Раді Вас бачити!

Гейзел

Вони повернулися у вівторок. Їхній приїзд нагадував вторгнення. Величезний "Бентлі", що безшумно під'їхав до входу, слуги, що метушилися з валізами, гучні голоси, що заповнили тишу, яка стала для нас звичною. Наш маленький, інтимний світ, збудований на тихих розмовах і обережних дотиках, розлетівся на друзки за одну мить.

Леді Агнес увірвалася до кімнати Сесілії, сповнена енергії та розпоряджень. Вона привезла подарунки, розпитувала про здоров'я, але її погляд був розсіяним, вона вже думала про наступні справи. Дім миттєво почав наповнюватися різдвяною метушнею. Вже наступного дня принесли величезну ялинку, яку встановили у холі, а по всьому будинку почали розвішувати гірлянди з гостролиста та омели.

Через два дні після повернення леді Агнес зайшла до нас з оголошенням.

— Ми вирішили влаштувати невеликий різдвяний прийом, — сказала вона, розправляючи невидиму складку на сукні. — Через два тижні. Треба показати людям, що ти, люба, йдеш на поправку. Це буде корисно для всіх.

Я стояла біля вікна і бачила, як обличчя Сесілії закам'яніло. Прийом. Гості. Десятки допитливих поглядів. Я відчула, як між нами знову виростає невидима, але міцна стіна. Я — медсестра. Вона — пацієнтка. І наш час належав тепер не нам, а розкладу світських заходів.

Сесілія

Їхнє повернення було схоже на те, якби хтось раптом увімкнув яскраве світло у темній, затишній кімнаті. Все стало різким, гучним і чужим. Мати пурхала по дому, як метелик, роздаючи накази, і її енергія втомлювала мене більше, ніж будь-яка хвороба.

Дім перетворювався на різдвяну листівку. Всюди були ялинкові гілки, свічки, блискучі прикраси. Ця фальшива, нав'язана веселість різко контрастувала з тією тихою, справжньою радістю, яку я почала відчувати останніми тижнями.

Новина про прийом стала останнім ударом. Показати людям, що мені краще. Я буду експонатом. "Подивіться, бідолашна Сесілія, вона вже може сидіти у кріслі й навіть посміхатися!". Я відчула, як повертається знайома хвиля злості та безсилля.

Я подивилася на Гейзел. Вона стояла біля вікна, і її обличчя було спокійним і професійним. Вона знову стала просто медсестрою. Наш світ зник. Його вкрали, замінивши на блиск мішури та порожні розмови. І я зрозуміла, що тепер нам доведеться боротися за кожну хвилину, за кожен погляд, за кожен тихий дотик. Наша маленька війна за право бути собою тільки-но починалася.