Спочатку:
На сторінку книги
— Добрий день! — проїжджала повз якась жінка з лозиною в бік ставка.
— Добрий день, — посміхнулася їй у відповідь Аліса. Їй було неприємно від думки, що те, що вона раніше не віталася, місцеві сприйняли як гординю, а не як звичайне незнання.
Отак, час від часу зустрічаючи місцевих, вона й не помітила, як почала першою вітатися зі старшими, а вони привітно посміхалися й відповідали їй. Вже минула подвір'я Сергія, звідки чулося ґелґотання качок і гавкіт собаки, і прямувала до хати бабусі Наташі, як раптом почула слабеньке:
— Няв...
Дівчина завмерла, думаючи, що їй здалося. Вона зробила крок вперед і знову болісне:
— Няв... няв... ня-а-у!
Підвівши голову вгору, Аліса зустрілася з переляканими синіми очима сіамського кота. Він сидів на товстій гілці й панічно дивився донизу, усім своїм виглядом показуючи, що геть не знає, як звідти злізти.
Дерево, на якому сидів кіт, росло якраз у дворі тієї самої закинутої хати. Хвіртка зсунулася вбік, а вершечки високої кропиви визирали з-поза похиленого паркану. І знову болісне «няв!» нервово різонуло по серцю Аліси.
— Котику, як ти туди взагалі заліз? — на неї кліпнули два широко відкриті сині ока. — А ну йди сюди...
Знайшовши найвищу точку, дівчина почала тягнутися до гілки, на якій застрягла кіт. Тільки-от їй катастрофічно бракувало зросту. Вона вже стояла навшпиньках, та все було марно: без вилазання на дерево допомогти тварині не вдасться. Поклавши сумку на траву, Аліса спробувала ще раз:
— Киць-киць-киць... може, спробуєш стрибнути, а я тебе підловлю?
— Не вийде: він до чужих рук ніколи не давався, — пролунало поруч.
Аліса знову за сьогодні здригнулася від несподіванки. Підскочивши, вона майже оступилася й ледь не впала, та міцні руки миттю перехопили її за талію. Зустрівшись із уже знайомими зеленими очима, власник яких нагло напівпосміхнувся й мовив:
— Тебе саму треба постійно ловити. Куди ти лізеш рятувати інших?
— Це твій кіт? — вона враз вирівнялася й відступила на безпечну дистанцію.
Блондин глянув на сіамця й відказав:
— Ні, це сусідки Наді. Їй подарували правнуки це селекційне чудо. Його вже місяць ганяють місцеві коти. Тільки він зазвичай ховається до хати, це вперше аж сюди забіг.
— Так що ми тепер робитимемо?
Хлопець критично оцінив її тендітну статуру:
— Ну, можемо залишити його тут. — на нього з докором поглянули, і він, важко зітхнувши, додав: — Або ти сядеш мені на шию, і так урятуємо тварину.
— Сяду тобі на шию?!
— Або залишимо, поки хтось інший не допоможе, — і знову згори пролунало жалібне «няв». — Знаєш, він схожий на тебе: зовсім не пристосований до життя. Може, стрибне невдало й зламає собі щось. Ну, наприклад, лапу, загубиться і не зможе вернутися додому й отак загине...
— Добре! На шию так на шию, — здалася Аліса.
Він посміхнувся, присів і, глянувши на дівчину, запитав:
— А ти на шиї хоч колись каталася? Чи буде як із велосипедом і конем?
— Мене тато в дитинстві так носив.
— Ну, це вже добре, тоді мої інструкції тобі зайві, — і він став чекати.
Аліса обійшла його з різних боків, усе не наважуючись зробити вирішальний крок.
— Якщо зволікатимеш, череда корів уже вертатиметься додому. І тоді всі побачать, як міська цаца сидить у мене на шиї.
— Ти можеш хоч колись змовчати?! Чому твоя сестра нормально вміє говорити, а ти тільки й робиш, що отрутою плюєшся?
— А коли це ти бачилася з Лесею? — враз Алісі стало некомфортно відповідати, тому вона вирішила різко змінити тему:
— Добре, давай уже врятуємо цього кота й розійдемося!
