Спочатку:
На сторінку книги
Глава 8. Обід за правилами Арсена
До їдальні Максим ішов між Денисом, Рашидом і Віктором, намагаючись не озиратися.
Але дуже хотілося.
Бо щойно вони зайшли до приміщення, Максим відчув на собі десятки поглядів.
Усі дивилися на нього.
Хтось перешіптувався.
Хтось завмер із ложкою в руці.
Хтось навіть підвівся, щоб краще роздивитися.
Максим одразу зрозумів причину.
Арсен.
Для цих людей він був не просто злочинцем.
Він був авторитетом.
Людиною, про яку говорили пошепки.
Небезпечним.
Жорстким.
Непередбачуваним.
А тепер цей самий Арсен спокійно зайшов до їдальні.
Принаймні так усі думали.
Максим намагався зберігати серйозний вигляд.
Усередині ж він повторював:
«Не нервуй. Ти Арсен. Ти небезпечний. Ти…»
Він подивився на тарілку.
«…ти зараз їстимеш кашу».
На столі стояла тарілка з кашею та салатом.
Максим подивився на неї з таким виразом, ніби перед ним лежала найскладніша історична загадка.
— Що? — запитав Денис.
— Нічого.
Максим узяв ложку.
«Арсен їв кашу?»
Він швидко вирішив, що це питання зараз краще не ставити.
Усі четверо сіли за стіл.
І майже одразу Максим почув шепіт за сусіднім столом.
— Це точно він?
— А ти сам не бачиш?
— Кажуть, Мирзоєв повернувся.
— Я думав, він нас усіх кинув.
Максим продовжував їсти.
Принаймні намагався.
Денис нахилився до нього.
— Не звертай уваги.
— Я й не звертаю.
— Вони бояться тебе.
Максим ледь не поперхнувся.
«Вони бояться мене?! А я боюся їх!»
Він зробив ковток води.
Рашид тихо засміявся.
— Ти б бачив себе зі сторони.
— Як?
— Дуже грізний.
Максим хотів відповісти, але почув новий шепіт.
— Кажуть, його приятелі хочуть його прибрати.
— Хто?
— Ті троє.
Максим завмер.
Він повільно підняв очі.
Денис, Рашид і Віктор спокійно їли.
«Прекрасно…»
Максим знову почув:
— Можливо, вони вирішили позбутися Арсена.
— Тихіше!
Максим ковтнув кашу.
І саме в цей момент вона пішла не туди.
Він закашлявся.
— Кхе! Кхе!
Денис поплескав його по спині.
— Брате, ти чого?
Максим махнув рукою.
— Нормально.
«Я зараз помру від каші, а не від злочинців. Оце буде ганебний кінець».
Віктор ледве стримував сміх.
— Може, води?
— Дякую.
Максим випив.
Він уже хотів повернутися до їжі, коли помітив чоловіка, який сидів неподалік.
Той дивився на нього з нахабною посмішкою.
На руках у чоловіка були татуювання.
Він підвівся.
Повільно підійшов до їхнього столу.
Максим відчув, як напружилися Денис, Рашид і Віктор.
Чоловік зупинився біля нього.
— Ну що, Мирзоєв? — сказав він. — Повернувся?
Максим підняв на нього очі.
— Схоже на те.
— А ми думали, ти більше не повернешся.
— Помилилися.
Чоловік усміхнувся.
— А може, ти вже не той?
Максим мовчав.
Чоловік раптом штовхнув його в плече.
У їдальні стало тихо.
Максим завмер.
«Так… Спокійно».
Він згадав інструктаж.
«Арсен не відступає».
Чоловік знову штовхнув його.
— Ну що мовчиш?
Максим повільно підвівся.
Його серце билося так голосно, що йому здавалося, його чують усі.
Чоловік замахнувся, але Максим встиг схопити його за футболку.
— Ти чого?! — одразу змінився голос чоловіка. — Ти чого, Мирзоєв?
