Раді Вас бачити!

Ранок зустрів її холодною тишею й графіком, роздрукованим до хвилини. На столику — сніданок, який вона не замовляла, і щойно зрізані квіти, які вона воліла бачити в горщику.

Аліса стояла в молочній сукні, що облягала, як чужа шкіра. Олена привезла Соню. Та була тихою, роззиралася і торкалася кожної деталі в полі зору, наче на дотик краще їх розпізнає і запам’ятає. Трохи зморщила носик, коли Аліса принесла їй молочну сукенку.

— Будеш як я! — Аліса покрутилась у дуже схожому вбранні.

— Будем як близнючки! — підхопила дівчинка і вже зацікавлено погладила ручкою поділ своєї сукні.

Лаура, з планшетом, як із щитом, рубала: «Фотосесія — 10:30, інтерв’ю — 11:00. Дотримуйтесь графіку».

— Пан Дам’ян просив точності.

— Буде пану Дам’яну точність, — відповіла Аліса і пішла першою.

У павільйоні було надто світло. Камери вже працювали, режисери в навушниках гавкали команди. Люди в костюмах і сукнях, журналісти з мікрофонами, стилісти з напруженими усмішками. Усе мов сценографія — і жодного погляду просто так.

— Пані Алісо! — голос із фальшивим захватом. — Ви приголомшливо виглядаєте! Розкажіть, як це — бути в тіні такого чоловіка, як Дам’ян?

Жінка — блондинка з надто білими зубами. Очі хижі, слова — гострі й солодкі водночас.

Аліса повернулась до неї.

— Я не в тіні. Я — його партнерка.

Камери клацнули. Хтось у залі коротко кашлянув, хтось затримав подих. Аліса бачила, як журналіст поруч із блондинкою занотовує щось нервово.

Блондинка не відповіла. Рух губ — вимушена усмішка.

Макс стояв осторонь, у темному костюмі, без метелика. Він дивився не на Алісу, а на Соню, яка озиралась, ніби шукала очима щось цікаве серед однакових облич.

Потім його погляд ковзнув до Аліси. Один крок. Він нахилився трохи ближче, майже не рухаючи губами.

— Ти справді розумніша, ніж я думав.

Вона не відповіла. Шепнула доньці:

— Соню, все добре?

— Ага! — закивала та головою. — Там дядя з мікрофоном питає, чи я танцюю. Але я сказала, що коли хочу.

Аліса стиснула їй руку.

— Ти молодець.

***

У залі все було занадто правильним. Кольори — теплі, але не щирі. Музика — м’яка, фонова, ідеально підігнана під формат. Люди усміхалися, але поглядали одне на одного так, ніби грали у виставу з обмеженим бюджетом довіри.

Аліса стояла у сукні, яку обрав Макс. Поруч — Соня, у своїй лавандовій, міцно тримала єдинорога два руками, оберіг.

Олена прошепотіла:

— Це не весілля, а гра на виживання.

Аліса нічого не відповіла. Але майже непомітно кивнула. Трималась рівно, як ніколи в житті, і люб’язно кивала гостям.

Двері відчинилися і більшість присутніх з насолодою звернули погляди на розкішну жінку в червоній сукні. Журналісти штовхалися, передчуваючи гарячі новини. «Вікторія!» — прокотився шепіт, надто голосний, щоб ним знехтувати.

Вона була з групою підтримки з трьох таких же розкішних подруг. Блискітки на всьому: сукнях, обличчі, у вухах. Всі одразу взяли кольорові коктейлі, та зупинили їх півдорозі до губ. Одна з них — брюнетка, знайома Алісі ще з вулиці. Та сама, що уїдливо допитувала Макса біля її будинку. Інша — псевдожурналістка, що питала про «тінь пан Дам’яна». Третя — невідомо хто, але була найголосніша.

— Ух, і що тут за урочистість? — пирхнула брюнетка, окинувши зал поглядом. — Сподіваюся, тут є кондиціонер. Бо від цієї напруги мені жарко.

Подруга з бокалом нахилилась до Аліси:

— Сукня мила. Секонд-хенд? Це зараз модно. Стійкість і все таке.

Аліса не моргнула. Навіть не глянула на неї.

