Спочатку:
На сторінку книги
Сергій уже збирався відповісти, як з боку їхнього села на шаленій швидкості прилетів хлопець на велосипеді. Усі враз занервували. Він підбіг до них і захекано мовив:
— Шухер! Хтось нас здав!
Матвій миттю вхопив Сергія за футболку та потягнув на себе:
— Це ти був?! — на що блондин спокійно розтиснув чужий захват і, не відриваючи погляду від противника, промовив:
— Чого відразу я? — його Матвій штовхнув та проричав:
— Бо ти надто правильний, завжди лізеш тоді, коли тебе не просять.
— Ну цього разу був не я, — хмикнув блондин.
Брюнет плюнув собі під ноги й закричав на все поле:
— Розходимося! Скоро можуть приїхати наші батьки! — а тоді повернувся до Сергія й тицьнув йому пальцем у груди: — З тобою потім розберуся. Якщо дізнаюся, що це ти нас здав то, так просто на своїх двох ти не підеш зрозумів?
— Боюся-боюся. Тільки-от зараз повернися, тебе там уже чекають, — посміхнувся Сергій.
Із дороги сусіднього села їхала машина, в якій сиділи одні дорослі. Зупинившись на узбіччі, вони почали виходити з транспорту. У перших рядах крокувала мати Матвія, тримаючи в руках добрячу лозиняку. Вона закричала так, що було чути навіть на такій відстані:
— Ах ти сучий сину! Зараз я тобі покажу!
Усі миттю посідали на свої транспорти й пороз'їжджалися в різні боки. Навіть Павло, від страху що його піймають забув про друга й накивав п'ятами. Ось так Сергію нічого не залишалося, як іти пішки назад додому.
***
Аліса й не помітила, як за читанням минуло чимало часу. Єдине, що про це нагадувало, сонце, яке вже звернуло на захід, та й те, що всі припаси, взяті за рекомендацією бабусі, були з'їдені й випиті. Відтоді як звідси пішли ті четверо, більше ніхто не приходив. Напевно, саме через це час минув непомітно.
Підвівшись, вона вже збирала свої речі, як зі спини несподівано почулося:
— А що ти тут робиш?
Від несподіванки Аліса підскочила й, не стримавшись, закричала:
— А-а-а! — дівчина, яка налякала її, затулила вуха й з докором глянула на дівчинку, яка намагалася заспокоїти своє серце.
— І для чого так кричати? — нарешті опустила руки, бо загроза оглухнути минула.
— Як для чого?! Ти ж мене налякала! І взагалі, хто ти? — сіроока склала руки на грудях, намагаючись виглядати суворішою, ніж була насправді.
— Справді не пам'ятаєш? — карі оченята блиснули азартом. — А от я тебе гарно пам'ятаю. Мені ще тоді стало цікаво, чому мій брат назвав незнайомку своєю подругою. Тим паче, що його не часто можна було зустріти в компанії дівчат. А тут така цікава новина… — і провела оцінювальним поглядом по Алісі.
— Напевно, ти сестра Сергія, — дівчинці стало якось ніяково під оцінюючим поглядом явно молодшої за себе дівчини.
— Угу, — склавши руки за спину, Леся почала роздивлятися все, що лежало на розстеленій тканині. Вона зачепилася поглядом за книжку: — О, ти читаєш це? — обидві дівчата глянули на обкладинку. — А хіба тобі можна? Там же такі кровожерливі сцени є... а ти не виглядаєш на повнолітню, — хитро примружилася молодша.
— А ти звідки знаєш про це? Ти ж теж не доросла до такого!
— Хм, в інтернеті так кажуть. А в тебе вона звідки взялася? Онлайн замовила?
— Тато купив на моє прохання. Він у них не те щоб розбирався, тому й не знав, що купує.
— І що, вона справді така страшна, як пишуть?
— Ну, перша книжка з циклу не дуже, але тут повороти стали більш неочікуваними... Стоп, взагалі-то я не повинна обговорювати це з тобою!
— Чому?
— Бо ти молодша за мене.
— Ну так і ти не маєш того віку, щоб читати такі книжки! Та й хіба не нудно читати й ні з ким не ділитися враженнями?
Аліса перевела погляд на книжку. І справді: були часи, коли їй хотілося з кимось про це поговорити, та її міські подруги взагалі не любили читати, а зі старшими за себе в інтернеті було нецікаво.