Максим подивився на нього.
І раптом зрозумів:
пора грати роль до кінця.
Він різко смикнув футболку.
Тканина затріщала.
Чоловік зблід.
— Ей! Ей! Спокійно!
Максим смикнув ще раз.
Футболка порвалася.
Денис прикрив рот рукою.
Рашид опустив голову, щоб не зареготати.
Віктор уже відвернувся.
Максим помітив їхні реакції й зрозумів, що вони підтримують його.
Тоді він вирішив не зупинятися.
Він зробив найстрашніше обличчя, яке тільки міг.
Насупився.
Звузив очі.
І гаркнув:
— Ще раз мене штовхнеш — очі твої побачать світ востаннє!
Чоловік відступив.
— Чого?!
Максим зробив крок до нього.
— Я сказав: не чіпай мене!
— Та я ж…
— Що ти?
— Нічого!
Максим схопив край його футболки.
Чоловік підняв руки.
— Все! Все! Я зрозумів!
А Максим, увійшовши в роль, уже не міг зупинитися.
— Ще раз полізеш — так налякаю, що сам до наглядача побіжиш!
Денис уже не стримувався.
— А-ха-ха-ха!
Рашид зігнувся від сміху.
Віктор прикрив обличчя долонею.
Чоловік обурено подивився на них.
— Вам смішно?!
Денис витер сльозу.
— Дуже.
— Він же мене зараз…
— Та ні, — сказав Віктор. — Він просто повернувся у свою форму.
Максим краєм ока подивився на них.
«Що означає "у свою форму"? Я взагалі-то імпровізую!»
Чоловік нарешті вирвався.
— Наглядач! Допоможіть!
У їдальні одразу здійнявся сміх.
Максим стояв посередині, тримаючи шматок порваної футболки.
Він подивився на тканину.
Потім на чоловіка.
Потім на Дениса.
«Оце я зараз наробив…»
За кілька секунд до їдальні зайшли двоє наглядачів.
— Що тут відбувається?
Усі одразу замовкли.
Чоловік показав на Максима.
— Він на мене напав!
Максим повільно повернув голову.
— Я?
— Так!
— Я просто сидів і їв.
Денис кашлянув, приховуючи сміх.
Рашид відвернувся.
Віктор дивився в стелю.
Наглядач подивився на порвану футболку.
Потім на Максима.
— Це зробили ви?
Максим серйозно кивнув.
— Він мене провокував.
Наглядач важко зітхнув.
— Мирзоєв…
Максим підняв брову.
— Що?
— Ви щойно прибули.
— І?
— А вже встигли влаштувати конфлікт.
Максим подивився на Дениса, Рашида та Віктора.
Ті вже відкрито сміялися.
— Я бачу, — сказав Максим, — мене тут добре зустріли.
Наглядач махнув рукою.
— Усі по місцях!
Їдальня стихла.
— А ви четверо — припинити цей цирк!
Денис одразу став серйозним.
— Зрозумів.
Рашид кивнув.
Віктор теж.
Максим сів.
Він подивився на свою тарілку.
Каша вже охолола.
Салат виглядав сумно.
А футболка чоловіка лежала шматком тканини на підлозі.
Максим тихо прошепотів:
— Я всього лише хотів спокійно пообідати…
Денис почув.
— Ласкаво просимо назад, Арсене.
Максим подивився на нього.
— Дякую.
І тут зрозумів одну важливу річ.
Йому вдалося переконати всіх.
Принаймні поки що.
Але тепер перед ним була набагато складніша частина завдання.
Потрібно було не просто зіграти Арсена.
Потрібно було змусити Дениса, Рашида й Віктора заговорити.
І дізнатися, де вони сховали давньогрецький шолом.
Максим знову взяв ложку.
Подивився на кашу.
— Ну що ж…
Він зітхнув.
— Заради історії доведеться доїсти.
