Спочатку:
На сторінку книги
Повечерявши й перекинувшись кількома словами про пройдений день, усі стали вкладатися спати. Сестер поселили у вільній кімнаті, на одному ліжку. Бабуся Наташа лягла у залі на розкладному дивані. Аліса залишилася в кімнаті, де раніше жив її тато, а Сергію постелили на єдиному вільному місці: на кухні, де для нього надули матрац. І попри скарги й бажання блондина піти краще до себе додому, бабуся Наташа повністю пресікла таку можливість. Усі вклалися й швидко заснули, окрім двох підлітків.
Аліса довго крутилася на місці, все обдумуючи, чому ставлення Сергія до неї так різко змінилося. Від моменту, як вони повернулися, хлопець наче навмисно уникав можливості залишатися з нею наодинці. Спершу вона подумала, що то їй здалося, але зовсім скоро й інші почали помічати дивну реакцію Сергія. Звісно, ніхто не озвучував своїх здогадів уголос, а тепер Аліса жалкувала, що не наважилася спитати прямо.
Так і не знайшовши відповіді, вона підвелася й пішла попити води, бо в горлі пересохло. Обережно прокравшись на кухню, щоб нікого не розбудити, дівчина налила собі склянку. І тут, пройшовшись поглядом по застеленій постелі, помітила, що Сергія на матраці не було.
Попивши води, вона не втрималася від спокуси: накинула одяг і вийшла на вулицю з надією зустріти там блондина.
Як тільки відкрила двері, помітила хлопця, який сидів і милувався зорями. Помітивши дівчину, він важко зітхнув:
— Чого ти ще не спиш?
— А ти? — присіла біля нього Аліса.
Сергій навіть не глянув на неї, його зелені очі й далі були прикуті до неба. Йому нічого не залишалося, окрім як змиритися, що тепер він уже не побуде наодинці зі своїми думками.
— Захотів подихати свіжим повітрям, бо хропіння баби Наташі не дає мені заснути.
— Вона справді дуже голосно це робить, навіть мого батька може переплюнути, — хіхікнула Аліса. — Сергію… — він нарешті відірвав погляд від зірок і глянув у її сірі очі. — Чому ти почав мене уникати?
Він помовчав, підвівся й різко змінив тему:
— Ти не передумала йти до хати Параскевії? Думаю, зараз найкраща можливість.
— Прямо зараз? — здивовано глянула вона на зачинені двері хати, де всі спали й навіть не підозрювали, що вони збираються в не надто безпечну подорож.
— Угу. Чого тягнути? Ані ти, ані я не плануємо спати ще довго. Зараз ніч, і ми можемо якраз відвідати той будинок. Таким чином я доведу сестрі, що не боюся жодного привида, а тобі, що ти помиляєшся й я не ігнорую тебе.
— А як щодо бабусі? Якщо вона дізнається, нам легко не відкрутитися.
— А хто планує їй це розповідати: ти чи я? Більше ж нікому, — хмикнув блондин і пішов до хвіртки на город.
— Але ж це не вихід на вулицю, та й тут собака! — наздогнала його дівчина.
— Я не бажаю через кропиву дертися, знаю обхідний шлях. А щодо Буркуш: він наймирніший пес у селі. Чого ти його боїшся?
— Він на мене постійно гавкає, щойно побачить, — із підозрою глянула на тварину, яка спокійно сопіла собі біля будки.
— Ну так для нього ти чужа, і він тільки й може, що гавкати; нічого його боятися. Та зараз усі сплять, навіть він. Поглянь: ми вже довго розмовляємо, а він навіть не ворухнувся. Лежить у своїй ямі й кайфує. Хоча це не дивно з такою товстою шерстю в теплу ніч мені б теж хотілося прохолоди. Усе, пішли, нічого час тратити на балачки.
Сергій відчинив хвіртку, пропускаючи дівчину. Вона насторожено поглядала на собаку, впевнившись, що хлопець правду каже, швидко проскочила повз.
