Спочатку:
На сторінку книги
Вигуки ставали дедалі чіткішими, і ось із повороту з'явилися їхні джерела. Лера й Любомир стривожно обдивлялися довкола, а коли побачили доньку, обоє кинулися до неї. Дівчина ледь підвелася, як її вмить стиснули в обіймах із двох боків. Сергій тихо відступив убік, аби не заважати.
— Вибач! Вибач мені! Я зовсім не думала, що роблю! — почувши ніжний, повний вини голос матері, Аліса знову розплакалася. Та тепер її душили зовсім інші емоції.
— Ну-ну, маленька наша, все добре, — Любомир ніжно погладив доньку по голові. А тоді перевів погляд на мовчазного хлопця: — О, і ти тут, Сергійку?
Коли на нього звернули увагу, хлопець посміхнувся своєю привітною усмішкою. Хоча від цієї родинної щасливої картини йому боляче різонуло по серцю, та виду він не подав.
— Доброго дня, дядьку Любомире, тітонько Леро. Думаю, далі ви вже самі розберетеся.
Чоловік поглянув на свою дитину, яка втонула в обіймах матері.
— Дякуємо, що посидів із Алісою. Ми, коли вона знову втекла, думали, що цього разу точно загубиться. Вже запереживали, де вона поділася...
Побачивши якім був стривожений чоловіка, хлопець вирішив розрядити обстановку:
— Ну, дивним чином вона бігає саме тими маршрутами, де я звик ходити, — зелені очі Сергія врізалися в дівчину, яка вже не плакала та залишался в обіймах.
— Навіть не знаю, як тобі віддячити. Ти вже вдруге виручаєш нашу родину!
— Він уже втретє мене врятував... — згарячу вирвалося в Аліси. Вона витерла сльози й обережно вислизнула з материнських обіймів.
Сергій умить напружився.
— А коли це було втретє? — Любомир одразу нахмурився, переводячи погляд із доньки на Сергія.
Блондин тримав усмішку, гарячково вигадуючи переконливу відмовку, але його врятували голоси сестер, які знову з'явилися неподалік:
— О, братику, ти ще досі тут? Доброго дня, дядьку Любомире, тітонько Леро! — Таня була сповнена енергії, йшла впристрибки, тримаючи в рученятах лозину, яку перед тим їй виламала сестра.
— Доброго дня, дівчата. А ви куди так рано? — перепитала доросла жінка, умилившись дівчатками.
— Гусей і качок на воду водили! — весело відповіла наймолодша.
— Які ж ви молодці, — Любомир усміхнувся дітям.
Побачивши, що дорослі відволіклися, Сергій вирішив скористатися моментом і непомітно піти від запитань, та від цієї сім'ї загалом:
— Добре, мені взагалі-то вже бігти треба. На малину...
— Ти все на щось збираєш! — зауважив Любомир.
Раптом випалила Леся, хитро глянувши на брата:
— На новий скейт збирає!
Лера з Любомиром перезирнулися й без слів зрозуміли одне одного.
— Тоді ми тобі його купимо! На знак нашої вдячності, — рішуче мовив Любомир.
— Ні-ні, не потрібно! — зніяковів хлопець аж руками замахав. Такого повороту він точно не очікував.
Побачивши, як брат миттєво зашарівся й застресував, Леся додала:
— Це було б дуже добре, дядьку Любомире! А то в братика в улюбленого велосипеда спиці повибивалися, і через це в нього з самого ранку жахливий настрій...
Сивочолий чоловік умить посуворішав:
— А що сталося?..
— Та облиште це... — не витримавши, Сергій відвів очі від дорослих.
— Тоді ходімо до вас, усе вирішимо! І велосипед допоможемо поремонтувати та із Мироном поговоримо. — втрутилася Лера. Вона відчувала перед цією родиною таку величезну провину за вчорашній вечір, що просто не могла цього так залишити.
— Усе вирішено, ми йдемо до вас! — і Любомир був радий нагоді зменшити борг перед Сергієм.
— Та не треба… — Сергію було ніяково й неприємно.
— Це не обговорюється, — твердо мовив Любомир. — Ми дорослі, і ми хочемо допомогти вирішити проблему. Ходімо!
Та хлопець став напереріз дороги перед Любомиром.
— Досить! — на нього глянули всі, хто стояв поруч. Сергій підняв погляд і спрямував його просто в карі очі Любомира: — Нам не потрібна чужа допомога, щоб вирішити свої проблеми. — і вже розвертаючись спиною, глянув на почервонілу, трохи припухлу щоку Аліси й додав, не обертаючись: — Краще розберіться зі своїми власними проблемами, перш ніж лізти до чужих.
