Раді Вас бачити!

Глава 13. Отрута дружби

На парі Соломія сиділа позаду й тихенько ткнула Тетяну, питаючи про знаки в нотах.

— Правильно я написала? — несміливо запитала вона.

Тетяна з неохотою кинула:

— Так, так… — навіть не глянувши уважно.

Це помітила Ніка. Вона бачила, що Тетяна не допомагає, а лише удає, і в її очах зріла впевненість: ця дівчина замишляє щось проти Соломії.

Увечері, в кімнаті гуртожитку, Соломія на колінах мила підлогу. Тетяна сиділа поруч, фарбувала нігті й із задоволенням спостерігала за її приниженням. Соломія ж наївно вірила, що це нормально — допомагати сусідці.

Раптом у двері зайшла Ніка після індивідуального заняття. Вона застигла, побачивши сцену: Соломія на колінах, а Тетяна — задоволена, мов королева.

«Невже Соломія настільки наївна? — подумала Ніка. — Досить. Я повинна поставити Тетяну на місце».

— Тетяно, ти що, особлива якась? — різко сказала вона. — Іди сама мий підлогу!

Тетяна піднялася з неприємним виразом обличчя:

— Це черга Соломії. Вона сама викликалася. Я не можу.

Ніка схопила її за комір і прошипіла:

— Ну-ка живо! Інакше я розповім коменданту, що ти принижуєш її.

Тетяна вирвалася з її рук і, намагаючись зберегти спокій, сказала:

— Гаразд… Соломія сама закінчить.

Ніка не відпустила її так просто. Вона взяла Тетяну за руку й тихо, але жорстко сказала:

— Поговоримо.

Вони вийшли з кімнати, залишивши Соломію в розгубленості. Дівчина сиділа на підлозі й думала: «Чому Ніка так ненавидить Тетяну? Вона ж допомагала мені…»

Але Ніка знала більше. Вона бачила справжнє обличчя Тетяни й була готова викрити її, навіть якщо Соломія поки що не розуміє небезпеки.

Ніка різко притиснула Тетяну до стіни й сказала суворо, майже з люттю:

— Слухай, нафарбована дама. Якщо ти щось замислила, якщо намагаєшся принизити Соломію, і з нею станеться хоч найменша біда — я тебе зупиню. Ти вилетиш із коледжу, зрозуміла?

Тетяна лише зухвало всміхнулася, ніби зовсім не боялася її слів:

— Та ладно… Я ж їй допомагаю.

— Допомагаєш? — гнівно відповіла Ніка. — Ти навіть нормально допомогти не можеш.

Тетяна замовкла, але в її очах промайнув неспокій. Ніка продовжила, дивлячись прямо їй у лице:

— Ти працюєш на Максима.

Тетяна ледь не видала себе — її обличчя на мить втратило впевненість, але вона швидко сховала хвилювання.

У цей момент втрутилася Соломія:

— Ніко, тобі варто піти.

Ніка обернулася на подругу, не вірячи почутому:

— Соломіє…

— Я не потерплю сварок, — твердо сказала Соломія. — Іди, ми поговоримо пізніше.

Ніка ще раз глянула на Тетяну й попередила:

— Якщо з нею щось трапиться — я тебе знайду й викрию.

Вона вдарила кулаком по стіні й пішла, не очікуючи, що подруга стане на бік Тетяни. Для Ніки це було боляче: вона вважала Соломію найкращою подругою, а тепер відчувала, що їхня дружба похитнулася.

Тетяна ж була задоволена. Їй вдалося посіяти сумніви й підірвати довіру між ними.

Пізніше, залишившись із Тетяною наодинці, Соломія несміливо запитала:

— Таню… я хотіла у тебе спитати. Чому ви з Артуром розійшлися?

Тетяна на мить замовкла, зробила вигляд, що їй боляче згадувати, і тихо відповіла:

— Спершу він бігав за мною. Я була для нього всім — він дарував увагу, слова, навіть обіцянки. Але потім… щось змінилося. Він почав віддалятися, дивитися на когось іншого. І тоді я зрозуміла — він захотів тебе.

Соломія знітилася, її щоки запалали.

— Але… він же любить мене.

Тетяна зітхнула й поглянула на неї так, ніби співчувала:

— Я не заперечую. Просто будь обережна. Артур уже показав, що може змінити своє серце. Я не хочу, щоб ти повторила мою помилку.

Її слова звучали як попередження, але в них була прихована отрута. Соломія, наївна й довірлива, відчула тривогу. Вона не знала, що Тетяна навмисно сіяла сумніви, щоб зруйнувати її віру в Артура.

А в іншій кімнаті Ніка сиділа сама, стискаючи кулаки. «Вона грає з Соломією, як з лялькою. Я не дозволю їй зруйнувати їхнє кохання. Я викрию її, навіть якщо Соломія зараз мені не вірить».