Раді Вас бачити!

Аліса ступила до кабінету Макса Дам’яна, і двері клацнули, заглушивши гомін офісу. Повітря пахло різким одеколоном Дам’яна, деревним, із ноткою металу, змішаним із солодкуватим парфумом іншого чоловіка. Аліса ступила вперед, майже несвідомо, відчуваючи, як атмосфера тисне владою. Усе виглядало надто дорогим, надто досконалим. І надто чужим. Інший чоловік з першого погляду справляв незабутнє враження. Бритоголовий, плечистий, у костюмі, який сидів на ньому, ніби натягнутий на бійцівський мішок. Татуювання вилазили з-під манжет, зламаний ніс і шрам через брову завершували образ.

— Роман Ваців, юридичний радник, — він подав їй руку. — Адвокат, — додав, побачивши сум'яття Аліси.

Аліса зупинилася, погляд ковзнув по його персню з червоним каменем.

«Адвокат? Хіба бувають такі адвокати? Йому б бунти на зоні очолювати, а не парфумитися із папочкою у руках», — подумала вона. Його припущення, що вона не зрозуміє слів «юридичний радник», змусило почуватися ще більш невпевнено.

Дам’ян сидів за столом. Темний костюм, застигле обличчя. Сталеві очі оцінювали і очікували. Чого?

— Сядь.

Аліса опустилася на край стільця, пальці стиснули спідницю, шукаючи опору. Трохи нижче — легкий тремор у колінах. Дам'ян мовчки підсунув їй аркуш.

— Прочитай.

Вона взяла документ. Долоня торкнулась гладкого паперу. В голові обірвалось усе. На мить вона навіть подумала: «Це мій мак? Вони бачили мій мак?» Але текст не починався словами «дизайн», «логотип» чи «кампанія».

Її очі пробігли по рядках, сподіваючись знайти щось про ескіз, але груди стиснуло: «Це не звіт. Не догана. Не висновок по ескізу. Що це?»

Аліса читала, спочатку механічно. Кожне слово прибивалось до свідомості, наче крапля до бляшаного даху.

«Угода про шлюб

1. Сторона А зобов’язується стати дружиною сторони Б на один рік.

2. По закінченню терміну угоди сторона Б зобов'язується виплатити стороні А грошову винагороду.

3. Сума: 1 000 000 доларів США або еквівалент у національній валюті.

4. Обов’язки сторони А: супровід на заходах, підтримка іміджу, проживання в резиденції сторони Б. Бездоганна поведінка.

5. У разі потреби з боку сторони Б контракт пролонгується на наступний рік.

6. Дитина Сторони А отримує освіту, медичні послуги, захист.»

Пальці стиснули аркуш. Вона підняла очі і розвела руками.

— Чого я це прочитала?

— Що ви про це скажете? — спитав адвокат.

«Вони хочуть відправити мене в юридичний відділ?», — подумала вона. А що ще вона могла думати?

— Я маю зробити з цього справжній юридичний документ?

Макс відкинувся на спинку крісла, куточки губ потягнулися в посмішку.

— А ти не дуже кмітлива, га?

Аліса не стрималась і глянула на нього так, ніби хотіла пробити поглядом навиліт.

Адвокат зрушив із місця, наче камінь ожив.

— Чекай, Максе. Вона в шоці. Хоч раз відчуй, як люди реагують на тебе. І як ти на них впливаєш.

Аліса пильніше подивилась на адвоката. У його шрамованому обличчі й голосі з хрипотою було щось живе, майже нормальне. Вперше з’явилося відчуття, що серед них двох є одна жива людина.

Вона знову опустила очі на угоду, відчуваючи, як кров припливає до щік і розуміє, що й вони це бачать.

Роман заговорив, його голос був низьким, але чітким, ніби розкладав хаос по поличках. Він поправив перстень, поклав папочку, татуювання блиснуло під лампами.

— Вам пропонують дуже, як на мене, вигідний контракт: ви на рік стаєте дружиною Макса Дам’яна, за що отримаєте мільйон доларів і, як колишня такої людини, всі перспективи у світі після закінчення дії угоди. За необхідності, якщо така виникне у вашого чоловіка, контракт буде пролонговано ще на рік.

— Мільйон чого? — вирвалось у неї.

— Це вже без податку, — кивнув адвокат.

