Спочатку:
На сторінку книги
Тим часом бабуся Наташа, посидівши трохи в компанії однокласників, підхопилася й під приводом того, що треба годувати власне господарство, попрямувала до Миронового двору.
Його джип уже стояв біля хати: отже, господар був удома. Проходячи повз пішла в напрямку закинутої хати Параскевії, бабуся ледь відчинила рипучі, уже похилені двері:
— Вибачте, я прийшла не до вас у гості, Параскевіє Матвіївно. Ви й за життя таких гостей не любили, але мені потрібно трохи оцього...
Вона нарвала чималий соковитий оберемок кропиви, причинила хвіртку й пішла, тепер повністю готова до зустрічі з Мироном.
Той стояв на подвір'ї, поволі потягуючи цигарку й задумливо дивлячись у небо. Почувши рипіння вуличних дверей, він явно не очікував побачити саме цю гостю. Бабуся Наташа кровожерливо поплескувала оберемком кропиви по своїй долоні. Від важкої селянської праці шкіра на її руках огрубіла настільки, що жалка рослина її не брала, але сам цей жест був виразним попередженням: розмова буде важкою.
— Мироне! — суворо й глухо, наче розлючена ведмедиця, прогриміла вона.
Той аж цигарку з рота виронив. Миттю згадалися часи, коли ця жінка виховувала всю сільську шпану, і першим у черзі на її «педагогіку» колись стояв саме Мирон.
— Що не так, бабо Наташо? — він непомітно для себе почав задкувати. Як у старі добрі часи, він ще до першого удару відчув, як запекла спина.
— Ти, сукин син, що це коїш?!
— Курю... — пробурмотів той, роблячи ще кілька кроків назад.
— Та я не про це! Ти батько чи хто?!
— Ну, наче ж так... — із сумнівом, ніби сам себе перепитав Мирон.
— То якого ж ти хріна за старшими не догледів?! Що, Олег оприходував невістку?!
— Ви про кого? Про Діану?! Та ви що...
Не встиг він договорити, як бабуся Наташа зробила два швидких кроки, і перші важкі удари кропивою полетіли на його плечі та спину.
— Ай! А-ай, боляче! Про що ви взагалі говорите?!
— Та про те, що твої сини дівку не поділили, побилися й роз'їхалися! А молодші сидять і бояться, що ти знову зап'єш! Ти що, знову чарку грієш по ночах, га?!
— Я ж трохи... ай! — удари стали ще інтенсивнішими. — Я дорослий чоловік, маю право випити, коли хочу! А про старших я нічого такого не чув!
Удари раптово припинилися. Бабуся Наташа стала надто серйозною, такою вона бувала лише тоді, коли ситуація ставала справді критичною.
— Мироне, стань уже дорослим. Досить тікати від проблем. Сергій і так узяв на себе більше, ніж може винести звичайний підліток. А старші відбилися від рук, бо забули, як це мати батька з сильним характером. Я розумію, смерть Соломії тебе підкосила, але ти батько п'ятьох дітей і не маєш права на слабкість! Годі! Візьми відповідальність, від якої тікаєш! Лихо вже в твоїй хаті, а ти стоїш, куриш і чекаєш невідомо чого. Тут діяти треба! Молодші житимуть у мене, поки ти не вирішиш усі питання як дорослий чоловік.
Вона кинула оберемок кропиви йому під ноги й розвернулася до виходу. Мирон гукнув їй у спину:
— То це правда?! Олег чекає дитину від Діани?!
— Поїдь і дізнайся все від них самих, а множити плітки, не моя справа! — відрізала бабуся Наташа й зачинила за собою хвіртку.
Мирон нарешті оговтався від почутого, протер небрите обличчя долонею й тихо пробурмотів:
— Який позор...
Він дістав телефон і набрав Сергія:
— Так, тату.
— Ночуйте в баби Наташі. Але про господарство не забувайте — доглядайте. Я поїду до міста, розберуся з усім. Завтра має прийти Толік за зарплатою, то віддай йому конверти. Із усім іншим я розберуся.
— Добре.
Розмова обірвалася. Довкола Сергія стояли дівчата й нервово чекали. Глянувши на них, хлопець мовив:
— Він сказав, що ми ночуємо тут, а він їде до міста розбиратися з братами.
Він замовк, до кінця не вірячи, що все закінчилося так швидко чи, навпаки, лише заплуталося. Аліса перевела погляд із брата на сестру й не витримала:
— Так це добре чи погано?
— Хто його знає, яким він повернеться з міста, — зітхнула Леся. — Тепер нам залишається тільки чекати.
Тут на подвір'я на своєму велосипеді заїхала бабуся Наташа. Побачивши підлітків, вона весело посміхнулася:
— О, а ви чого тут поставали? І де Танюшка?
— Спить. Тато щойно телефонував, — відповів Сергій.
— О, ти вже все знаєш. Добре, ходімте, вже будемо готовитися до того, що ви будете поки жити в мене. Сергію із Алісою на вас господарство Мирона, а решта будуть хазяйнувати в мене.
— Але ж я не те щоб умію... — невпевнено мовила її онука.
— Ну, моє ж господарство нагодувала! Чую, навіть свині мовчать. Впоралася! Тому й Сергію зможеш допомогти. Усі інші не проти? — Запала тиша. — Ну от і добре. Ходімо до хати, треба будити соньку, бо вночі спати не буде!
