Раді Вас бачити!

12 років тому

Приємне тепле світло від свічок наповнювало кімнату і робило повітря трошки важким. Я сиділа спиною до чоловіка, імʼя якого мені взагалі не обовʼязково було запамʼятовувавти чи знати. Відчувала його погляд на собі шкірою і з точністю до секунди могла передбачити, коли він мене торкнеться. Він повільно провів грубим вказівним пальцем уздовж мого хребта, зачепивши ним бретельку сукні, яка упала з плеча. Він сів поруч, позаду мене і поцілував моє плече. Я знала, що це історія лише на одну чи кілька ночей, але поцілунок в плече... В ньому завжди було щось інтимно-збуджуюче для мене. З моїх спостережень, коли чоловік цілував мене там, він ніколи не робив мені боляче.

— Роксі… — його голос прокотився низьким басом. — Що це за малюнок? 

— Тату… Гарне, правда ж? 

Дивно, як мій голос ставав солодким, коли я хотіла сподобатись клієнту і розповісти клієнту приготовану заздалегідь історію на півночі.

— В нього є якесь значення? Чи це просто якийсь візерунок? 

Він гладив пальцем шкіру чітко по контуру, який я знала напамʼять, бо Макс весь час після сексу любувався тату і гладив пальцями свій витвір мистецтва. Я злегка повернула голову, дивлячись на нього через плече. Моїх губ торкнулась ледь помітна усмішка. Я тренувала її місяцями перед дзеркалом, але саме зараз вона здавалась мені щирою. Цей чоловік був з України. Так дивно і так радісно одночасно. Навіть в його подиху відчувався рідний дім. Стиль одягу, парфуми, розмова. Бажання покинути все тут і повернутись додому відгукнулось сумом в грудях.

— Це ціла казка, яку я написала на власному тілі, — прошепотіла я, проковтнувши меланхолію разом зі спогадами. Треба працювати. — Хочете послухати?

— У нас попереду ціла ніч. Розповідай… — сказав він і поцілував мене за вухом, ніжно провівши рукою від плеча до ліктя. Від цього дотику я відчувала, як пробіг табун мурашок по шкірі. Задоволення від доторку змушує тіло реагувати важким збудливим видихом.

— Дивіться на лотос в основі, — я поворухнула плечима, змушуючи квітку «розкритися» на спині. — Це символ мого народження. Вона росте з самого дна чорного озера, де немає світла, лише мул і холод. Але вона не стає брудною. Вона виштовхує себе вгору, розриваючи товщу води, щоб хоча б раз побачити сонце. А ці лінії навколо неї… бачите, як вони переплітаються у гострі кути?

— Бачу. Схоже на шипи, — він притиснув пальця сильніше до однієї з ліній.

— Це лабіринт. Лабіринт долі. У ньому немає прямих доріг, тільки повороти, де ти або знаходиш вихід, або зникаєш назавжди. Кожен вузол у цьому татуюванні — це людина, яку я зустріла. Кожна геометрична фігура — це фортеця, яку я збудувала навколо свого серця… Воно від надійним захистом і лише обраний зможе до нього дібратися...

Він раптово схопив мене за талію і притягнув до себе. Я відчула, як міцні мʼязи його тіла випромінювали тепло, яке вмить почало мене збуджувати. Кожен раз, коли чоловік мене притискав до своїх грудей, я танула, ніби морозиво на сонці. Руки чоловіка ковзали вгору і вниз, час від часу стискаючи мене. Та це не було вульгарно. Чиста пристрасть без нотки бруду чи зневаги. Я знову бажана. Він думає, що платить мені, щоб отримати своє, але насправді, я двічі в виграші, поки він лише раз.

— Ти дуже цікава дівчина, Роксі. Ми проговорили весь вечір, і мені здається, що я слухаю не дівчину за викликом, а якогось філософа. Мені дуже шкода, що така розумна красуня продає себе за гроші…

— Мені теж дуже шкода, — зізналась я, але в моїх словах не було уже суму. Частина моєї історії, частина мене. — Така була моя доля. Мактуб. Та маю віру, що колись я зможу повернутися додому. Можливо, колись ви заберете мене туди.

— Я бачу в тобі те, чого немає в інших дівчатах… 

— Так говорять всі чоловіки, з якими я сплю за гроші. 

Я хмикнула собі під носа, відчувши, що можу з ним говорити відверто.

— Це не простий комплімент, щоб замулити очі. В тобі відчувається сила, мила моя. Повір, ти здатна на більше, ніж це. — він тиснув вказівним пальцем мені в серце і воно пропустило удар. Ще одна цікава промова чоловіка, який уявлення не має, що таке бути жінкою в світі чоловіків. Я вмостилась на його колінах. Мої пальці заплуталися в його волоссі, яке розчісувала рукою. Незнайомець дивився на мене неймовірно добрими очима. Часом, з захватом, за яким сюди прийшла. Можна було б повірити, що він добра людина, але потім його рука, на якій виблискувала обручка пройшлася від моєї шиї, між грудей, по животу і спинилась десь між моїх ніг, задираючи сукню.

