Спочатку:
На сторінку книги
Вибігши з хати, Сергій швидким кроком попрямував до хвіртки. На щастя, по дорозі йому більше ніхто не зустрівся. Зупинившись, він зробив глибокий вдих і видих, намагаючись опанувати емоції, що ще бушували в ньому, і тільки після цього завернув за ріг, де залишив Алісу.
І завмер. Дівчина ніжно гладила їхнього чорно-сірого смугастого кота й посміхалася, геть не здогадуючись, що пережив тільки-но Сергій. На диво, Аліса була єдиною, з ким він почувався абсолютно вільним у словах і діях. З нею було легко, а її кумедні реакції щиро його веселили.
Помітивши його, дівчина промовила, не втрачаючи посмішки:
— Він такий милий!
Сергій заціпенів: на мить у ньому спалахнуло дурне бажання, щоб ці слова стосувалися його. Та Аліса, не дочекавшись відповіді, додала:
— Це що, знову не твій? — і легенько почухала кота за вушком. Тварина задоволено замуркотіла.
— Мій. Просто не очікував, що він сам до тебе підійде.
— А що, всі ваші місцеві коти не люблять чужих?
— Цей узагалі людей не переварює змалку, — Сергій підійшов, сів поруч на лавку й почав розставляти баночки та мазі. — Коли я рятував його з пащі собаки, він хоч і був кошеням, та тоді сили вистачило, щоб роздерти мені руку й прокусити два пальці.
— Він просто перелякався, що ти хочеш його з'їсти, як і той пес.
— Угу. І саме тому він не дається гладитися тільки мені, а інших у сім'ї дозволяє та не на довго.
Сергій простягнув руку, щоб теж погладити улюбленця, але той лише незадоволено хитнув хвостом і пішов у напрямку двору.
— Та-ак, тебе він явно недолюблює... — провівши поглядом чорний пухнастий хвіст, Аліса й не помітила, як хлопець уже намочив ватний диск антисептиком і притулив до її коліна.
— Ой! — рана пекуче защипала, і дівчина ледь утрималася, щоб не відсмикнути ногу.
— Тихо ти, веди себе спокійно, а то все село збіжиться, подумають, що тут когось ріжуть, — пробурчав він, обережно промиваючи роздерту шкіру.
— Боляче взагалі-то!
— Тобі що, ще пофукати? — підвівши очі, Сергій осікся: на віях дівчини справді заблищали сльози.
Важко зітхнувши, він почав діяти значно повільніше, легенько дмухаючи на свіже садно після кожного дотику:
— Так легше?
— Трошки...
— Потерпи. Спочатку треба знезаразити, а потім намажемо маззю і одразу стане легше.
Поки він займався з її ранами, Аліса вперше мала змогу роздивитися його так близько у деталях. І десь у глибині душі почала розуміти, чому він був місцевою зіркою. Навіть якби він переїхав до міста, там йому теж явно не бракувало б дівочої уваги.
— Не думав завести соцмережі? — несвідомо озвучила вона запитання, яке тільки-но з'явилося в її голові.
Сергій завмер, тримаючи її за лікоть, і нахмурився:
— А чому ти думаєш, що я їх не веду? — і продовжив обережно обробляти садину.
— І скільки в тебе підписників?
— Тисяч п'ять набереться, точно не знаю. А що?
— Ого... Це більше, ніж я очікувала.
— Гадаю, ти взагалі мало чого від мене очікуєш, — він узяв ватну паличку й почав акуратно наносити мазь.
— Ти так уміло це робиш. Часто доводилося травмуватися?
Сергій знову закляк — це зачепило неприємні спогади про дитячі бійки й спаринги зі старшими.
— Можна й так сказати.
Помітивши, як він враз похмурнів, Аліса вирішила швидко змінити тему:
— Я таких широких пластирів ще й не бачила.
— Не дивно, це старший брат привіз із роботи. Їм у районну лікарню завезли гуманітарку, тож він виділив трохи й на свій дім.
— Він лікар?
— Старший — хірург, а середній — адвокат, — відповів він одразу, попереджаючи її наступні запитання. — І так, нас п'ятеро.
— Ого... Напевно, весело вам усім разом?
— Не те слово, — гірко усміхнувся Сергій, згадавши, що сьогодні встиг посваритися з обома старшими і молодшими сестрами. — Ну все, готово, можеш...
Раптом із-за рогу пролунали голоси, що стрімко наближалися:
— Вітю, ти впевнений, що нас тут ніхто не побачить?
— Та впевнений! Ходімо!
Аліса стривожено глянула на Сергія. Той миттєво схопив її за руку й потягнув за собою під паркан, де між трьома кремезними деревами густо розрісся кущ малини, а за нею — смородини. Заштовхавши туди Алісу, Сергій присів поруч і приклав палець до губ, закликаючи до повної тиші.
За мить молодята вже вмостилися на тій самій лавочці під абрикосою.
— Ти впевнений, що тут можна?..
— Яка різниця? Ми ж не чимось кримінальним займемося, а просто поцілуємося.
— Але я...
Коротко стрижений блондин різко впився в її губи. Підлітки в кущах мимоволі стали свідками палкого поцілунку. Вітя поклав руку дівчині на коліно й уже почав піднімати її вище по стегну, як із боку подвір'я пролунав гучний голос:
— Вітю! Вітю, ти де?!
Невдоволено відірвавшись від вуст дівчини, той роздратовано пробурчав:
— Чортів брат і хвилини спокою не дасть...
Блондинка засміялася й, провівши долонею по його щоці, спокійно мовила:
— У нас ще буде купа часу вдома, а зараз треба приділити увагу родині.
— Ну хіба ти не ангел? — він знову коротко поцілував її.
— Вітю! — голос Олега пролунав уже зовсім поруч.
— Та йду я, йду! — блондин підвівся. — Ти тут залишишся?
— Ага, хочу трохи перепочити від допитів, — утомлено посміхнулася наречена.
Вітя розуміюче хитнув головою й побіг на клич брата, а дівчина залишилася сидіти на лавці.
Проходив час, Діана залишалася сидіти на місці, а двоє підлітків у кущах гарячково міркували, що робити далі. Час ішов, а дівчина й не збиралася повертатися до хати. Нарешті Сергій наважився: міцно схопив Алісу за руку й потягнув за собою на вихід з укриття.
