Раді Вас бачити!

Він зайшов у двір і побачив Алісу, яка міцно стискала миску з зерном і боялася звести на нього погляд. На ній були великі не по розміру валянки в чунях, і виглядала вона зовсім замурзаною.

— Що ти тут робиш?

— По господарству пораюся...

— Ти?

— Ну так. Ось бабуся список залишила, — вона простягнула йому зім'ятий клаптик паперу, на якому все було викреслено, окрім останнього пункту.

— А чому про свиней забула? — Сергій кивнув у бік сараю, звідки якраз невдоволено рохкали тварини й уже попереджали, що так просто вони не простять, якщо їх не погодують.

— Бо я їх боюся! А до них треба заходити… я пробувала, та вони відразу виривали дверці, як тільки я підходила, — і опустила погляд на свої ноги. — Та й валянки бабусині на мене просто велетенські. Дуже слизько і незручно, а без них я там не можу зайти.

— Давай допоможу, — сказав Сергій.

— А хіба тобі не краще піти додому зараз? — він поглянув в її сірі очі. В них не було осуду чи інтересу: лише переживання і якесь дивне розуміння. Вирішив не брехати, а сказати як є:

— Мені треба трохи переварити все те, що я дізнався. Заодно спасу свиней від голодної смерті чи тебе від того, що ті звірюки голодні розіб'ють сарай.

Прийшовши до загону із свинями, взяв відро, яке стояло біля дверей, та збирався вже відкривати дверці, але помітив, що у свиней давно варто було поприбирати. Поставивши все назад, він пішов в напрямку де стояли лопати у баби Наташи.

— Ти чого? — здивувалася Аліса.

— Спочатку приберу в них, бо так і потонути можна, — полупосміхнувся він, узявши лопату в іншому сараї. — Я часто допомагаю тут бабі Наташі, тому знаю, де що лежить. Тепер віддай мені взуття те, що тобі не по розміру. — Аліса швидко перевзулася в своє і простягнула блондину валянки в чунях. Поки він їх взував, інтерес підштовхнув її все-таки запитати:

— А що натомість ти отримував після допомоги від моєї бабусі? — на неї поглянули зелені очі.

— А що, можна допомагати тільки з бажання вигоди?

— Ну, один раз можна й без вигоди, але ж не на постійній основі, — усміхнулася дівчина.

— У баби Наташі смачні пиріжки з вишнями й вареники з будь-якими ягодами. От цим вона мені й платить. Та якби й не вони, то я б їй все одно допомагав. Вона, коли моя мама ще жива була і сильно хворіла, завжди приходила та допомагала по господарству. Взагалі баба Наташа виховала мене і моїх сестер після смерті матері: поки батько був на полі, нас завозив до неї. Тому їй я буду допомагати за будь-яких обставин. — Побачивши, що хлопець знову похмурнів, Аліса хаотично почала придумувати щось, що могло його розважити.

— Якщо тобі подобаються пиріжки, то якраз бабуся напекла багато, тож поїси після роботи.

— Загалом я повинен іти до сестер, — зітхнув Сергій, витираючи лоб від поту, так як весь цей час інтенсивно працював лопатою. — Скоро батько повернеться, треба розбиратися з тим дурдомом, що влаштували мої брати.

— Тоді й їх сюди клич! — вигукнула Аліса. — Поїмо всі разом, тут тихо, тож усе спокійно обговорите. А вже як розберетеся, тоді й батькові все розповісте.

— Не думаю, що це гарна ідея, — задумливо промовив блондин.

— А в тебе є краща?

— Поки ні.

— Тоді я перемогла! Дзвони своїм сестрам, не тягни!

Сергій зітхнув, дістав телефон і після кількох гудків сказав у слухавку:

— Ідіть до хати баби Наташі, тут і поговоримо, — і одразу вимкнув зв'язок. — Задоволена?

— Угу! Ти тут закінчуй, а я пішла підготую все і чайник поставлю, — кинула Аліса й швидко зникла за дверима хати.

