмінюватись тілом на, в даному випадку, інформацію. 

Знала, що цей день мене вимотає в усі сторони. Я порушила 10-річну обіцянку більше не палити. Звісно, домовлялась сама з собою, але все рівно інша частина мене почувала себе зрадженою. Поразка за поразкою, Віко. Ще не вечір. Те, що зараз неслося, заслуговувало мінімум на пачку цигарок, а не на одну, яку я стрельнула в дівчат під офісом, коли збиралась додому. Не час себе цькувати, просто додам цю цигарку в кінець списку “Самоїдство” після зради нареченому і нахабних побрехеньок, а зверху ще й випʼю вина. 

Не знаю, чим закінчиться сьогоднішній день, але воліла б його забути уже зараз. Жаль, що не маю знайомих наркоманів-бариг, які могли б з точністю полегшити мої страждання. Жаль, що контактна книга з девіантних “тємщіків”, залишилась десь там, десять років тому. А може, це й на краще. 

Задньою думкою пригадала — вдома валялось кілька пігулок, що розслаблюють напружені мʼязи при травмах, які лишились після невдалих покатушок на лижах минулої зими. Але спляча повія — не спляча красуня, принцу не сподобається трахати овоч. Хоча, з власного досвіду знаю, що й таких покидьків вистачає…

Напруга не покидала мого тіла навіть після викуреної цигарки, тож я просто вирішила туди піти і все зробити швидко, ніби відірвати зі шкіри пластир. 

Мої невпевнені кроки за кілька хвилин стали точними, як ритмічний рух стрілки в годинниках, які я так ненавиділа ще з дитинства. 

Цок-цок, цок-цок. 

Погляд ковзнув вітриною якогось із магазинчиків на першому поверсі будинку. Я різко зупинилась і уважно почала роздивлятись себе в відображенні. Вечірнє світло ліхтарів, якась дзеркальна плівка на стеклах — видозмінювали мій образ настільки, що шкірою пробіг табун. Роксі. Звідти на мене дивилась Роксі: впевнена, безстрашна, байдужа і вміюча вирішувати проблеми в штанях чоловіків. Я нахилила голову, заплющила очі і зробила глибокий вдих. Внутрішній перемикач спрацював. 

Я зможу.

 Це лише на один вечір і я назавжди вільна. Вільна. Вільна і щасливо заміжня.

Промовивши слова, як мантру, я швидко минула решту шляху і зайшла в потрібну будівлю, де на мене вже чекали…