Вікторія підійшла ближче. Парфуми важкі, навмисні. Очі з щедрою підводкою: яскраві, але пусті.

— Насолоджуйся, поки можеш. Макс завжди повертається до свого кола.

— Мааам? — стривожено протягнула Соня, смикаючи Алісу за руку.

— Все добре, принцесо, — вона поклала руку на плече доньки.

Подарунок надійшов швидко — коробка з бантом, як у кіно. Аліса відкрила. Усередині — сукня. На кілька розмірів більша. І записка:

«Щоб увійти в образ треба ще трохи попрацювати над собою», — і знущальний смайлик.

Олена прочитала з-за плеча і хруснула пальцями, як перед бійкою.

Аліса закрила коробку, передала офіціантові:

— Поверніть відправнику. Там блукає жінка без стилю.

— Це не круто! — заявила Соня почуту сьогодні ж від нових друзів фразу. Це розрядило обстановку. Олена пирснула:

— Ти права, як завжди, принцесо, — і почала кружляти з дівчинкою на руках.

Аліса дивилась, як Вікторія позує для Stories, як брюнетка тримає телефон навмисне під кутом, як псевдожурналістка щось шепоче чоловіку з борідкою в куті.

Вони всі грали. Вона — ні.

***

Вікторія кружляла по залі, як комета — яскрава, занадто швидка і приречена на самознищення. Сміялась голосніше за музику, фотографувалась з кожним другим, коментувала кожну деталь весілля, щойно відверталася від господарів.

Аліса трималась осторонь. Не від того, що не мала що сказати — просто не бачила сенсу. Вона стояла, дивилась на Соню, яка танцювала біля сцени з іншими дітьми. Без жодного страху. У лавандовій сукні, з блискітками на щоках, вона насолоджувалась миттю у своєму світі. Колись це буде її яскравим спогадом.

Вікторія зупинилась поруч із Максом. Усміхнулась. Не турбувалась, щоб Аліса чи й гості не чула її слів.

— А ти досі вмієш дивувати, — сказала, торкнувшись його руки.

Макс повільно повернув голову і відповів ще голосніше.

— Ти була помилкою.

Слова прозвучали не злісно. Просто констатація і зневага. Як сказати «ніч настала». Без емоцій, а тому — прицільно і боляче для тієї, кому це адресував. При всіх.

Вікторія побіліла. Її подруги застигли, кожна з телефоном у руці. Лише рятівний ботокс не дав їм зморщити лоби. Усмішки зникли.

Аліса здригнулась, наче одразу змерзла, зовсім не від радості. Вона подивилась на Макса. Згадала: одного слова достатньо, щоб знищити когось. Для мене й півслова вистачить?

Макс обернувся. Пройшов повз неї до Соні. Присів, щось сказав їй. Донька засміялась і показала на блискітку в себе на носі. Він кивнув. Аліса бачила його обличчя — не камінь. М’яке. Людське. Лицемірне.

Олена підійшла ближче.

— Його краще не злити, — тихо мовила.

Пізніше, вже ближче до вечора, вона помітила, що Stories Вікторії зникли. Усі. Її Instagram — не відкривався. Помилка. Сторінки нема.

Макс не робив гучних рухів. Просто — вимикав, як світло.

Вона подивилась на Соню, яка танцювала з іншим хлопчиком, уже без обруча, але з усмішкою. І подумала: «Я граю не для них. Я граю за неї. І я виграю.».

***

Увечері до неї зайшов Макс. Аліса саме зняла сукню і лишилася в самій білизні. Накинула халат, але не так швидко, як хотіла б: він все побачив, оцінив і усміхався.

— Ти гарно трималась. Дякую.

Аліса зачепила пальцями край халата — щоб не розгубити рівновагу, але відповіла твердо:

— Ми в одному човні.

Тоді вдихнула і продовжила:

— Я сьогодні спатиму з Сонею, їй стане страшно на новому місці.

Макс пильно подивився на неї, тоді усміхнувся самими очима:

— О, ти вирішила, що мені схотілося шлюбної ночі? Я втомлений не менше за тебе. Вибач, кохана, але не сьогодні, — і пішов.

— Чортів Макс Дамням! — вигукнула Соня з сусідньої кімнати.