Вона заклопотано збирала на стіл. Звісно, у дівчини були сумніви щодо того, що вона кличе чужих людей до дому своєї бабусі, але те, що вона встигла почути, не давало їй спокою. І вона не хотіла залишати ні Сергія, ні його сестер на самоті. Хоч вона не на цілено та втрутилася в їхні проблеми, і так все полишати, не допомогти вона вже не зможе та і не захоче.

Незабаром до двору зайшли дві дівчини. Молодша, Таня, явно до цього довго плакала, на її щоках уже встигли висохнути доріжки від сліз, які вона беззупинно витирала кулачками. А Леся насторожено позирала то на брата, то на Алісу.

— Заходьте всередину, там усе вже готово! — зустріла їх Аліса, стараючись бути щирою і не перегнути із цим.

Усі мовчки посідали за стіл. Старші не квапилися тягнутися до випічки, тоді як Таня з апетитом наминала солодкий пиріжок. Проте розрядити атмосферу це не допомогло: у кімнаті висіла важка, натягуча туча, яка неприємно тиснула на психіку.

Нарешті Леся подала голос:

— Вона теж знає?

— Так, почула мою розмову з Вітьою, — буркнув Сергій.

— Кхм, взагалі-то я тут! І ти, Лесю, могла і в мене напряму спитати, — нагадала про себе Аліса, та на неї глянули карі очі із настророжливістю. Від тої веселої щебетучої дівчинки біля ставка залишилася її бліда тінь. Від чого в Аліси щеміло в районі серця. Вона не знала, як можна їм допомогти, та дуже хотіла.

Знову запала важка тиша. Маленькій Тані стало зовсім ніяково: не доївши пиріжок, вона відклала його на край тарілки. Та стурбовано поглядувала на старших своїх. Аліса зрозуміла, що ситуацію треба рятувати і негайно.

— Таню, ходімо, я ввімкну тобі мультик?

— А можна? — дівчинка обережно поглянула на зеленоокого брата.

— Йди, — кивнув Сергій.

Аліса вивела маленьку до сусідньої кімнати й спитала:

— Що ти любиш дивитися?

— Мені рідко дозволяють, тому я не маю улюблених мультиків...

— Тоді подивимося те, що я любила у твоєму віці!

Увімкнувши першу серію «Тома і Джеррі», Аліса повернулася до старших. Вона завмерла біля дверей, щоб дізнатися, чи вчасно їй вертатися. Та слухаючи, вона помітила, як їхня розмова переростає в суперечку.

— Тепер батько точно знову зап'є! — з розпачем мовила Леся.

— Чому ти так впевнена?! — нахмурився її брат.

— А що тут незрозумілого, Сергію?! Старші брати наплювали на нас, скинули свої проблеми й просто зникли! Як робили завжди! І ми знову залишилися з цим один на один!

Аліса не витримала й вийшла з тіні:

— А може, розповісти все моїй бабусі?

— Навіщо? — нахмурився блондин.

— Ну як? Ці проблеми створили дорослі, то хай дорослі з цим і розбираються!

— Нічого втягувати в наші сімейні справи чужих! — відвернувся Сергій.

— Вона не чужа! Ти сам казав, що ви часто в неї залишалися з дитинства. Та й яка різниця? Ви самі не повинні з цим розбиратися, це точно. Не скажеш ти, я сама розповім!

Вона рішуче розвернулася й швидким кроком попрямувала геть. Сергій миттєво кинувся за нею.

— Стій! Стій, я тобі кажу! — він наздогнав її вже на дорозі й схопив за руку, потягнувши на себе.

Сірі очі Аліси вперто врізалися в його зелені:

— Я все одно це зроблю, що б ти не казав!

Сергій побачив у її погляді таку непохитність, що лише втомлено протер обличчя вільною рукою:

— Не знаю, чи це не призведе до ще більших проблем...

— Ти не думаєш про своїх молодших сестер?

— Я якраз про них і думаю! Якщо я скажу...

Сергій раптово осікся на півслові, почувши за спиною знайомий голос:

— Привіт, Сергійку!