Раді Вас бачити!

Гейзел

Коли я увійшла, Сесілія лежала, дивлячись у стелю. Книга була закрита. Вона чекала, і все її тіло було напружене, як струна.

— Час для вечірніх процедур, Сесіліє, — тихо сказала я, ставлячи на столик біля ліжка стерильний металевий лоток.

Вона не відповіла, лише ледь помітно стиснула щелепи.

Наш розклад був чітким. Вечір — це гігієна, догляд за сечовим міхуром та укол зі снодійним та протизапальним. Ранок — вітаміни, ліки проти вірусу, виснажлива для неї фізична розминка та ванна. Я почала зі звичного: допомогла їй сісти, обережно зняла денну сукню, нижню білизну вона зняла сама. Коли я простягнула їй чисту нічну сорочку з легкої бавовни, вона на мить завагалася, перш ніж дозволити мені одягнути її. Для процедур сорочку доведеться підняти, але це давало їй хоч якусь ілюзію захищеності.

Укол був швидким. Я відчула, як вона напружилася, коли голка увійшла у м'яз плеча, але вона не видала ані звуку. А потім настав час найважчого.

Я розстелила під нею медичну клейонку. Її шурхіт був єдиним звуком у кімнаті. На лотку вже лежало все необхідне: антисептик, стерильні тампони, два тонких гумових катетери Нелатона, лубрикант і шприц з ліками.

— Ну, давайте. Не затягуйте це шоу, — процідила вона крізь зуби.

Я проігнорувала її тон.

— Зараз я спорожню сечовий міхур, щоб запобігти інфекції. Буде трохи неприємно. Постарайтеся розслабитися.

"Процедура інтимна, але не особиста," — казав нам інструктор у медичній школі. Яка брехня. Немає нічого більш особистого, ніж це. Я бачила перед собою не просто анатомію, а всю її беззахисність, її приниження. Моїм завданням було залишатися відстороненою, думати про стерильність, про правильний кут введення, про крихкість тканин. Але я думала про те, що вона моя ровесниця, і що її гордість зараз розбита вщент.

Я працювала швидко і вправно. Перший катетер увійшов легше, ніж я очікувала. Кілька хвилин у повній тиші, поки рідина стікала у підготовлену емкість. Потім я так само обережно вийняла його і, взявши новий, приєднала до нього шприц. Ця частина була ще делікатнішою — введення ліків безпосередньо у вогнище запалення. Я відчувала, як вона затамувала подих.

Коли все було скінчено, я прибрала інструменти й потягнулася за баночкою з заспокійливим кремом. І в цей момент її ніби прорвало.

— Досить! — закричала вона, її голос зірвався. — Ненавиджу! Ненавиджу це все! Забирайтеся!

Вона схопила подушку і щосили жбурнула її в мій бік. Я легко ухилилася. Її обличчя було спотворене від люті та сліз. Це була не просто злість, це був розпач.

Я мовчки зібрала все в лоток. Без крему так без крему.

— Добраніч, Сесіліє, — тихо промовила я і вийшла, зачинивши за собою двері.

У службовій ванній я довго стояла під гарячою водою, а потім пішла на кухню, щоб прокип'ятити скляний шприц та інструменти. Дивлячись на бульбашки у киплячій воді, я думала лише про одне: як я зможу робити це щодня?

Сесілія

Я чула, як вона готує свої знаряддя тортур. Шурхіт клейонки, металевий дзенькіт інструментів. Я лежала і дивилася в стелю, намагаючись відсторонитися, уявити, що це відбувається не зі мною. Що я — просто тіло, об'єкт.

Коли вона підняла мою сорочку, я відчула, як по шкірі пробіг холодок. Ось воно. Ще одна. Ще одна пара чужих очей буде роздивлятися мене, моє каліцтво, мою ганьбу. Я стиснула кулаки, впиваючись нігтями в долоні.

Але її руки... вони були не такими, як у попередніх. У них не було гидливої обережності старої місис Пайк, ані грубої впевненості медсестри з лікарні. Рухи Гейзел були легкими, точними й напрочуд акуратними. Я готувалася до звичного болючого дискомфорту, але його майже не було. Вона зробила все швидко, професійно.

На одну коротку мить, коли все скінчилося, я відчула полегшення. Можливо, з нею це буде не так нестерпно, як завжди. Можливо, я зможу...

І тут я побачила, як вона тягнеться за кремом. І ця крихітна мить надії розлетілася на друзки. Полегшення змінилося хвилею огиди до себе і люті. Все це — нескінченне. Спочатку одна принизлива процедура, потім інша. Мене мили, перевдягали, кололи, вставляли в мене трубки, а тепер ще й будуть мазати, наче я лялька.

Крик вирвався сам собою, разом зі сльозами й подушкою, що полетіла в неї. Я хотіла зробити їй боляче, змусити її зникнути, стерти з її обличчя цей спокійний, професійний вираз.

Але вона просто пішла.

Я ж залишилася одна у своїй розкішній клітці, ридаючи від безсилля і ненависті до власного тіла.