Дівчина сяк-так залізла йому на плечі. Він різко підвівся й не поспішав іти до стовбура:
— Так коли ти бачилася з моєю сестрою й про що говорила? — хлопець знизу вгору підвів погляд до її обличчя.
— Ти серйозно?! — вона вчепилася в нього і ногами, і руками, так як від скрику втратила рівновагу. Вирівнявшись, проговорила: — Може, давай пошвидше, сам же казав, що треба пришвидчитися, щоб нас не побачили всі в цьому селі.
— Ну так, це ж не я буду в усіх знову на слуху.
— Ну звісно, куди мені до зірки цього села. Тобі ж не звикати, що про тебе постійно говорять.
— Ага, значить, про мене говорили... — хитро посміхнувся він і покрокував до дерева.
— Та кому ти потрібен взагалі! — її перебили гілки, які стали дедалі ближче до її лиця та рук.
Тепер Аліса могла спокійно дістати до тварини:
— Киць-киць, іди сюди, маленький...
Кіт, утім, не горів бажанням йти на контакт і задкував усе далі. Алісі довелося витягуватися всім тілом. Нарешті сіамець уперся спиною в стовбур, і відступати йому було нікуди.
— Можеш підтягнутися ще трохи?
— Тут паркан, я й так впритул підійшов.
— Ну давай же, йди сюди... — вона витягнулася ще дужче на гілці.
Її пальці майже торкнулися білої шерсті, як кіт гучно зашипів, стрибнув із гілки просто через їхні голови й дременув по далі. Від несподіванки Аліса втратила рівновагу й хитнулася назад.
— Ей, обережно, ти ж так впа...
Вони справді почали валитися. Аліса інстинктивно вхопилася за товсту гілку й так і повисла на ній, поки Сергій відновив свою рівновагу поспішив на допомогу їй:
— Відпусти, я тебе спіймаю! Або давай знову на шию.
— Я нічого не бачу через це кляте листя і гілки, а мої ноги впираються в паркан! Як я тепер залізу тобі на шию?!
— Боже, тоді відпускай гілку, я тебе підхоплю! — він міцно обхопив її за талію.
— Я тобі не довіряю!
— Ну тоді виси тут, а я піду пошукаю ту людину, якій ти довірятимеш, — іронія в голосі Сергія аж зашкалювала. Відповіді не послідувало. — Ну, тоді я пішов?
— Ні-ні-ні, стій! Я довго не втримаюся! — відчувши, що його руки знову надійно тримають її за талію, Аліса прошипіла: — Щоб я ще хоч раз полізла за котом на дерево...
— Ну що, готова?
— Так...
— Відпускай на «раз-два-три».
За мить її обережно поставили на землю.
— М-так, більше часу витратили на те, щоб тебе вмовити, — Сергій глянув на дівчину й осікся: на її ліктях і колінах червоніли свіжі рани, які з’явилися від колючих гілок та кори дерева. — На жаль, я не можу обробити тобі рани в себе вдома, у мене там якраз дурдом через братів, які неочікувано приїхали.
— Я тебе не просила, і сама можу, — поморщилася від пекучого болю Аліса, коли поглянула на роздерті лікті свої.
— Давай до тебе підемо. — на нього розгнівано поглянули сірі очі.
— Я сама впораюся! — він же на її тираду тільки підняв свою світлу брову.
— І як ти це поясниш своїй бабусі? Скажеш правду, що билася з котом на дереві, щоб його спасти? — Я оброблю сама й нічого їй не скажу.
— А на ліктях ти як це зробиш? Добре, ходімо до мого двору, я винесу все необхідне з хати. Тільки не обіцяю, що тебе не помітять мої брати. А якщо помітять, ти будеш з усіх боків обліплена непотрібною увагою.
— Це ще чому?
— Бо ти дівчина, а я — хлопець.
— Ага... А ще тому, що ти — перший хлопець на село, який не хоче зустрічатися з Галею, і рідко, коли його бачать у компанії із дівчат — випалила Аліса.
Сергій на мить завмер і пробурчав:
— У моєї молодшої сестри язик взагалі без кісток.
