Раді Вас бачити!

Глава 5. Нове відображення

Після щасливого вечора Соломія не могла заснути. Її серце ще пам’ятало перший поцілунок, і кожна мить того вечора знову й знову спливала перед очима. Вона відчувала: життя змінилося. І тепер вона мусить змінитися сама.

«Я маю стати кращою, сміливішою, красивішою», — подумала Соломія, згадуючи слова нової подруги Ніки. І вирішила почати з зовнішності: перекрасити волосся у світлий відтінок, щоб виглядати більш привабливою.

Вона приготувала фарбу й чекала, коли прийдуть Ніка та Надя допомогти. Але несподівано в кімнату зайшла мати, Поліна. Побачивши коробку з фарбою, вона насупилася:

— Соломіє, тобі ще немає вісімнадцяти. Навіщо ці зміни?

Дівчина зніяковіла, але відповіла твердо:

— Мамо, я хочу спробувати щось нове. Я вже доросла, навіть якщо мені ще немає вісімнадцяти.

Поліна зітхнула й почала сперечатися, нагадуючи про сватання, яке мало відбутися на вихідних:

— Не забувай, що прийдуть люди від Максима. Якщо ми відмовимося, доведеться платити борг. Ти ж знаєш, як важко було після хвороби дідуся.

Соломія відчула, як серце стискається від страху, але вона зібралася з силами й сказала:

— Я не хочу виходити заміж за Максима. Будь ласка, поговори з татом. Я знайду інший шлях.

У цей момент до хати зайшли Ніка й Надія, веселі й рішучі, готові взятися за фарбування. Поліна махнула рукою й усміхнулася крізь втому:

— Робіть, що хочете…

Вона дивилася на доньку й розуміла: Соломія росте, змінюється, у неї з’являються нові подруги, нові мрії. І головне — вона не готова віддати свою дитину за самовдоволеного багатія. Поліна вирішила: краще витягне гроші зі своєї книжки й виплатить борг, ніж дозволить Максимові зламати життя Соломії.

Соломія відчула полегшення. Вперше вона побачила, що мати готова стати на її бік. І коли Надя розчісувала її волосся, а Ніка готувала фарбу, дівчина подумала: «Я змінююся. Я більше не та Соломія, яка мовчки терпіла. Я буду боротися за своє щастя».

Поки Ніка з Надією допомагали Соломії фарбувати волосся у світлий відтінок, розмова перейшла на найважливіше.

— Ну, як пройшло з Артуром? — запитала Надія, хитро усміхаючись.

Соломія, вся в сяйві щастя, відповіла з усмішкою:

— Ми вперше поцілувалися… Це був мій перший поцілунок.

Ніка розцвіла від радості, її очі світилися теплом:

— Я щаслива, що мій брат зустрів таку милу й добру дівчину.

Надія ж трохи скривилася:

— Мене все одно непокоїть його колишня… Сподіваюся, він не повернеться до неї.

Ніка суворо глянула на подругу:

— Це мій брат. Я знаю його краще за всіх. Він однолюб. Таня йому ніколи не подобалася — вона занадто нав’язлива. Тож не сумнівайся, Соломіє, Артур справді хороший.

Соломія, зніяковіло усміхаючись, запитала:

— А який він ще? Розкажи мені про нього.

Ніка замріяно згадала дитинство:

— Він завжди мене захищав від дурних хлопчаків, ніколи не боявся заступитися. Артур хоробрий і добрий. Ми щоліта приїжджали до бабусі, і цей сад вишень був нашим світом.

Соломія тихо мовила:

— Я рада, що познайомилася з вами… і з ним.

Надія, яка стояла поруч, раптом відчула легку ревність. Вона закашляла й сказала з удаваною байдужістю:

— Вибачте за вашу милу бесіду. До речі, ввечері мої друзі запрошують нас на багаття із гітарою. Підемо разом?

Ніка зраділа:

— Звісно! Мій брат теж буде там. І… мій наречений.

Соломія й Надя переглянулися здивовано.

— Наречений? — майже одночасно запитали вони.

Ніка лише загадково усміхнулася:

— Побачите ввечері. Тоді й познайомлю вас.

Дівчата закінчили фарбування, прибрали все й почали обирати наряди для вечора. Попереду їх чекала ніч біля вогнища, нові знайомства й несподівані відкриття.