Раді Вас бачити!

Гейзел

Ми стояли перед дзеркалом, здавалося, цілу вічність. Було так тихо, що я чула, як шалено б'ється моє серце. Я не наважувалася поворухнутися, боячись зруйнувати цей чарівний, наелектризований момент.

Але все ж таки я першою відвела погляд, подивившись у маленьке вікно моєї кімнати, що виходило на бічний двір. І завмерла.

— Сесіліє... — прошепотіла я. — Дивіться.

За склом, у світлі далекого ліхтаря, повільно кружляли перші сніжинки. Вона підійшла до вікна і притиснулася до скла.

— Як гарно, — видихнула вона. — Ходімо... ходімо до великого вікна у коридорі. Звідти найкращий вид.

Вона повернулася до мене, і в її очах було дитяче, благальне прохання.

— Допоможете мені дійти?

Я кивнула, моє серце стислося від ніжності. Я підійшла й обережно взяла її за талію, а вона обхопила мене за плечі, спираючись на мене. Ми рушили. Крок за кроком, повільно, як одне ціле. Я відчувала тепло її тіла, її крихкість і водночас її вагу, її довіру. Ми тихо, як дві змовниці, вийшли у порожній, темний коридор. Єдиним світлом тут було місячне сяйво, що лилося крізь високі вікна, і відблиски перших сніжинок, що танцювали за ними.

Ми зупинилися біля величезного вікна в кінці коридору. Видовище було неймовірним. Увесь сад, усі дерева, уся земля повільно вкривалися білою, чистою ковдрою.

Сесілія

Сніг. Він падав так тихо, так спокійно. Він ніби змивав усю напругу. Я йшла, спираючись на неї, і кожен наш спільний крок був маленькою перемогою. Я відчувала її силу, що підтримувала мене, її тепло крізь тонку тканину сукні. Це було так мирно. Так правильно.

Я підняла голову, щоб краще роздивитися небо, і побачила її. Прямо над нами, у високій арці вікна, висіло кілька гілочок омели з білими ягідками, перев'язані яркою червоною стрічкою.

Традиція.

Я подивилася на Гейзел. Вона теж її побачила. Її очі розширилися від здивування, а на щоках з'явився ледь помітний рум'янець. Вона дивилася на омелу, потім на мене, і в її погляді я прочитала те саме, що відчувала сама: страх, вагання і... непереборне бажання.

Момент настав. Я знала, що якщо не зроблю цього зараз, то не зроблю ніколи.

Я простягнула руку і торкнулася її щоки. Її шкіра була прохолодною. Вона здригнулася, але не відсахнулася. Я повільно, даючи їй час відсторонитися, якщо вона захоче, нахилилася до неї. І поцілувала.

Її губи були м'якими, невпевненими, трохи холодними від нічного повітря. Це був незграбний, майже дитячий поцілунок. Просто дотик. Але в цю мить увесь світ для мене зник. Була лише вона, тихий шепіт снігу за вікном і це неймовірне, солодке, заборонене тепло, що нарешті знайшло свій вихід.