Вони всі брехуни, Віко. Всі. Просто отримай свої бабки і вали звідси. 

— А чим же займаєтеся ви, що можете дозволити собі так марнувати час на розмови зі мною? — я виклично підняла підборіддя. — Невже ваші справи почекають?

— Рідко зустрінеш тут землячку, ще й таку, з якою є про що поспілкуватись, — він засміявся, і цей сміх віддався вібрацією в моєму тілі, а потім його рука залізла мені в трусики. Як очевидно. — Я міг би запропонувати тобі роботу вдома. В Україні. В сфері нерухомості.

Я іронічно примружилася:

— Нерухомості? І що я там буду робити? Показувати квартири багатіям, поки вони оцінюють довжину моїх ніг? І як я там буду заробляти хоча б половину того, що маю тут? Чи я буду жити в одному з ваших нерухомих обʼєктів, допоки ви будете приходити раз на тиждень і трахати мене? — я встала, повільно зняла з себе сукню, дивлячись йому прямо в очі і осідлала його. Ті самі пальці знайшли мою вологу вагітну швидше, ніж я встигла отямитись. Він задоволено посміхнувся, зрозумівши, що я збуджена.

Як легко маніпулювати чоловіками.

— Дурепа ти, Роксі, хоч і розумна, — він перехопив мої руки і стиснув їх в запʼясті, позаду спини однією рукою, а іншою розстібнув бра. Я ж, відчувши твердість в його брюках, почала тертися об неї. Та він мене спинив. — Нерухомість — це не тільки про оренду квартир і не тільки робота рієлтором, хоч і там можна гарно попрацювати. Це про владу. Це сфера, де все, починаючи від землі закінчуючи бетонними спорудами — тільки дорожчає. Ти вкладаєш копійку в котлован, а виймаєш злиток золота з готового пентхауса. Розумієш? Ось так заробляються гроші без моєї безпосередньої участі. Саме тому я можу дозволити собі таку відпустку. Кожна будівля, яку я побудував, щосекунди приносить мені гроші, поки я тут бавлюся з твоїм тілом. 

— Я ще не зустрічала таких розумних чоловіків, як ви… — збрехала я. 

— Ти кажеш так всім, з ким спиш за гроші, — констатував факт він. 

Після цієї фрази він охопив мій сосок своїм гарячим ротом і я видала один з найщиріших стогонів за все життя. Хоча б тут я говорила правду. Він умів з жінками. Та попри насолоду, що я отримувала, його слова падали в мою свідомість, як зерна в родючий ґрунт. Мені треба дізнатися більше.

— Тобто… ви хочете сказати, що будівлі ростуть у ціні самі по собі? Без моєї присутності?

— Саме так. Головне — знати місце і вчасно зайти в гру. Це вигідніше за будь-яку нафту, бо людям завжди треба десь спати, їсти і ходити торговими центрами витрачати гроші, — його рот вкривав поцілунками мою шкіру. 

Я притиснулася до його шиї, відчуваючи пульс. Мої думки вже не були в цьому номері. Я рахувала свої активи. Я уявляла свій успіх. Я марила, що колись в мене буде офіс в якомусь крутому офісі в серці Києва з панорамними вікнами, а до мене звертатимуться на імʼя і по-батькові.

— Розкажіть мені ще… як зрозуміти, яка земля принесе мільйони?

Чоловік раптом різко зупинив мій потік питань. Його долоня лягла на мою потилицю, а вказівний палець притиснув мої губи, змушуючи замовкнути. Я завмерла, сидячи перед ним. Я не припиняла рухати тазом, щоб не збитись з настрою балачками і не отримати ляпаса.

— Спокійно, лялечко. Спокійно, — прошепотів він, і погляд чоловіка став настільки важким, що я ледь не задихнулася. — Досить на сьогодні лекцій. Ти занадто багато думаєш, а ніч не може скінчитися, допоки я не оволодію тобою. Бізнес обговоримо колись в іншому житті.

Він повільно провів великим пальцем по моїй нижній губі, відтягуючи її. Я заплущила очі в очікування поцілунку. 

— Зараз тобі самий час пізнати, що таке задоволення зі справжнім чоловіком. Забудь про цифри. Відчувай.

Він повалив мене на ліжко, накриваючи своїм тілом… А я, завдяки приємному незнайомцю, почала будувати план втечі з Дубайського життя, закарбувавши в памʼяті лише одне слово: “Нерухомість”.