Раді Вас бачити!

– Що? – це їй точно не було відомо.

– Ми з братом також не знали, про це домовилися наші батьки. Ти подумай сама – суперниця раптом хоче з тобою потоваришувати. Будь обережнішою, любов моя, – поблажливо-виховним тоном сказав Кхемер, чим тільки сильніше розлютив Еріку.

Насміхається? Над нею? Над дівчиною, яку, за його словами, він щиро кохає?

– І все ж таки це не привід бити до напівсмерті і ламати кістки! – прошипіла вона.

– Це не доведено, моя мати не стала б так відверто псувати свою репутацію, – парирував принц.

– Вона приходила до мене, щоб нагадати, що я – лише гостя. А ще надто прискіпливо розпитувала, чи подобаєшся мені ти, – продовжила наводити аргументи Діва, свердлячи чоловіка поглядом.

– Коли? – такого розкладу він не очікував.

Так, мати намагалася його підловити, мовляв, що тобі за резон, але він усе пояснив тим, що стурбований за брата і країну, що Еріка ніяк не підходить на роль королеви Гарліона через свою неосвіченість і грубість.

– Вчора.

– І чому ти досі мовчала?

– Тільки чесно, ти їй розповідав про нас? – затримала вона дихання, благаючи всіх богів про те, щоб помилятися у здогадах.

– Що? Збожеволіла? Я, по-твоєму, недалекий дурень? – розсердився радник, і очі його помутніли, брови зрушились.

– По-моєму, ти занадто близький з матір'ю, – Еріка дозволила собі підлити олії у вогонь.

– Ось як. Ревнуєш? Може, хочеш сказати, що це я побив Кегату, га? – прогримів Кхемер, ледве тримаючи себе в руках.

– Не кричи на мене.

– А ти не кажи дурниць.

– Іди, – спокійно прошепотіла принцеса.

– Що? – не усвідомивши суті, перепитав радник.

– Іди, я не хочу сваритися. Коли охолонеш, тоді поговоримо.

– Проганяєш? – він міцно стиснув щелепу, висунувши підборіддя вперед.

– Намагаюся не зруйнувати те, що між нами ще залишилося.

Кхемер голосно засміявся, оголюючи зуби і прикриваючи рукою обличчя, скуйовдив волосся, пройшовся туди-назад і зупинився біля картини.

– Чудово, – облизав він губи у гніві. – Я піду. Тільки знай, саме ти все й зруйнувала.

Він натиснув на камінчик у верхньому кутку рами – і портрет Гершен покосився. Не сказавши більше жодного слова, він відсунув його і зайшов, щільно прикривши за собою.

У грудях защеміло так сильно, що жодна тілесна рана, хай найглибша і кровоточива не зрівняється з цим болем. Чи коштувала ця розмова того? Кегата не така дорога їй, як Кхемер. Тим не менш, було відчуття, що вона все зробила правильно.

І все ж Кхемер розповів, що подруга повинна була вийти заміж за Хакона. Закрався сумнів, чи справді вона їй подруга? Навколо стільки брехні та інтриг, що заплутатися зовсім не складно, повірити в доброту людини, що єдиною її запропонувала, коли вона потребувала цього. Хитрий хід? Але тоді навіщо ризикувати своїм життям, злити королеву, навіщо відмовляти від помсти, якщо її мета – позбутися Діви? Втративши Кхемера, Еріка просто відмовлялася вірити в те, що і Кегата є вовком в овечій шкурі.

Вона довго опиралась і трималася, але від того хвиля, що накотила, тільки зросла у своїх розмірах. Рухнувши на ліжко, вперлась обличчям у подушку і заридала – беззвучно, але так гірко, що не вистачало повітря, горло скручували спазми, а в голові розлилася порожнеча, що шепоче: «Навіщо тобі жити? Не терпи. Іди до мене». Руки заледеніли і тряслися, з нею подібне траплялося лише два рази в житті: дев'ять років тому, коли врятувала короля, але втратила посестер, і при прощанні з татом. Її ламало, хоч би як вона сіла-лягла-закуталася було боляче і незручно. Очі розпухли і почервоніли, ніс заклало, а в роті все загустіло кислим слизом.

Наступного дня вона відмовилася вставати з ліжка, нехай все котиться до Адна! Їй погано, навіть гірше, ніж погано. Хотілося вити та лізти на стіну. Віві вона теж прогнала, суворо наказавши прийти лише ввечері, і нікого не пускати взагалі. Сьогодні її не існує ні для кого.