Ось вони вийшли на городи. Цвіркуни дзижчали, попереджаючи, що буде ще жаркіше. Ніч була по-справжньому літня. Дивлячись собі під ноги, Аліса йшла слідом за блондином. Вони звернули в бік занедбаного саду. Дерева похилилися за час, поки за ними не доглядали; багато сухих гілок виглядали, наче тонкі покривлені пальці, що стирчали в небо. На ще живих гілках виднілися невеликі ще зелені яблука, які відблискували своїми боками в місячному сяйві. Далі проходили повз низькорослу вишню. Дівчина спокусилася й потягнула одну ягоду, але відразу скривилася від надто кислого смаку. Швидко поглянула на спину хлопця й, упевнившись, що він цього не помітив, з полегшенням зітхнула. Вона знала: він би точно не змовчав, якби побачив її витівку.
Вони вже тривалий час пробиралися крізь густі кущі. Алісі вже набридло мовчки йти, і вона не втрималася, перепитала:
— А ти звідки знаєш про запасний вхід?
— Розповідали друзі, які тут бували.
— Тобто всі тут були, окрім тебе?
— А чого мені тинятися серед ночі по чужих нежилих хатах? — зрозумівши, як це звучить зі сторони, Сергій зі смішком додав: — До зустрічі з тобою такого бажання в мене не було. Ось і не ходив по таких хатах. Для мене це не розвага, а в якусь міру мародерства.
— Ось чому тоді тебе Паша назвав лицарем. Ти постійно поводишся так, наче стоїш вище за все те, що подобається іншим. Ти не лицар, ти просто сноб. — різко зупинившись, Сергій повернувся до неї та із кривою посмішкою промовив:
— А моя сестра каже, що я просто боягуз, який не хоче це визнавати. Знаєш, не дивно, що ви знайшли спільну мову так швидко. Та мені байдуже, як це виглядає зі сторони чи як мене називає хтось інший. Для мене важлива тільки моя особиста думка.
— Тоді чому зараз вирішив порушити свої переконання? — фиркнула Аліса, склавши руки на грудях на знак протесту.
— Бо ти створюєш надто багато проблем для оточуючих. І якби з тобою щось сталося, а я не зміг би допомогти… — він замовк на півслові, тоді як дівчина вирішила перепитати:
— То щоб? — він проігнорував її питання, повернувся та підняв гілку, яка була останньою перепоною до похиленого іншого боку забору двору Параскевії.
— Ось тут ми будемо перелазити. Давай підсаджу.
— То щоб сталося, якби зі мною щось трапилося, а ти не зміг би допомогти?
— Ти вже передумала лізти? — насупився Сергій.
— Не полізу, поки не договориш, — уперлася дівчина. Він поглянув у її сірі очі, які під місячним світлом виглядали заворожуюче. Відвернувшись, пробубнів:
— Не хочеш лізти, то ходімо назад.
Він уже розвернувся й справді збирався йти, як його перехопила Аліса за руку.
— Добре, давай підсади мене.
За лічені хвилини вони вже стояли посеред протоптаної у високій траві стежки, прямо до входу покинутої хати. Тут було навіть темніше й похмуріше, ніж у саду. Раптом збоку щось ухнуло й злетіло просто над їхніми головами. Обоє підлітків підскочили, і Аліса несвідомо вхопилася обома руками за Сергія. Щоб приховати свій переляк, хлопець удавано хмикнув:
— Якщо ти злякалася звичайної сови, то від привида перелякаєшся до смерті.
— Це від несподіванки! І привидів не існує — це все байки, — вона відпустила його й випросталася, хоча серце шалено калатало, а страх підступив до самого горла й не збирався відступати.
Хата зблизька виглядала як занедбане житло. Вікна були вкриті пилюкою та павутиною. На підвіконні лежала безліч засохлих комах, яким не пощастило залетіти всередину. Штукатурка посипалася, а біля криші виднілася дірка із прогнилої покрівлі.
Сергій обережно прочинив двері, які дуже голосно заскрипіли. Здавалося, цей звук почує навіть бабуся Наташа у себе вдома.
— Можна якось тихіше? — шикнула Аліса.
— Спробуй сама незмащені двері відчинити тихо! — огризнувся Сергій.
Обоє підлітків явно пошкодували, що пішли на цю авантюру, але гордість не дозволяла зізнатися в цьому навіть самим собі.
Далі буде...
