Раді Вас бачити!

Глава 28. Викрадення нареченої

Ранок видався сонячним і тихим, ніби сама природа затамувала подих перед великим святом. У будинку панував приємний хаос: запах свіжих квітів змішувався з ароматом ранкової кави та лаку для волосся.

Соломія стояла перед дзеркалом, і подруги нарешті закінчили її образ. Вона виглядала як весняна німфа. Білосніжна сукня з вільною талією м’яко облягала її фігуру, не сковуючи рухів і дбайливо приховуючи животик. Мереживні рукави нагадували пелюстки вишні, а довга фата, закріплена у волоссі тонкими перлинами, спадала до самої підлоги. В її очах світилося таке глибоке щастя, що, здавалося, вона сама випромінює світло.

Поруч із нею метушилися Ніка та Надія. Вони обрали сукні в ніжних рожевих тонах, що гармоніювали з кольором майбутнього цвіту в саду. Ніка, виглядала надзвичайно елегантно. В руках вона тримала пишний букет із півоній та дрібних білих квітів, який призначався для нареченої. Надія з посмішкою перевіряла, чи все готово для традиційного викупу: стрічки, жартівливі завдання та випробування для нареченого.

Коли почувся гучний гуркіт машин і сигнали — це приїхав Артур. Дівчата перезирнулися й заблокували вхід до кімнати.

— Так просто ми нашу красуню не віддамо! — засміялася Ніка, виходячи на ґанок назустріч Артуру. — Брат, готуй гаманець або виявляй кмітливість!

Артур стояв біля входу, схвильований і неймовірно красивий у своєму темному костюмі. Він тримав великий букет, але його погляд був спрямований лише на двері, за якими ховалася Соломія.

— Я готовий на все, — серйозно відповів він, викликаючи сміх у гостей. — Скільки б ви не просили, вона варта більшого.

Надя почала вигадувати завдання: Артур мав згадати дату їхнього першого побачення під вишнями та пообіцяти Соломії щось таке, що змусило б усіх присутніх розчулитися. Кожен його крок до кімнати супроводжувався жартами й оплесками.

Соломія залишилася в кімнаті на кілька хвилин наодинці, щоб перевірити макіяж і востаннє глянути у дзеркало перед тим, як вийти до Артура. Серце калатало від щастя, а рука мимоволі торкалася живота — вона подумки обіцяла маляті, що сьогодні почнеться їхня спільна казка.

Раптом у двері тихо постукали. Увійшла жінка в обслуговуючій формі весільного агентства. Вона виглядала стривоженою.

— Пані Соломіє, вибачте... Там на вулиці, біля заднього входу, якась проблема з квітами для церемонії. Вас просять глянути буквально на секунду, бо декоратори не знають, як краще розвісити арку в саду.

Соломія, не відчуваючи біди, усміхнулася:

— Добре, я зараз. Тільки на хвилинку.

Вона підібрала поділ своєї розкішної білої сукні й вийшла слідом за жінкою. Щойно вони опинилися за порогом заднього двору, де було тихо й безлюдно, жінка раптово пришвидшила крок і зникла за рогом.

Соломія зупинилася, озираючись.

— Де ви? Які квіти?..

Раптом із-за густих кущів вискочили двоє чоловіків у темному одязі. Соломія не встигла навіть скрикнути — міцні руки затиснули їй рот, а інший чоловік підхопив її під стан, не зважаючи на крихке мереживо сукні.

— Тихо, красуне, — прохрипів один із них. — Твій Максим за тобою дуже сумував.

Вона відчайдушно намагалася вирватися, але сили були нерівними. Її, загорнуту в білу фату, як у пастку, силоміць заштовхали в чорний автомобіль із затемненим склом. Двері гучно захлопнулися, шини заскрипіли по гравію, і машина на шаленій швидкості вилетіла з двору, залишаючи після себе лише хмару пилу.

На землі, прямо біля входу, залишилася лежати лише маленька весільна квітка, яку Соломія випустила з рук.

У цей самий час Артур, нічого не підозрюючи, сміявся з друзями на іншому боці будинку, чекаючи, коли його наречена нарешті вийде до нього під вишневий сад...

Це момент найвищої напруги! Весільна радість миттєво перетворюється на крижаний жах. Ось як розгортаються події, коли рідні розуміють, що Соломія зникла:

Хвилини очікування перетворилися на довгі вічності. Артур, поправляючи краватку, не зводив очей з дверей. Його серце, що ще мить тому співало від щастя, раптом стиснулося від незрозумілого передчуття.

— Де вона? — тихо запитала Ніка, озираючись навколо. — Вона мала вийти ще п’ять хвилин тому.

Надія побігла до кімнати нареченої, але за мить вилетіла звідти, бліда як полотно: — Її там немає! Вікно відчинене, а на підлозі… лише фата зачепилася за стілець!

Артур кинувся до заднього двору. Його дихання перехопило, коли він побачив на гравії розтоптану весільну квітку з букета Соломії. Поруч були чіткі сліди шин, що різко рушили з місця.

Артур упав на коліна біля тієї квітки, стиснувши кулаки так, що побіліли кісточки. Його очі, щойно повні любові, тепер палали холодною люттю. «Це він… — прохрипів він. — Максим не міг вийти просто так. Тетяна допомогла йому!» Ніка закрила обличчя руками, її трясло від плачу. «Як він міг?! Його ж мали тримати під вартою! Соломія ж вагітна, він не має права її чіпати!» Надя виявилася найзібранішою. Вона вже тримала телефон біля вуха. «Алло, поліція?! Викрадення людини! Адреса… так, негайно! Наречена зникла прямо з весілля!»

Артур різко підвівся. Весільний піджак полетів на землю, він залишився в одній сорочці.

— Поліція працюватиме за протоколом, а у нас немає часу! — вигукнув він. — Якщо Максим на волі, він не зупиниться. Він потягне її туди, де все закінчилося минулого разу.

— Артуре, зачекай! — вигукнула Ніка, хапаючи його за руку. — Ми маємо діяти розумно. Якщо Тетяна причетна, ми знайдемо її першою. Вона знає, де лігво цього звіра!

— Я не дозволю йому торкнутися її чи нашої дитини, — голос Артура звучав як вирок. — Цього разу я не просто відправлю його за ґрати. Я знищу кожного, хто став на шляху нашого щастя.

Вони швидко кинулися до машин. Весільні декорації, білі стрічки та квіти під вишневим садом тепер виглядали як декорації до трагедії. Артур натиснув на газ, і його машина з виском вилетіла на трасу, намагаючись наздогнати викрадачів, поки поліція оголошувала план «Перехоплення».