Раді Вас бачити!

Глава 8. Листи, яких немає

Свято випускного закінчилося. Для Соломії та її подруги воно стало символом прощання з дитинством і кроком у доросле життя. Однокласники вирушили до міста: спершу в бар, щоб відчути смак свободи, а потім у кафе з танцполом, де гучна музика й сміх заповнили простір.

Соломія сиділа за столом, дивилася на веселих друзів і думала про слова Наді: «А раптом він забув?» Її серце стискалося від тривоги. Вона знала: мусить дізнатися, чи прийшов хоч один лист від Артура.

Не дочекавшись кінця вечора, Соломія в своєму вишневому платті залишила свято й поїхала в рідне село. Вона зайшла до тітки Галини, несучи банку вишень — маленький знак вдячності.

— Тітко Галино, — несміливо запитала вона, — для мене не приходило листа від Артура?

Галина сумно похитала головою: — Ні, дівчинко. Нічого немає.

Соломія завмерла, її губи ледь ворухнулися, наче хотіли щось сказати, але слова не знаходилися. Може, він справді зайнятий… може, йому важко…

— Якщо прийде лист, повідомте мені, будь ласка. Це дуже важливо, — попросила вона.

Галина зітхнула й відповіла з певною суворістю:

— Передам, звісно. Але не витрачай життя на того, хто, можливо, вже не думає про тебе.

Соломія опустила голову. Її вишневе плаття здавалося символом і радості, і смутку водночас. Вона вийшла з дому й пішла до саду. Там, серед дерев, згадала, як уперше зустріла Артура, як вони поцілувалися під цвітінням вишень.

Вона повторювала його слова, мов молитву: «Не хвилюйся, мила. Два роки пролетять, як одна мить. Ти готова мене чекати? Коли повернуся, я одразу познайомлюся з твоїми рідними».

І Соломія вирішила: так воно й буде. Вона чекатиме. Бо вона — всього лише закохана шістнадцятирічна дівчина, яка вірила в любов, навіть коли світ навколо здавався жорстоким і байдужим.

Насправді лист від Артура був. Він писав його довго, вкладаючи кожне слово з ніжністю й вірою:

«Моя мила Соломіє!Я служу вже кілька тижнів, і кожна хвилина без тебе здається вічністю. Ти — моє світло, моя сила. Я мрію про день, коли повернуся й одразу познайомлюся з твоїми батьками. Я хочу попросити їхньої згоди, щоб ми побралися.Не хвилюйся, два роки пролетять, як одна мить. Я вірю в нас і знаю, що ти чекаєш.Твій Артур».

Але цього листа Соломія так і не отримала. Його перехопив Максим. Він зупинив поштарку Галину, яка спершу не хотіла віддавати йому конверт, знаючи про його одержимість. Та Максим пригрозив їй:

— У твого племінника борги. Хочеш, щоб його посадили?

Галина злякалася й змушена була підкоритися. Вона сховала правду й сказала Соломії, що листа немає.

Максим же приніс конверт додому, розірвав його й прочитав кожне слово. Його обличчя перекосилося від люті. Він сховав лист у своїй кімнаті, щоб ніхто не дізнався.

У голові Максима вирували думки. Він бачив перед собою Соломію — усміхнену, ніжну, з вишнями в руках. І поруч Артура, який дивиться на неї так, ніби весь світ належить лише їм двом. Ця картина доводила його до шаленства.

Він кинув лист на стіл і пішов до ванної. Вода дзюрчала з крана, відблиски лампи падали на дзеркало. Максим дивився на своє відображення — очі налиті кров’ю, щелепи стиснуті.

— Вони вирішили відмовитися від мене. Вона й її родина. Добре… — його голос був тихим, але сповненим ненависті. — Це тільки початок. Вона ще дізнається, від кого відмовилася.

Він уявляв, як Соломія плаче, як Артур повертається й бачить її зламаною. Йому хотілося зруйнувати їхню віру в любов, показати, що ніхто не може втекти від його волі.

Максим підняв голову й майже крикнув у порожнечу:

— Вона буде знати, що належить мені. Я зроблю так, щоб вона з Артуром обоє відчули муки.

У цей момент його одержимість перетворилася на план. Він вирішив: спершу знищить довіру Соломії до Артура, змусить її сумніватися, а потім завдасть удару, коли вона буде найбільш вразливою.

Лист Артура він сховав у шухляду, замкнувши ключем. Це стало його таємною зброєю.

А в селі тим часом Соломія сиділа біля вікна, дивилася на зоряне небо й повторювала слова, які пам’ятала з останньої зустрічі: «Не хвилюйся, мила. Два роки пролетять, як одна мить». Вона вірила, що Артур пам’ятає про неї. Вона не знала, що їхня любов уже стала мішенню для темної клятви.