Раді Вас бачити!

Їм обом було по двадцять сім.

Клим був альфою. Високий, широкоплечий, з важким поглядом і голосом, який рідко піднімався вище низького, спокійного тону. Він працював хірургом і звик розрізати людей так, щоб вони навіть не встигали злякатися. Вдома він робив майже те саме — тільки з єдиним омегою, якого коли-небудь підпускав близько.

Омегу звали Остап. Світлий, гнучкий, з довгими пальцями піаніста і звичкою кусати губу до крові, коли йому було особливо добре. Він міг би піти. Міг би сказати стоп. Жодного разу не сказав.

Це було їхнє нестандартне.

Клим не любив ніжність. Він любив контроль і ту тишу, яка настає, коли омега перестає грати сильного і просто приймає.

Сьогодні Остап прийшов з роботи пізніше звичайного. Клим уже чекав у вітальні — без сорочки, у чорних домашніх штанях, з широкою чорною стрічкою в руках.

— На коліна.

Остап мовчки опустився. Клим підійшов, взяв його за підборіддя і уважно оглянув обличчя, ніби шукав недоліки.

— Ти знову надушився чужим парфумом, — тихо сказав він. — Навіть після душу відчуваю. Думав, я не помічу?

Остап ковтнув.

— Випадково. Колега обійняла на прощання.

Клим повільно нахилився і лизнув його шию — довго, грубо, збираючи залишки чужого запаху.

— Брешеш. Ти спеціально не змив. Хотів перевірити, наскільки я злюсь.

Він зав’язав стрічку Остапу на очах. Туто. Потім підняв його за волосся і повів у спальню. Остап ішов слухняно, вже важко дихаючи.

Клим кинув його на ліжко обличчям вниз, стягнув з нього джинси разом із білизною до колін і розвів сідниці пальцями. Омега вже був мокрий. Тічка була ще далеко, але тіло реагувало на голос і запах альфи миттєво.

— Будеш брати без підготовки, — спокійно попередив Клим. — Як завжди, коли брешеш.

Він плюнув між сідниць, розмазав і одразу почав входити. Повільно, але безжально. Остап тихо застогнав у простирадло, пальці вчепилися в ковдру. Член альфи був товстим і розтягував жорстко. Клим увійшов до кінця одним довгим рухом і одразу почав трахати — глибоко, рівно, з силою.

Кожен поштовх був контрольованим і жорстоким. Він не гладив. Не цілував. Просто використовував тіло омеги, тримаючи його за стегна так сильно, що завтра будуть синці.

— Ти любиш, коли тобі боляче, — низько сказав Клим. — Любиш, коли я входжу без підготовки і трахаю, ніби ти просто дірка. Скажи.

— Люблю, — хрипко видихнув Остап. Голос уже тремтів.

— Голосніше.

— Люблю… коли ти жорстокий…

Клим прискорився. Ліжко гучно рипіло. Він взяв Остапа за волосся, підняв його голову і змусив прогнутися сильніше. Другою рукою дістався до члена омеги і стиснув біля основи — не даючи кінчити.

— Не сьогодні так просто. Будеш терпіти.

Він трахав його довго. Міняв кути. Іноді майже виходив і різко вбивався назад. Остап уже стогнав відкрито, сльози текли з-під пов’язки, але стегна самі подавалися назад назустріч кожному поштовху. Він кайфував. Від безсилля. Від того, як альфа розбиває його на частини і збирає назад тільки тоді, коли сам захоче.

Коли Клим відчув, що омега вже на межі, він вийняв член, перевернув Остапа на спину, скинув пов’язку і ввійшов знову — вже дивлячись у очі.

— Будеш дивитися, поки я тебе зав’язую.

Вузол почав набухати. Клим увійшов глибше, розпираючи Остапа до тремтіння. Омега тихо закричав, коли товсте розширення прослизнуло всередину і зафіксувало їх. Клим кінчив із низьким, майже беззвучним видихом, заливаючи його зсередини довгими поштовхами.

Остап кінчив слідом — сильно, з риданням, без єдиного дотику до свого члена. Просто від вузла і голосу альфи.

Вони лежали з’єднані. Клим не обіймав. Просто тримав Остапа за стегна і дивився на нього зверху вниз.

— Наступного разу, коли прийдеш із чужим запахом, — тихо сказав він, — я прив’яжу тебе до ліжка і буду трахати до ранку, не даючи кінчити жодного разу. Зрозуміло?

Остап, все ще тремтячи на вузлі, слабо посміхнувся опухлими губами.

— Зрозуміло… Альфо.

У його очах не було страху.

Лише темна, глибока насолода від того, що його знову зламали саме так, як він любив.