Раді Вас бачити!

Було незвично відчувати, як така величезна тварина слухняно повертає, варто лише Алісі легенько потягнути поводи. Прямуючи за Сергієм, який усім своїм видом показував, що не налаштований на розмову, вони швидко дісталися ставка. Посеред води неквапливо плавали домашні птахи, щось вишукуючи під водою.

— Пр-р-р! — коні зупинилися. Сергій мовчки окинув поглядом водойму. — М-да, ці навіть не планують йти додому.

— І що ми будемо робити? — спитала Аліса.

Хлопець глянув на неї так, ніби вона з іншої планети.

— Гнати з води, — напівпосміхнувся він, злізаючи зі спини Ворона.

— А мені треба злізати? — дівчина нервово оцінила висоту, з якої самостійно точно не спуститься.

Побачивши її розгубленість, Сергій юнацьки посміхнувся: так, що в Аліси по спині пробіглися неприємні дрібні мурахи.

— У мене є краща ідея! — вигукнув він, підійшовши до Фортуни. — Ти плавати вмієш?

— Ну, так...

— Ось і добре! Тоді... но-о-о!

Він плеснув Фортуну по крупу. Кобила враз із розгону полетіла до води, а Аліса, міцно вчепившись у гриву, на все горло прокричала:

— Сергі-і-ію!

За мить вони вже опинилися у воді. Кобила спокійно перепливла на інший берег. Сергій задоволено реготав на березі, а Аліса, вибравшись на сушу, невдоволено й зло глянула на нього.

— І що ти наробив?!

Вона була мокра до нитки. Біла футболка намокла й неприємно обліпила тіло, зробивши її практично прозорою. Зрозумівши це, дівчина почервоніла до кінчиків вух і різко розвернулася до Сергія спиною, прикриваючись руками.

У той же момент до хлопця дійшло, що його жарт вийшов за межі. Посмішка миттю зникла з його обличчя. Він швидко зняв свою чорну футболку й простягнув їй:

— Вибач... Я не подумав про наслідки.

Аліса вихопила одяг і накинула на себе. Тепер було не так соромно, але коли вона повернулася й глянула на напівоголеного Сергія, її обличчя знову залила густа фарба. Побачивши її реакцію, хлопець і сам зніяковів. Почухавши потилицю, він повернувся вбік і помітив, що гуси від такого шуму і гамору самі повиходили на берег і, невдоволено ґеґочучи, згуртувалися й попленталися в напрямку села.

— Зате план усе-таки дав свій результат, — спробував розрядити обстановку він.

— Ти дурень!

— Не сперечаюся, зробив дурість. Зараз приведу назад Фортуну й поїдемо за птахами, — і Сергій із розбігу стрибнув у воду.

Аліса шоковано провела поглядом його широку спину. Він уміло, розсікав воду, швидко дістався кобили, застрибнув на її спину й одним рухом заправив мокре волосся назад. Від цієї картини й без того червона Аліса збентежилася ще дужче.

Хлопець, зайнятий ділом, цього не помітив. Направляючи Фортуну до Вороного через сушу, він швидко дістався дівчини:

— Ну що, допомогти застрибнути?

— Я краще пішки дійду. А ти скачи додому й роби там приготування, бо ми так до ночі будемо поратися, — мовила вона, не зводячи очей із землі.

Сергій витлумачив її слова по-своєму. Глянувши на збентежену Алісу своїми зеленими очима, він промовив з виною в голосі:

— Я швидко приїду з кофтою. Так тобі повинно стати комфортніше.

— Угу, — дівчина так і не наважилася підвести погляд на мокрого юнака.

Сергій підхопив поводи Вороного й поскакав у село.

— Фух... — важко видихнула Аліса, приклавши долоні до палаючих щік. — Такого ще раз моє серце не витримає!

Аромат його футболки нагадував про нього щосекунди. В голові, ніби в уповільненій зйомці, прокручувалося те, як він стрибнув у воду і як заправляв мокре волосся.

Вона повільно йшла дорогою за птахами, аж раптом назустріч на мотоциклі виїхав уже знайомий рудоволосий хлопець. Побачивши Алісу, він пригальмував:

— О, привіт, міська цацо!

— У мене є ім'я. Як і в тебе, Пашо.

— О, ти запам'ятала! Прям є чим пишатися. А чого це на тобі футболка Сергія, а самого його немає?

Не встигла, щось сказати Аліса, як з-за повороту почувся швидкий тупіт копит.

— А ось і наш лицар, який не носить обладунків! — ухмильнувся Паша.

Сергій, уже вдягнений у суху футболку й шорти, притишив коня, підскочив ближче й зліз на землю, тримаючи в руках кофту.

— Пашо, а ти чого тут?

— Мені треба до дядька Толі, у нього там свято намічається на честь народження племінниці Іванки. Мати відправила, щоб я відвіз ось це, — він показав на сумку на багажнику. — Тепер твоя черга, розкажи, що там із твоїми братами сталося?

— А чого цікавишся?

— Та все село гуде, що Вітя ніс розквасив Олегу! А причини ніхто не знає.

