Раді Вас бачити!

«Стати привидом — це найвище мистецтво війни. Коли ти не залишаєш слідів, ти перестаєш бути мішенню і стаєш самою темрявою, з якої ось-ось завдадуть смертельного удару».

Холодний дощ продовжував змивати залишки мого минулого життя в темні води Дніпра, поки ми з Касіаном розчинялися в просторі. Світ уже почав оплакувати загиблу зірку, але для нас гра тільки переходила у свою найнебезпечнішу фазу.

Невідома сутність, що переслідувала мене, орієнтувалася на колосальний викид енергії. Щоб стати невидимими для такого хижака, недостатньо було просто сховатися — потрібно було стерти саму свою присутність із тканини реальності.

Касіан переніс нас туди, де закінчувалися будь-які магічні чи фізичні координати. Це був найглибший рівень його підземних архівів — стародавнє святилище, вирубане в суцільній скелі задовго до того, як над ним виросло сучасне місто. Тут не було часу, не було звуків ззовні, лише тиша та важке, вікове каміння, просякнуте захисною магією.

— Воно шукає слід вашої подвійної сили, Алекссо, — голос мага лунав м'яко, але максимально зосереджено. Він скинув своє пальто і закотив рукави білої сорочки, оголюючи руки, на яких уже почали проступати складні золоті руни. — Нам потрібно створити абсолютний енергетичний вакуум. Я закрию ваші канали так щільно, що навіть ви самі перервете свій зв'язок із зовнішнім фоном. Це може бути неприємно.

— Роби те, що повинен, — я стала в центрі кам'яної зали, заплющивши очі. Я довіряла йому повністю.

Касіан почав читати заклинання. Це не були слова якоїсь відомої мови — це були вібрації, що змушували найдрібніші частинки пилу в повітрі завмирати. Він підійшов до мене впритул, і його пальці, що випромінювали розплавлене золото, лягли на мої скроні.

Я відчула, як моя сила інстинктивно спробувала вирватися назустріч загрозі. Густе синє сяйво Агнес і чорна темрява інкуба спалахнули, перетворюючи мене на сліпучий маяк. Але магія Касіана не атакувала. Вона діяла як ідеальний, непроникний саркофаг. Золоті нитки його заклять почали методично обплітати мою ауру, шар за шаром вдавлюючи енергію назад, глибоко під шкіру.

Це справді було схоже на занурення в крижану воду. Я відчула, як відсікаються мої невидимі нитки, що пов'язували мене з містом, з емоціями людей, з тіньовими потоками. Світ навколо стрімко тьмянів, поки не зник зовсім.

— Майже все, моя королево, — прошепотів Касіан просто мені на вухо. Його руки ковзнули нижче, на мої плечі, надійно утримуючи мене в цьому новому стані. — Останній штрих. Ми приховуємо мій слід у вашій тіні.

Він зробив глибокий вдих і різко втягнув свою власну золоту ауру, сплітаючи її з моєю глухою оболонкою. У кімнаті раптово запала абсолютна, глуха темрява. Магічне світіння зникло безслідно.

Я розплющила очі. Моє тіло все ще було наповнене колосальною могутністю, але тепер вона була замкнена. Якби зараз найсильніший екстрасенс чи демон стояв за метр від мене, він би відчув лише порожнє місце. Ми стали абсолютними нулями в енергетичному спектрі.

— Воно осліпло, — з полегшенням видихнув Касіан, опускаючи руки. Він запалив кілька звичайних воскових свічок, щоб розвіяти фізичну темряву. — Сутність втратила наш слід просто над річкою. Для неї ми зникли так само раптово, як і для людей.

Я підійшла до грубого кам'яного столу і провела по ньому рукою. Відчуття були незвичними — я більше не «чула» простір своєю магією, мені доводилося покладатися лише на звичайні людські відчуття. Але це була необхідна ціна за перевагу.

— Чудово, — на моїх губах з'явилася холодна, нещадна посмішка. — Хижак, який втратив здобич, завжди починає нервувати і робити помилки. Він обов'язково проявить себе, намагаючись знайти нас наосліп.

Я повернулася до Касіана. У тьмяному світлі свічок ми обидва виглядали як привиди минулого світу.

— Ми заляжемо на дно. Вивчимо стародавні гримуари, знайдемо природу цієї сили і підготуємо такий удар, після якого воно вже ніколи не підніметься, — я зробила крок до мага, відчуваючи його тепло. — Алексси більше немає. Але та, хто народилася в цій тиші, буде набагато небезпечнішою.