Помітивши, як замислилася співрозмовниця, Леся вирішила запропонувати:
— В мене теж немає з ким обговорити мої книжки в улюбленому жанрі хорор. Тому така можливість випадає не часто. Тож давай так: як дочитаєш — даси мені. А потім ми поділимося враженнями одне з одним.
— Знаєш... можна спробувати, — піднявши книжку, Аліса простягнула її дівчинці. — Я майже дочитала, тому бери.
Зрадівши, Леся вихопила книжку й просяяла:
— Як ми будемо зв'язуватися? Якими месенджерами користуєшся? Чи, може, через соцмережі?..
— У мене забрали всі ґаджети.
— Ого! Чого б це?
— Бо я принесла низькі бали за семестр.
— Жорстоко... і тому ти тут у селі сидиш?
— Ага. І в село мене відправили з тієї ж причини.
Аліса дивувалася, як легко ця дівчинка, повна протилежність свого брата, знаходила слова, щоб розговорити її.
— Ну, не хвилюйся, наше село дуже прогресивне й цікаве! Тому навіть відсутність інтернету чи телефону не буде великою втратою. Головне — тримайся мого брата.
— Чого б це мені триматися того грубіяна?
— Бо він як магніт для проблем, — і хитро посміхнувшись, вона поглянула по сторонах та, підсунувшись, майже пошепки промовила: — Тут у селі є багато відмінностей від міста, яких ти не знала. І одна з них — це те, що є хлопець і дівчина на все село. Такі от місцеві зірки. І Сергій — один із таких. Воно й не дивно: мої обоє братів займали до цього це місце, тільки-от як випускаєшся зі школи, ти втрачаєш цей статус, і він переходить до іншого, такі тут правила. Найцікавіше в цьому всьому те, що дівчина на все село — це Галя, донька власниці єдиного тут магазину. Всі місцеві зазвичай закуповуються або ж у місті, або онлайн, та інколи потрібно щось тут і зараз купити. Ось так і залишився цей магазин єдиний в окрузі. Так ось, зазвичай такі от зірки зустрічаються одне з одним, а потім або розходяться, або одружуються. Олег і Вітя чемно робили вигляд, що зустрічалися із зірками того часу, а от Сергій брикається й повністю відмовляється від цього. Він терпіти не може, коли його називають хлопцем на все село. Як буде час і бажання, розповім смішні історії, пов'язані з цим, — навіть посміялася своїм спогадам дівчинка й продовжила. — А от Галя не може це ніяк прийняти. Так ось, через це довкола мого братика крутиться багато людей, а де є багато людей, є й багато проблем. — побачивши скепсис в очах своєї співрозмовниці, дівчина вирішила скористатися козирями: — Не віриш, так? Тоді слухай: ще пів години тому хлопці з нашого села і сусіднього майже не побилися на полі з футболу. І хоч усі говорили, що причина там, що щось не поділили за матчем. Та знатаки такі, як я, — вказала гордовито на себе, — точно знають, що це все влаштував Матвій, що хотів виманити мого брата. А причина проста він уже рік добивається Галі, та ж не відмовляється, але й не дає згоди. Ця самовпевнена дівка усе чекає, коли Сергійко сам запропонує їй зустрічатися. І ось хлопця із сусіднього села не витримав і вирішив таким цікавим чином виманити Сергія на двобій. Щоб визначити, хто із них сильніший і, за його логікою, достойніший Галі. Тільки-от хтось здав їх, і батьки вже набили й покарали всіх засновників цього свята ще до того, як бійка почалася.
— Боже, та це набагато цікавіше за всі книжки, які я читала! — засміялася в кулачок Аліса.
— Ну, не скажи... я живу тут, тому мені це вже набридло. А от книжки дають те, чого не знайдеш у житті, — вона ніжно провела по обкладинці, наче це була жива істота. — Добре, мені треба гнати качок і гусей додому, я ж по них сюди прибігла. Щодо книжки, то я знаю, де ти живеш: як дочитаю, одразу прибіжу!
— Тобі допомогти гнати?
— Та ні, вони самі он із води повилазили. Я просто піджену, щоб швидше йшли. Все, я побігла, до зустрічі! — і Леся прудко побігла зганяти птахів, які невдоволено заґелґотіли й слухняно покрокували вперед.
Провівши поглядом дівчинку, яка міцно тримала книжку в одній руці, а іншою змахувала лозиною, Аліса спокійно забрала свої речі й попрямувала додому. Їй нікуди було поспішати, тому вона йшла повільною ходою.