— І не повинні знати, — відрізав Сергій. — Попередь усіх: за довгі язики я осторонь стояти не буду. А за вигадки про братів також комусь можу щось розквасити.

— Ну от, а мені не вірять, що ти взагалі не білий і пухнастий. Скажи, га? — Паша звернувся до Аліси, але Сергій миттю заступив дівчину плечем і штовхнув друга.

— Їдь куди їхав. І якщо я почую, що саме ти розносиш плітки, я тебе вже попереджав.

— Та чого ти з'ївся на мене?! Ну, розповів я, що Галя тебе чекає й провокує Матвія, щоб той тебе стимулював... Так це ж правда!

— Це тільки твоя правда, яка приносить мені проблеми й грає на руку цій настирливій дівці. Я терпів твою дурну звичку розпускати слухи, але якщо це торкнеться моїх братів я вже не змовчу. Зрозумів?

— Ми ж друзі, чого ти мені погрожуєш? — невдоволено пробурчав рудий.

— Бо ти не розумієш, що молоти язиком всяку нісенітницю про друга — це неблагородне діло, Павло.

— Та не всі ж повинні бути такими благородними, як ти!

Напруга між хлопцями зростала, але її збив якийсь старший чоловік, що проїжджав повз.

— Доброго дня, хлопці!

— Доброго дня! — вмить вирівнялися обидва.

Коли чоловік від'їхав, Паша знову повернувся до Сергія:

— До речі, завтра о восьмій вечора клуб буде відкритий, планується святкування випускного нашого класу. Ти прийдеш?

— Чого так цікавишся?

— Бо всім цікаво. І мені теж.

— Може, прийду, а може, й ні, — Сергій віддав кофту Алісі й пішов за гусьми, які вже сховалися за поворотом, повівши за собою коня.

— Ну, бувай тоді! — прокричав йому навздогін Паша, а потім подивився на дівчину, яка вже накинула кофту на себе. — То ти, виходить, його принцеса?

— Про що ти? — нахмурилася Аліса.

— Ти міська, нічого не зрозумієш, навіть якщо розповім. Обов'язково приходь на дискотеку, там намічається щось цікаве, — він завів мотоцикл і поїхав, залишивши Алісу з купою запитань.

Вона не розуміла місцевих однолітків. Її міське оточення поводилося зовсім інакше. І поки дівчина наздоганяла блондина, який уже зачинив ворота за птахами, її раптово обпекла одна думка: з моменту, як вона приїхала в село, вона жодного разу не згадала про своїх міських друзів і зовсім за ними не сумувала.

— Чого стала? Заходиш? — усе ще роздратований Сергій глянув на Алісу. — Тобі щось наплів той рудий придурок? — він пішов, залишивши відкриті двері за собою.

— Та ні... — Аліса зайшла у двір. Сергій, який завжди пропускав її вперед, цього разу пройшов першим, навіть не помітивши цього. Вона тихо мовила: — Сказав, що я чиясь принцеса.

Сергій вмить завмер. А потім, різко повернувши, швидко пішов до сараїв, буркнув:

— Не зважай. Від того, хто тільки й робить, що язиком чеше, нічого толкового не почуєш. Краще води налий коням. Там просто краник увімкнути, думаю, розберешся.

Це було єдине завдання, яке він їй довірив. Усі подальші спроби Аліси допомогти він жорстко присікав. Похмурий, він мовчки робив усе сам. Алісі нічого не залишалося, як сісти на лавку, скласти руки на коліна й покласти на них голову, спостерігаючи за ним.

Він навіть корів сам завів до сараю, нагодував, поставив доїльні апарати та, зливши молоко, поставив у погріб. Все це робив мовчки і на автоматі. Потім помив руки та пішов до Аліси.

— Усе, можемо йти, — кинув Сергій, так і не глянувши в її бік. Робота не принесла йому полегшення. Нав'язливі думки все дужче в'їдалися в голову.

— Добре. Сподіваюся, завтра я зроблю більше, ніж просто ввімкну й вимкну краник, — з удаваною образою мовила дівчина.

— Ага…

І він направився до виходу.

— А як же закрити двері хати? — на неї здивовано поглянули.

— Для чого?

— Ну щоб крадії не обікрали хату.

— У селі?

— Ну да.

— Я он поставив віник, перегороджуючи двері; цього достатньо місцевим. А немісцеві, якщо захочуть обікрасти, то їх і найдорожчий замок не зупинить. Виб'ють вікно та й по всьому. Та за весь час, поки я живу, не чув про крадіжки жилих хат. Нежилі п'янчуги інколи розносять, і то не всі.

— У вас усе якось дивно.

— Може, це у вас, городських, все дивно? Стараєтесь заховатися в своїх картонних квартирах і думаєте, що в безпеці тільки завдяки дверям, які зачинили. В нашому селі з'явиться якийсь крадій: всі дізнаються раніше, ніж він вчинить крадіжку.

Далі вони мовчки попрямували до хати бабусі Наташі, кожен думаючи про своє. День ішов до свого закінчення: сповнений втоми, але по-своєму дивовижний.