Раді Вас бачити!

Глава 16. Маска вишневого саду

Тетяна не хотіла їхати в село, але Соломія запросила її — за ініціативою Ніки, яка задумала викрити справжнє обличчя «подруги». З речами в руках Тетяна йшла по стежці, кривилася від запаху навозу, від вигляду старих хат і корів, навіть тихо бурчала, але не могла зруйнувати свій план — інакше її викрили б.

Соломія зустріла її радісно, в українській вишитій сукні, обійняла й сказала:

— Дякую, моя подруго, що приїхала. Мої батьки дуже вдячні тобі.

Тетяна вдягнула маску актриси й відповіла солодким голосом:

— Ну що ти, ти ж моя перша й найкраща подруга.

Соломія одразу повела її до улюбленого місця — вишневого саду. Вона дала Тетяні спробувати ягоди. Та, скуштувавши, скривилася й виплюнула:

— Ой, кислі…

— Зате корисні, — усміхнулася Соломія.

І раптом її охопили спогади: саме тут, у вишневому саду, вона вперше зустріла Артура, коли він приїжджав до бабусі. Вона згадала, як закохалася в нього серед квітучих дерев… але спогад урвала Тетяна:

— Соломіє, ходімо до тебе.

— Так, ходімо, — повернулася до реальності Соломія.

У хаті все було прибрано, на столі чекала їжа. Батьки Соломії тимчасово пішли, і в кімнаті залишилися лише дівчата. На дивані сиділа Ніка з телефоном у руках, пила сік і хитро всміхалася. Вона махнула Тетяні, ніби натякаючи: «Я готова зняти з тебе маску».

Але Ніка ще не знала, що Тетяна вже зробила свій хід. Вона згадала, як на день народження Соломії випадково зустріла Артура й сказала йому, що у Соломії є інший хлопець. Артур повірив, бо Соломія так і не отримала його останнього листа.

Тетяна сиділа з холодною усмішкою, відчуваючи, що її шахи ще не закінчені.

Дівчата проводили час разом. Соломія показувала подругам великий город, зривала зелений лук і хотіла пригостити їх, але Тетяна відмовилася, а Ніка, будучи бридливою, теж не стала їсти немиту зелень. Потім вони пішли до річки, де мочили ноги у прохолодній воді.

Ніка, пам’ятаючи, як Тетяна колись навмисно пролила воду на ноти Соломії, вирішила тихо помститися: вона почала бризкати на Тетяну. Та розсердилася, але Ніка відчула задоволення й подумала: «Це лише початок, мадам».

Після цього Тетяна попросила показати туалет, і Соломія провела її до старого сільського клозету. Ніка сміялася з цього, а Тетяна лише кривилася. Потім вони помили руки й сіли обідати. Соломія погладила кота, пригостила його їжею, а дівчатам показала старі дитячі фотографії.

Увечері вони пішли до лазні. Всі троє вдягли халатики й жартували:

— З легким паром!

Соломія з щасливим обличчям сказала:

— Добре тут, у селі. Повітря чисте, люди добрі.

Тетяна, вся спітніла від пари, скривилася:

— Мені б краще ближче до міста.

Ніка додала, прикриваючи свою неприязнь:

— Ну знаєш… зате спасибі тобі, Соломіє, що відкрила нам «Америку». Це був досвід.

Тетяна зрозуміла, що пора діяти. Але Ніка випередила її:

— Слухай, Тетяно, ти ж наша подруга… Давай по-чесному. Ти ж дзвонила мені тоді, на день народження Соломії, щоб відвести її від Артура.

Тетяна зробила хід, удаючи здивовану:

— Що ти? Мабуть, ти не знаєш… Я хотіла вас уберегти.

— Від чого? — запитала Соломія, не розуміючи.

Тетяна збрехала:

— Я бачила Артура.

— Не може бути, він же в армії! — вигукнула Соломія.

Ніка перебила:

— А нічого, що я бачила його біля гуртожитку з квітами?

Соломія сіла, розгублена. Тетяна продовжила:

— Він справді приходив у відпустку. Це я тебе, Ніко, обдурила, щоб ти не бачила, що він зробив. Він приховує від вас правду.

Ніка насторожено слухала, але вимагала:

— Говори те, чого ми з Соломією не знаємо.

Соломія тихо додала:

— Я бачила його з іншою дівчиною… Він стояв із квітами й чекав її біля гуртожитку.

Тетяна, заздалегідь підготувавшись, показала фото. Максим допоміг їй зробити підробку: Артур поруч із незнайомою дівчиною.

Ніка подивилася й, хоч і сумнівалася, але відчула тріщину в довірі. Соломія ж була приголомшена й засмучена.

— Мені шкода, дорога, — сказала Тетяна з удаваним співчуттям.

Ніка запитала різко:

— А листи? Вони приходили? Клянися хрестом, що кажеш правду.

Тетяна холодно відповіла:

— Правда, не приходили. Бо в нього вже є інша. Пробач, Ніко, що я тебе обманула. Але ми повинні дружити.

Коли задоволена Тетяна поїхала, Соломія зачинилася у своїй кімнаті й заплакала. Вона відчувала, що її зрадили… але ця зрада була побудована на обмані. У розпачі вона почала рвати фотографії з Артуром, ніби хотіла стерти спогади про нього з власного життя.

«Відтепер усе буде інакше, — думала вона. — Я почну нову сторінку. Без кохання, без хлопців. Лише навчання й моя музика».

А тим часом Ніка теж була розчарована. Вона не могла повірити, що брат міг так вчинити. Тепер їй стало зрозуміло, чому листи не доходили. В її серці жила злість і образа: «Як він міг? Як він міг втратити таку чисту й світлу дівчину, як Соломія?»

Ніка вирішила: вона буде рідко спілкуватися з Артуром. Нехай він кусає лікті й шкодує про те, що втратив. А Соломія… вона залишиться для Ніки символом чистоти й сили, навіть якщо зараз розбита й заплутана.