Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Глава 22. Запрошення до Єгипту
Юна й мила Соломія насолоджувалася морським повітрям на катері. Вона вдихала його на повні груди й відчувала себе щасливою: скоро вона стане дружиною Артура, скоро народить дитину. Її серце билося в ритмі хвиль, сповнене мрій і надій.
Раптом Тетяна поклала руку на поручні й промовила:
— Слухай, я запросила тебе не просто так. Давай полетимо в Єгипет. Ти ж мріяла там побувати. Це буде мій подарунок тобі перед тим, як ти вийдеш заміж.
Соломія з наївною усмішкою відповіла:
— Правда? Але не варто, Танюша…
Тетяна перебила її різко, майже наказово:
— Спокійно. Інакше сюрпризу не буде. Я вже купила для тебе купальник. Сьогодні ввечері виліт.
Соломія на мить замислилася. Вона згадала про своїх подруг — Ніку й Надю.
— Слухай, Танюша, давай візьмемо з собою Ніку й Надю. Вони теж із задоволенням побувають у Єгипті. Надя розвеселиться, адже вона засмучена через свого хлопця.
Тетяна з хитрою усмішкою відповіла неправдою:
— Я їм пропонувала, якщо чесно. Але вони не захотіли.
Соломія засмутилася:
— Як же без моїх найкращих подруг…
Тетяна холодно сказала:
— Не розкисай. Ми побудемо удвох тиждень і повернемося. Добре?
Соломія розуміла: шанс побувати в Єгипті може більше не випасти. Коли Артур повернеться з армії, йому доведеться заробляти гроші для нової сім’ї та дитини. Вона вирішила погодитися.
— Гаразд, — сказала вона тихо. — Коли повернеться Артур, я розповім йому про свою вагітність.
Тетяна задоволено всміхнулася:
— Що ж… ввечері рейс нас чекає.
Літак приземлився в Єгипті, і Соломія, ще така юна й наївна, відчула хвилю радості. Вона була вагітна, але це не заважало їй насолоджуватися новим світом. Її очі сяяли від захоплення: екзотика, яскраве сонце, інший ритм життя.
— Я завжди мріяла тут побувати, — прошепотіла вона, вдихаючи гаряче повітря пустелі. — І ось тепер моя мрія здійснилася.
Разом із Тетяною вони поселилися в розкішному готелі, де все було оплачено Тетяною. Мармурові сходи, басейни з блакитною водою, пальми, що тягнулися до неба — усе це здавалося казкою.
Наступного дня вони вирушили на прогулянку катером по Нілу. Вода текла велично, а навколо відкривалися краєвиди стародавніх храмів. Соломія фотографувала кожну мить, щоб зберегти спогади.
Потім вони відвідали піраміду Хеопса. Усередині було прохолодно й таємничо, стіни зберігали відлуння тисячоліть. Соломія дивилася на ієрогліфи й відчувала, ніби торкається історії.
Вони побували й у храмі Карнака, де величні колони здіймалися вгору, немов кам’яні дерева. Відвідали Луксор, де вечірнє світло робило руїни золотими. А ще — Сфінкс, який мовчки дивився на них своїм загадковим поглядом.
Соломія була щаслива, але водночас відчувала порожнечу. Їй бракувало Ніки й Наді, які завжди були поруч. Найбільше вона сумувала за Артуром, який служив і був недоступний.
Вона сиділа ввечері на балконі готелю, дивилася на зоряне небо й думала:
— Якби він був тут… якби ми разом дивилися на ці піраміди…
Її серце було сповнене мрій і надій. Але вона ще не знала: цей відпочинок скоро зміниться, і Тетяна покаже своє справжнє обличчя.
Соломія, ще сповнена наївної віри в добрі наміри Тетяни, погодилася поїхати в місце, яке та назвала «особливим» — місто, відоме тим, що там живуть люди серед сміття. Їй було цікаво побачити, як вони виживають, і навіть хотілося допомогти їм грошима чи їжею, зробити маленьке милосердя.
Тетяна лише усміхалася, розуміючи: все йде за планом. Адже Максим уже домовився, що Соломію «продадуть» і вона житиме в неволі.
Коли вони приїхали, босі діти підбігли до машини, простягаючи руки. Соломія розчулилася, хотіла дати їм ласощі, але раптом з’явилися чоловіки. Тетяна швидко заговорила англійською з одним із них, передала йому гроші. Той кивнув і щось промовив арабською іншому, наказуючи Соломії вийти з машини.
Соломія відчула тривогу. Її серце стислося, вона притиснула руку до живота, думаючи про дитину.
— Танюша… що відбувається? — прошепотіла вона.
Тетяна нарешті відкрила своє справжнє обличчя. Її голос був холодним і жорстким:
— Прощавй, Соломіє. Дарма ти не відмовилася від Артура. Дарма не залишила його мені.
Соломію схопили й силою витягли з машини. Її повели до пустого дому на околиці, де вона мала стати полонянкою. Їй дали лахміття замість сукні, замкнули в кімнаті.
Вона сиділа на підлозі, пригнічена й розбитa. Перед очима промайнуло все життя: дитинство, дружба з Тетяною, перші зустрічі з Артуром під вишневим садом. І тепер — зрада.
— Пробач мене, мій малюк… я підвела тебе, — прошепотіла вона, стискаючи живіт.— прошепотіла вона, відчуваючи сльози на щоках.
За дверима чулося глухе бурмотіння чоловіків. Вона зрозуміла: її продали, і тепер вона належить чужим людям. Тетяна зрадила її остаточно, а Максим отримав те, чого хотів — Соломія була зламана й відірвана від свого світу.
А десь далеко Ніка й Надя вже відчували, що сталося лихо. Їхні серця підказували: Соломія в небезпеці. І тепер головне питання — як вони дізнаються, що вона в полоні, і чи встигнуть її врятувати?
