Раді Вас бачити!

Після того як усі ситно пообідали під пильним поглядом бабусі Наташі, діти розбрелися виконувати доручення. Сергій із Алісою неквапливо йшли по коней.

— Ти впевнений, що мені треба ходити за тобою? Може, поки ти їх забиратимеш, я б когось нагодувала?

— Ти що, кураж спіймала? — насмішкувато промовив блондин, який, заклавши руки в кишені, йшов попереду. — Притримай свій азарт до завтра. Бо саме завтра відчуєш усі «радощі» села: болітиме все — ноги, руки і навіть кінчики волосся.

— Ну, якщо ти так кажеш, то я мала б сидіти рівно на місці, а не йти за тобою в поле, — удавано образилася дівчина.

— Думаю, якби я не послухався баби Наташі й не взяв тебе із собою, вона б з'їла мої мізки маленькою чайною ложечкою. На тему того, що я надто багато роблю сам і треба приймати допомогу... Все те, що говорив твій батько тоді.

— Ага, ти там знатно огризнувся.

— Зірвався. Треба буде вибачитися при нагоді. А ось і мої любі! — він пришвидшив крок до коней, які, почувши його голос, підняли голови.

Погладивши їхні морди, хлопець відрекомендував:

— Ось Ворон, а це Фортуна, його мати. З нею ти вже знайома, якщо пам'ятаєш.

— Як я можу не пам'ятати ту ніч, коли вперше каталася на цій дивовижній тварині?

— Підійди, не бійся, вони не кусаються. Звісно, якщо ти не збираєшся заподіяти їм шкоди. Ці тварини дуже розумні й усе відчувають.

Вороний поклав голову на плече блондину, просячи, щоб його почухали, що хлопець відразу й зробив. Наважившись, Аліса підійшла до кобили, яка уважно дивилася на неї. Піднявши руку, дівчина завмерла, так і не зробивши останнього кроку. Фортуна фиркнула й сама зменшила дистанцію. Рука дівчини торкнулася теплого тіла коня. Ніжно погладивши, вона зазирнула в чарівні карі очі тварини з маленькими золотистими ниточками всередині.

— Бачу, ти їй сподобалася, — посміхнувся Сергій. — Дивно, що всі мої тварини сприймають тебе не вороже.

— Думаю, вони вперше зустрічають добру людину, бо їхній господар, ще та заноза в одному місці.

— От напевно через це ти й сподобалася Фортуні: вона теж із палким характером. Хочеш проїхатися?

— Але ж тут немає сідла!

— А кого це зупиняло? — щиро посміхнувся він. — То що, хочеш?

— Я...

Кобила знову фиркнула.

— Ось бачиш їй теж не терпиться! На їхніх спинах поїдемо до ставка, там і гусей із качками заберемо. І швидко, і весело. — Сергій зняв ланцюги з ший коней та витяг припони. — Ну що, підкинути?

Аліса невпевнено кивнула. У її сірих оченятах спалахнув азарт і передчуття чогось неодмінно веселого й захопливого. Підставивши руки, він підкинув її та допоміг залізти. Алісі знову відкрився зовсім інший вид зі спини тварини, яка відразу рушила, через що дівчина зі страху притиснулася до її шиї. Вона почала шукати поглядом Сергія, а той, тримаючись за гриву, з розгону застрибнув на спину чорному коню.

— Ого... — вирвалося в дівчини, що приємно потішило самолюбство Сергія. Хлопець радісно посміхнувся:

— Ну що, наперегонки?

— Ти що, я ж тільки вдруге на коні! Та й без сідла страшно, а раптом упаду!

— Тримайся ногами, а направляй гривою. Хоча Фортуна — розумна дівчинка, сама знає, куди йти. Но! — і, злегка торкнувшись боків коня ногами, він рушив уперед.

Кобила теж не стала стояти. Спочатку Аліса тільки й робила, що тулилася до тіла Фортуни, боячись розплющити очі. Але з часом звикла до ритму й, наважившись подивитися довкола, відчула замість страху справжнє захоплення.

— Як же добре! — прокричав Сергій, розставивши руки та вільно скачучи попереду.

Сміючись, Аліса теж наважилася випростатися і виявилося, що так набагато зручніше й головне зовсім не страшно. Кобила наче відчула, що страх вершниці минув, і додала ходу. За мить вони вже зрівнялися. Сергій глянув на щасливу Алісу, яка повністю розділяла його захоплення верховою їздою.

— А казала, що не вмієш! — хитро примружився він.

— Це все завдяки тобі й твоїм урокам. Упевнена, і коні твої особливі! — щиро відповіла дівчина.

Від цих слів Сергій миттю розчервонівся.

— Кхм... — він прочистив горло й, в'їжджаючи в село, мовив: — Думаю, усе вийшло, бо ти сама цього захотіла.

— І справді... Хоча, знаєш, раніше я таким не цікавилася. А тепер думаю, що коли повернуся додому, то теж буду займатися верховою їздою. Надто мені це сподобалося!

Сергій ураз похмурнів.

— І справді...

Помітивши таку різку зміну його настрою, дівчина теж перестала посміхатися:

— Щось не так? Я щось не те сказала?

— Ні-ні, я радий, що тобі подобається їздити. Поки ти в селі, коли схочеш — приходь. Цих розбишак треба час від часу вигулювати.

— Тоді чому ти...

Він перебив її, бо не хотів зізнаватися, що його зачепила згадка про її від'їзд про те, що вона тут лише на час покарання, і ці дні разом швидко закінчиться разом із літом.

— Добре, зупинися, я хочу занести це в хату, — він показав на ланцюги й припони в руках.

— А як зупинятися? — нервово промовила дівчина, так як усвідомила, що взагалі про це не подумала.

Її сполохане обличчя розсмішило Сергія. І хоча Алісу турбувало це питання, усміхнений хлопець миттю збив її з пантелику.

— Та тут усе просто, — він узяв обох коней за гриви й промовив: — Пррр, Фортуно, стій! Ану!

Коні вмить стишили крок і зупинилися біля Сергієвого двору.

— Зараз повернуся.

Поки Аліса чекала, вона ніжними рухами погладжувала шию Фортуни, яка вже залюбки щипала траву поряд із Вороном. За кілька хвилин хлопець виніс поводи, надів їх на обох коней, дав один комплект у руки дівчині й знову легким рухом застрибнув на Ворона.

— Це щоб ними можна було керувати, — Сергій уже рушив на коні, тоді як Аліса нервово перепитала:

— А до цього як вони йшли? — на це хлопець посміхнувся найщирішою посмішкою та промовив:

— Ну, до цього вони йшли додому, а тепер — туди, куди потрібно нам.