Спочатку:
На сторінку книги
Доступ обмежено! Контент 18+
Твір може містити сцени неприйнятні для деяких користувачів.
Перегляд дозволено тільки зареєстрованим користувачам віком від 18 років
Глава 26 Повернення додому
Коли вони нарешті прилетіли в Україну, Соломії не вірилося, що вона знову на рідній землі. Вісім місяців полону здавалися страшним сном. Вона думала: «Якби я тоді не поїхала з Тетяною, все було б інакше…» Але тепер вона була вільна.
Її мати й батько кинулися до неї, побачивши доньку вагітною. Радість змішалася з гнівом. Мати, не стримавшись, почала кричати на Артура:
— Це через тебе вона страждала!
Навіть ударила його, звинувачуючи у всіх бідах.
Але Соломія захистила свого коханого. Вона обійняла Артура й закричала крізь сльози:
— Я кохаю його! Він мене не зрадив, він шукав і врятував!
У цей момент у Соломії різко почалися болі. Артур схопив її на руки й закричав: — Викликайте швидку!
Уже в лікарні лікарі заспокоїли їх:
— З дитиною все добре. Хвилюватися не можна.
Соломія лежала на ліжку, тримаючи Артура за руку. Він дивився на неї й шепотів:
— Тепер ми разом. Я завжди буду поруч із тобою й нашим малюком.
Артур сидів у коридорі лікарні, не відходячи від дверей палати. Але коли лікар запропонував Соломії пройти УЗД, вона попросила, щоб поруч була Ніка.
Ніка ніжно притиснула руку до живота подруги й тихо шепотіла молитву: — Все буде добре, моя сестричко… моя подружка.
Соломія усміхнулася крізь сльози.
На екрані апарата лікар показав маленькі тіні й сказав із усмішкою:
— Подивіться уважно. Тут б’ються два сердечка. Вітаю, у вас двійнята!
Соломія завмерла, а сльози радості покотилися по її щоках.
Ніка мало не підскочила від щастя, обійняла Соломію й вигукнула:
— Ура! Тепер у мене буде двійня! Я бігатиму з ними, поки ви з Артуром будете разом!
Соломія сміялася й плакала водночас, тепер вона чекала народження двійнят із ще більшою надією.
Тим часом Артур сидів у лікарні, схвильований і виснажений. Мати Соломії прийшла й тихо сказала:
— Пробач мені, що кричала на тебе. Я була в розпачі. Обіцяй мені, що ти подбаєш про Соломію й дітей.
Артур глянув на неї серйозно й відповів:
— Я обіцяю. Я берегтиму її й наших дітей від усього.
Артур, сповнений гніву й рішучості, вирішив поговорити з Тетяною особисто. Він хотів поставити крапку й більше ніколи не допустити її втручання в життя Соломії та їхньої дитини.
Тетяна сиділа вдома, щойно розірвавши стосунки по телефону з черговим хлопцем. Її нерви були на межі. Коли пролунало різке стукання у двері, вона з тривогою відкрила й побачила Артура.
— Артур… — вона намагалася усміхнутися. — Заходь. Чай чи каву? Можемо поговорити…
Але Артур, стискаючи зуби від злості, відповів:
— Досить, Тетяно! Ти принесла стільки горя Соломії й моїй дитині. Ти винна в тому, що вона опинилася в Єгипті. Ви з Максимом продали її, як річ!
Тетяна застигла, не очікуючи такої прямоти.
— Артур… я ж не думала, що з нею таке зроблять. Це все Максим, він замішаний…
Артур не зупинявся:
— Зараз Соломія лежить у лікарні. Ми мало не втратили найдорожче. Я не хочу бачити тебе поруч із нею.
Тетяна з гіркою усмішкою відповіла:
— Ну й вали до своєї селянки. Я ж кохала тебе, дурень. Я була засліплена любов’ю, тому й погодилася на все це. А твоя сестра Ніка всі мої плани зруйнувала.
Артур глянув на неї холодно:
— Якби не Ніка, Соломії вже не було б тут. Вона допомогла врятувати її й дитину. Тож більше не наближайся до нас. Я тебе не люблю. Прийми це нарешті.
Він розвернувся й пішов, залишивши Тетяну саму.
Тетяна зачинила двері й почала злитися, усвідомлюючи, що все було даремно. Вона не опинилася в тюрмі, як Максим, але втратила все: любов, довіру й навіть шанс на майбутнє. Тепер їй залишалося лише жити з мукою совісті й розумінням, що вона сама зруйнувала своє життя.
