Спочатку:
На сторінку книги
Павло.
Я до останнього не вірив, що Яся справді вийде на той мат. Але коли вона приземлилася в центрі зали, розкинувши руки, як впала зірка, я зрозумів — це парі було найкращою ідеєю в моєму житті. Вона почала змінюватися. Тепер дівчата з команди вболівальниць знали про нашу угоду, і, здається, Яся отримала не просто команду, а справжню групу підтримки.
Але ніч у бібліотеці... це було щось зовсім інше. Коли вона обійняла мене, весь вантаж очікувань — батька, тренера, Марти — просто розчинився. Я вперше за довгі роки відчув такий спокій, що навіть не помітив, як заснув, відчуваючи її дихання поруч.
Ранок увірвався в наш кокон різким голосом бібліотекарки:
— Доброго ранку! Ви що тут робите?
Я розплющив очі. Яся вже не спала. Вона дивилася на жінку з таким розгубленим виглядом, що мені стало її шкода.
— Ми не встигли вийти до закриття, — спокійно відповів я, підводячись і розправляючи затерплі плечі. — Шукали вихід, але все було заблоковано. Довелося заночувати тут.
Бібліотекарка лише зітхнула:
— Тепер перевірятиму зали ретельніше... Збирайтеся вже.
***
На вулиці нас зустрів крижаний вітер. Після теплої бібліотеки він пробирав до кісток. Я помітив, як Яся здригнулася всім тілом.
— Після приміщення тут просто арктичний холод, — прошепотіла вона.
— Пропоную угоду: заходимо в кав’ярню прямо зараз. П’ємо каву, їмо щось гаряче, а вже потім думаємо, як дістатися до гуртожитку. Бо я особисто не зроблю і кроку до метро без дози кофеїну.
— Із задоволенням, — ледь чутно відповіла вона, ховаючи ніс у шарф.
Ми зайшли в невелику кав’ярню в тій самій будівлі. Пахло свіжою випічкою та обсмаженими зернами. Продавчиня якраз виставляла на прилавок гарячі пиріжки. Я замовив за нас обох — Яся виглядала занадто сонною, щоб вибирати.
Поки ми гріли руки об паперові стаканчики, мені в голову прийшла ідея. Божевільна, але логічна.
— Знаєш, нічні пригоди в бібліотеці — це романтично, але я хочу виспатися наступного разу. У мене є пропозиція. Яся підняла на мене втомлені очі.
— Яка?
— Давай знімемо номер у готелі. Там і будемо працювати над проєктом. Ніяких замкнених дверей, ніякої біганини. Якщо засидимось — просто ляжемо спати в комфорті.
Вона ледь не поперхнулася кавою.
— Ти серйозно? Павле, ми бідні студенти, які живуть на стипендію. Готель?
Я засміявся.
— Це нормально, Ясю. Повір, я можу собі це дозволити, і це буде краще, ніж гуртожиток, де кожні п'ять хвилин хтось заходить по сіль або просто кричить у коридорі.
— А Марта? — вона примружила очі.
— Марта живе нічними клубами. Їй байдуже, де я, поки я з’являюся на офіційних заходах. Ну що, згодна?
Вона ніяково посміхнулася й стенула плечима:
— Це божевілля. Але якщо це допоможе справі... я згодна.
***
Ми доїхали до станції «Дарниця». Навколо вирувало студентське життя — наші одногрупники поспішали на пари, Алекс пролетів повз, захоплено розмовляючи по телефону. Ніхто не звернув на нас уваги. Ми були наче в іншому вимірі.
Зайшовши до гуртожитку, ми розійшлися по кімнатах, щоб зібрати речі. Я кинув у наплічник ноутбук, змінні футболки та конспекти. Коли вийшов у коридор, Яся вже чекала.
— Готова?
Вона кивнула, хоча в її погляді все ще читалося питання: «На що я підписалася?»
Готель був зовсім поруч — висока скляна будівля, що виділялася на фоні старих будинків.
— Нічого собі... — прошепотіла Яся, коли ми зайшли всередину. Поки вона розглядала розкішний хол, я забронював двомісний номер із окремими ліжками на тиждень. Дев'ятий поверх.
Коли ми відчинили двері номера, нас зустрів запах чистоти й м'яке світло. Яся завмерла на порозі.
— Це... зовсім не схоже на гуртожиток, — прошепотіла вона, розглядаючи білосніжну постіль та панорамні вікна. Я підійшов до вікна й розсунув штори.
— Поглянь на вид. Київ як на долоні. Вона підійшла ближче, дивлячись на місто з висоти.
— Павле, ти можеш дозволити собі такий комфорт, але живеш у гуртожитку. Чому?
— У гуртожитку дешевше, — я стенув плечима. — Але іноді кожному потрібен рай. Наприклад, цей рай має кавомашину, де не треба стояти в черзі.
Яся посміхнулася — вперше за цей ранок так щиро.
— Ти пропонуєш каву?
— Каву, спокій і роботу. Сідай, — я вказав на зручне крісло біля столу. — Зараз зігріємось і почнемо.
Я спостерігав за тим, як вона розслабляється, дивлячись на те, як я готую напій. У цьому номері не було масок. Тільки ми, ноутбуки та тиша, яку не хотілося порушувати.
