Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Глава 24. Прибуття до Єгипту
Максим дізнався від своїх людей, що Артур, Ніка, Марк і Надя вже вилетіли до Єгипту рятувати Соломію. Його охопила лють. Він одразу подзвонив Тетяні.
— Треба зупинити їх, — холодно сказав він. — Вивези Соломію кудись подалі. Або нехай єгиптяни сховають її у підвалі. Там вона й житиме.
Тетяна на мить розгубилася. Вперше в її голосі прозвучала тривога:
— Максим… це занадто. Вона ж носить дитину.
Максим засміявся жорстоким сміхом:
— Мені байдуже, що вона вагітна.
У цю мить Тетяна відчула щось нове — страх і відразу. Вона зрозуміла, що Максим не просто ревнивий чоловік, а справжній монстр. Його слова були холодні, як лезо ножа.
Вона мовчки кивнула, але всередині її душа здригнулася. Вперше Тетяна почала сумніватися у власних діях. Адже Соломія була не лише суперницею, а й людиною, яка чекала дитину.
Максим же вже будував плани, як остаточно зламати Артура й позбавити його коханої.
Літак приземлився в Каїрі. Артур, Ніка, Марк і Надя вийшли з аеропорту, не думаючи про відпочинок чи готель. Їхні серця були сповнені лише однієї мети — знайти Соломію.
Вони коротко перекусили місцевою їжею. Марк замовив коша́рі — традиційну єгипетську страву з макаронів, рису, сочевиці та соусу. Артуру сподобався цей новий смак, але Надя скривилася й фыркнула:
— Українська кухня все одно смачніша…
Ніхто не сперечався — думки були зайняті іншим.
Вони одразу звернулися до місцевої поліції. Артур показав фото Соломії — ніжної, милої дівчини з добрими очима. Поліцейські уважно вислухали й пообіцяли допомогти.
— Ми зробимо все можливе, — сказав офіцер. — Якщо вона тут, ми її знайдемо.
Артур стиснув кулаки й відповів:
— Для мене головне — здоров’я мого дитини. Коли я побачу Соломію, я скажу їй, що буду захищати її й нашого малюка завжди.
Ніка підтримала брата, обійнявши його:
— Не хвилюйся. Скоро ти станеш батьком, і ми всі будемо няньчитися з малюком.
Вони залишили заяву й вирішили чекати добу. Наступного дня поліція повідомила:
— Ми отримали інформацію. Соломію бачили в районі, який називають «містом сміття». Ось фото — вона там.
Усі завмерли, дивлячись на знімок. Це була Соломія, але втомлена й пригнічена.
— Вона жива, — прошепотів Артур. — Ми мусимо негайно їхати туди.
Їхній шлях пролягав крізь вузькі вулиці Каїра, аж поки вони дісталися району, який місцеві називали «містом сміття». Повітря було важким, наповненим запахом пилу й гнилі. Навколо — хаос: гори відходів, серед яких жили люди, діти босоніж бігали між купами, жінки перебирали пластик і метал, чоловіки тягнули мішки.
Артур ішов попереду, стискаючи кулаки. Його серце билося швидко: десь тут могла бути Соломія. Ніка й Надя дивилися навколо з жахом і співчуттям.
— Це жахливо… — прошепотіла Надя. — Як вони тут виживають?
До них підійшов старий чоловік із темними руками, вкритими пилом. Він уважно подивився на фото Соломії, яке показав Артур.
— Так, я бачив її, — сказав він ламаною англійською. — Вона була тут. Її вели чоловіки… до великого будинку в глибині району.
Поліцейські, що супроводжували їх, підтвердили:
— Ми отримували схожі свідчення. Вона може бути там.
Артур відчув, як у грудях спалахнула надія й гнів водночас.
— Я мушу її знайти. Вона носить мою дитину.
Ніка поклала руку йому на плече:
— Ми поруч, братику. Ми врятуємо її.
Вони рушили далі, пробираючись крізь хаос «міста сміття». Кожен крок наближав їх до правди, але й до небезпеки.
Соломія, блідна й виснажена, стояла серед хаосу «міста сміття». Чоловік у брудному одязі показав їй відро й наказав арабською мовою: — Помий усе.
Вона з гуртсними очима, стискаючи живіт, зрозуміла: мусить змиритися. Взяла ганчірку й почала мити підлогу. Їй було важко, але вона намагалася триматися.
Чоловік кричав щось грубо, але його дружина в хіджабі підійшла й тихо заспокоїла його. Їй стало шкода Соломію. На мить у серці дівчини спалахнула надія: може, ця жінка допоможе?
Та раптом пролунали крики:
— Поліція!
Чоловік злякано згадав наказ Максима. Він схопив Соломію й потягнув до підвалу.
— Там вона й житиме, — буркнув він, штовхаючи її вниз і зачиняючи двері.
Жінка в хіджабі обурено вигукнула:
— Вона ж вагітна! Як ти можеш?!
Але чоловік лише махнув руками:
— Поліція поруч, треба сховати її.
У цей час Артур, Ніка, Марк і Надя разом із поліцією намагалися зламати двері будинку. Вони показали фото Соломії, але чоловік удавав, що нічого не знає.
Поліція похитала головою:
— Ми шкодуємо, але сліди зникли. Її важко знайти.
Артур не витримав, схопив чоловіка за комір, кричав, що знає правду. Поліція одразу втрутилася й заарештувала Артура за напад.
Марк залишився, щоб витягнути Артура з поліції, а Ніка й Надя продовжували шукати Соломію.