Потрібно було відволіктися, а то й справді недовго потягтися за клинком і увігнати його собі кудись. Навіть якщо Кегата виявиться зрадницею, удар був спрямований і у бік воїтельки, безглуздо нехтувати даною можливістю, знаючи про таємні тунелі та маючи вільний час у своєму розпорядженні. Втерши соплі і озброївшись мотком червоних ниток, запалила свічку і натиснула на краєчок картини. Тихий тріск і щілина у темряві. Меч вона теж прихопила про всяк випадок.

Сміливо ступила у невідомість. Спочатку оглянула всі виступи, щоб знайти важіль, інакше як потрапити назад? Намацала його, як і очікувала, з іншого боку на тому самому місці, що й у кімнаті, зсунула портрет. Трохи постояла, даючи очам звикнути до слабкого освітлення. Прив'язала за виступ нитку, щоб не загубитись, і рушила вперед.

Прохід був досить широкий, приблизно на метр. Його обрамляли ледве вологі стіни, викладені з каменю. Однак запустіння не спостерігалося, павутиння скудно висіло лише під стелею. Швидше за все, Кхемер прочистив цей шлях своїм тілом, відвідуючи її щоночі. Кхемер. Захотілося впасти і знову вдатися до істерики, але вона стримала себе, стиснувши кулаки так міцно, що нігті боляче впивалися в шкіру. Три, два, один… Глибокий вдих і повільний видих.

Кроків через п'ятнадцять коридор розгалужувався, мабуть, це ходи до лазів у її ванну та гардероб. Їх вона теж оглянула, щоб знати про своє місце розташування все, адже мало коли знадобиться.

Просуваючись углиб, вона робила на нитці вузлики та петельки. Відстань відміряла за кроками. Десять кроків – вузлик. Поворот праворуч – велика петелька, ліворуч – маленька. Потім за допомогою такого нехитрого пристрою вона вже накреслить паперову мапу. Вона йшла без поспіху, тихо, уважно роблячи позначки і прислухаючись, а також на рівні підсвідомості рахуючи час, який тут провела. Раптом вона почула крики.

– Я взагалі не розумію, як ти міг запасти на цю потвору! – пищала дівчина.

– Аніко! – гаркнув чоловік. – Ще раз її так назвеш, не знаю, що з тобою зроблю!

– Гаразд, Есхок, не дуйся.

– То ти мені скажеш чи ні?

– Ти все одно нічого не зможеш зробити.

– Ти мені сестра чи хто?

– Ось тільки не починай! Тисне він!

– Хто це зробив із Кегатою?

Еріка йшла за голосами, не забуваючи про нитку, нарешті, дійшла до отвору в стіні, прикритого... Якась дерев'яна стіна, дошка, ага! Ось тут невелика тріска відкриває щілину. Схоже, прохід затуляє книжкова шафа. Діва побачила спальню, світлу і до неприємного дівчачу: пастельні тони, мережива, якісь ганчір'яні ляльки. У поле зору потрапив той самий чоловік, що пару годин тому виходив від подруги. Здається, цей Есхок має до леді Дахан симпатію. Потім, трохи зігнувшись, вдалося вловити силует дівчини. Значить, тебе звуть Анікою. Діва добре запам'ятала ту пишногруду брюнетку, що обіцяла видерти волосся пасії Кхемера.

Дізнавшись тут на її думку достатньо, вона позначила на нитці кімнату фрейліни метеликом і продовжила свої дослідження. Вийшло розсекретити ще дві таємні двері, щоправда, господарі були відсутні. За внутрішнім відчуттям часу воїтелька розуміла, що на сьогодні вистачить, до того ж, її вірна червона супутниця майже скінчилась. Тому вирушала назад.

Втім, при поверненні до кімнати Еріку чекав сюрприз, і зовсім не той, що можна назвати приємним. До того, як відсунути картину, вона акуратно змотала нитку і сховала за пояс, мабуть, відчувала. Навіть подивилася через щілину в рамі, але видима частина простору була порожня, тому вона, нічого не підозрюючи, натиснула на важіль і увійшла.

– Я так гадаю, це моя провина, – Діва здригнулася від голосу Хакона, – що чітко не сказав – вхід у таємні тунелі тобі теж заборонено?