Раді Вас бачити!

– Боюся, моя наречена не розділить Ваших поглядів, а після розмови з нею Ви й самі зміните свою думку, – гірко посміхнувся Хакон.

– Якщо Ваша наречена здатна розповісти про Вас щось погане, тоді, можливо, ви просто не створені одне для одного, – задумливо припустила Діта, граючи дитячу наївність.

Можливо. Хакон вже не був ні в чому впевнений, окрім своїх почуттів до Еріки. Зараз, перебуваючи в компанії вихованої, освіченої і дивовижної красуні, він продовжував думати лише про Діву.

– Королівський обов'язок не залишає вибору, Дітамія. Війна з Баленсією виснажувала Гарліон, але не приносила користі. Мені довелося.

– Ви вчинили мудро. І я вас чудово розумію, – сумно зітхнула принцеса.

Подібне, зрозуміло, не сховалося від погляду Хакона. Такий біль і смуток хлюпалися в її очах, вона майже заплакала, але трималась.

— Перепрошую, — схлипнула вона.

– Я не маю права наполягати, але кажуть, що розповівши комусь про своє лихо, на душі стає легше.

– Мій батько... Після того, як він дізнався, що Ви засватали принцесу Еріку... – затнулась дівчина, роняючи черговий схлип, тим самим роблячи акцент. – Я чула, як він домовлявся про новий шлюб для мене. Я знаю, що це мій обов'язок, що я була народжена, щоб стати вигідною партією… – вона майже розплакалася. – Але ж не за шиллада! Батько хіба мене не любить! Як йому взагалі спало це на думку!

Шиллада – таємнича держава Третього континенту. Про цю країну в народі ходили настільки страшні чутки, що ними лякали дітей. Жили там часто-густо варвари, кровожерливі і розпусні. Дівчата ж були їх рабинями, і навіть королеву могли подарувати на ніч воїну, який відзначився в бою. Чи правда це – ніхто не знав, але як цікаво вигадувати і накручувати, не маючи можливості підтвердити.

Кхемер казав, що брата виховали праведним лицарем. Невже лицар не захоче врятувати бідну та нещасну принцесу? Особливо, якщо неявно наголосити, що в цьому є його провина. Дітамія довго думала над історією, як саме подати її і чим підтвердити.

– Ось я і втекла, – дівчина прийняла хустинку, подану чоловіком. – Написала тітоньці, а вона наказала негайно їхати сюди. Пообіцяла, що вбереже.

Ще близько хвилини Діта ридала, втирала сльози хусткою, поки все ж таки не дочекалася того, заради чого влаштовувала цирк. Хакон, втративши самовладання, спробував втішити її і торкнувся плеча. Червоними очима вона дивилася на нього:

– Прошу, не проганяйте мене. Я знаю, мій батько вже шукає мене, але будь ласка. Якщо мене силоміць потягнуть до Шиллади, я вб'ю себе, клянуся.

– Дітамія, – турботливо запевнив Хакон, – Ви можете залишатися в палаці скільки забажаєте.

– Дякую, – тремтячим голоском видавила вона.

– Думаю, на цьому нам варто закінчити вечерю. Ви втомилися і перенервували, Вам варто добре відпочити.

– Дякую. Ох! – стрепенулась Діта. – Я ж принесла подарунок!

– Не треба було.

– Але Ви такі добрі! Мені хочеться хоч щось дати Вам на подяку, – ненароком облизала губи, ніби пересохли.

– Ходімо, я вас проведу.

– Невже Ви не хочете подивитись, що там?

– Перепрошую, якщо моя поведінка здалася Вам неповажною, але я надто стурбований Вашим самопочуттям.

– Ні, Ви маєте рацію, я сприймаю все занадто близько до серця. Просто мені не байдужа Ваша думка. І дуже б хотілося, щоб подарунок припав до смаку.

Хакон покірно попрямував до коробки. Засмучувати дівчину сильніше йому не хотілося. Вона тільки прийшла до тями і перестала плакати. По дорозі він подумки репетирував радість, нечемно кривити носа від подарунків, це поганий тон. Але він сумнівався, що всередині лежить щось по-справжньому цікаве. Добре, якщо пляшка вина, а не якась статуетка. Подібні речі він ніколи не любив, не бачачи в них нічого корисного. Ну, може, гарно. Поставить кудись і забуде.

Він потягнув за стрічку і розв'язав її, підняв кришку і здивувався. На оксамитовій підкладці лежала масивна вигнута труба, поруч кілька металевих куль і мішечок із чимось сипким усередині.

– Це останній винахід тримміданських умільців. Вогнепальна зброя, або, як її прозвали, рушниця, – взялася за пояснення Дітамія, ні краплі не сумніваючись, що справила незабутнє враження.

– Воно стріляє вогнем?

– Не зовсім, – Діта, здавалося, повністю забула про щойно розіграну істерику. – Але йому потрібен вогонь. Бачите цей отвір? Сюди треба засипати порошок з мішечка, а в трубу, ось сюди, заштовхнути одну з куль. Потім слід запалити гніт, прицілитися і натиснути цей вигнутий виступ.

– Невже? Ви хочете сказати, що це маленьке пристосування діє так само, як смертельний вогонь?

– Так, Ви правильно розумієте. Триммідану вдалося зробити зменшену копію. Адже як незручно зводити на полі бою величезну конструкцію та відливати величезні кулі.

Хакон не знаходив слів. Смертельний вогонь – найпотужніша зброя у світі, здатна руйнувати міста. Його використовували при довгих облогах, адже, дійсно, споруда вимагала безліч золота і часу. А тепер Тріммідан знайшов спосіб створити маленький смертельний вогонь. Такій зброї мечі та списи – не завада. Якщо сусід раптом вирішить піти на них війною, Гарліону не вистояти. Дітамія, сама того не знаючи, подарувала йому найцінніший приз. Після того, як проводить її, негайно віднесе рушницю своїм зброярам. Нехай розбираються та створюють ще, багато.

– Дітамія, – щиро захопився король, – це найкращий подарунок у моєму житті. Щира правда. Я Вам дуже вдячний.