Аліса слухала, жмакаючи контракт. «Смішне уточнення», — майнула думка. Їй хоч із податком, хоч без — вона не могла уявити таку суму. Це свобода, вихід, майбутнє для неї і Соні. Але також...

— Навіщо все це? — її голос був тихим, але рівним.

Дам’ян відкинувся в кріслі і свердлив її очима. Адвокат трохи нахилився.

— Так треба. Є причини. Скажімо, дружина і вже готова дитина гарно впливають на імідж у певних колах.

Алісу пересмикнуло. «Готова дитина»?

— Соня — не товар, — сказала вона твердо.

Макс коротко реготнув. Вона вперше чула його сміх, хоч той і тривав півсекунди.

— І ще — ти не надто кмітлива, — повторив він, — мене це влаштовує.

— Максе! — майже гримнув адвокат, стало видно, що між ними дружні, а не лише ділові стосунки.

— Та що, — знизав плечима той. — Не задовбуватиме, і не вимагатиме яхту.

Роман подивився на неї і щиро усміхнувся.

— Насправді все значно краще, ніж поки що виглядає. Включно з ним, — кивнув на Дам'яна.

Аліса мовчала. В останньому вона зовсім не була певна.

— До того ж, — озвався потенційний наречений, ніби між іншим, — твоя дитина гарно малює.

Аліса підняла голову, її очі спалахнули.

— У мене дівчинка. — Вона раптом визвірилась, не стримавшись. — Якщо ви зібралися стати моїй дитині батьком, то хоч взнайте її стать.

Макс трохи здивувався її безсилому спротиву, підняв брову:

— Авжеж, дівчинка. Соня.

Він помовчав, граючи пальцями по невидимих клавішах на столі, тоді додав:

— І її батько. Владислав. — Ще пауза. — І єдина подруга, що лишилася. Олена.

Аліса завмерла. Її обличчя змінилось — ніби хтось різко відкрив вікно і впустив крижаний вітер. Якою ж вона дурепа, що вважала, ніби Макс Дам'ян запропонує фіктивний шлюб першій-ліпшій співробітниці! Звісно ж, він знав усе. Не тільки про Соню, не тільки про її стать. Він вивчив її життя до останнього цвяха. Всю її історію, її злети і її поразки. Зроблені нею вибори.

— У вас повне досьє? — спитала вона беземоційно. — І кількість моїх трусів у шухляді там теж є?

Макс лише фиркнув, без жодної реакції на уїдливість.

— Я не можу зараз відповісти. Мені треба все це... зрозуміти.

— Я ж казав! Ти не надто... — почав Макс, але замовк, зловивши погляд адвоката.

Той спокійно мовив:

— Зрозумійте швидше. Тут лише погодитись або ні, вибір не складний. Я раджу погодитись.

Аліса не відповіла. Вона дивилась на аркуші перед собою, на рядки, що ще кілька хвилин тому здавалися жартом. У голові звучало: «Вибір не складний. Вони це серйозно? За складністю це як вибір — народитися чи ні. Або... як народити — чи ні». Вона подумала про Соню і здригнулась від сорому й злості на себе. За те, що колись справді міркувала, чи варто народжувати.

Аліса підвелася. Коліна не тремтіли, але були ніби ватяні. Вона не була впевнена, як треба реагувати, і тому просто вказала на угоду.

— Я це візьму?

Адвокат кивнув.

— Так.

Макс додав:

— Ага, гарна пам’ятка. Якщо відмовишся — завжди перечитаєш, від чого. І це лише чернетка.

Аліса тремтячими пальцями поклала чернетку свого майбутнього життя у теку. Пальці ковзнули по гладкій обкладинці. Дивилась то на адвоката, то на Макса.

— Додайте у чистовик, щоб була не надто кмітлива! А то раптом я розумніша, ніж ви думаєте, — її тихі спроби захиститись до них навіть не долітали, розчинялися посередині кімнати. Принаймні, реакція була відсутня взагалі.

— Треба казати, щоб тримала язика за зубами? — запитав Дам'ян, коли Аліса вже взялася за ручку дверей.

— Ні, — відрізала. Вона вже була впевнена, що це її ворог.

Лише наостанок звернулась до Ваціва:

— А вам, бува, дружина з дитиною не потрібні? Я б і не думала, одразу б пішла.

Макс Дам’ян гмикнув.

— Ні, — усміхнувся адвокат. — У мене є.