Раді Вас бачити!

Тео завжди знав, що його тічка приходить різко. Одного ранку він прокинувся з вологою між ніг і солодким, майже нудотним ароматом чорної смородини, що важко осідав у кімнаті. Він жив далеко від великих зграй, у маленькому будинку біля краю лісу, і сподівався, що цього разу вдасться перечекати самотужки. Але запах був надто сильним. Навіть зачинені вікна не допомагали.

Високо в небі, між хмарами, летів дракон. Великий, темно-бордовий, з перетинчастими крилами, що відкидали тінь на ліс. Рафаїл. Альфа, який умів ставати людиною, але частіше залишався у своїй справжній подобі. Його власний запах — густий, теплий аромат амбри — змішувався з гірким повітрям високогір’я.

І раптом його ніздрі вловили щось інше. Соковиту, стиглу чорну смородину. Тічку. Свіжу, густу, таку, від якої в горлі пересихає, а внизу живота згортається голод. Рафаїл розвернувся в повітрі, зробив коло і почав спускатися.

Тео вийшов у двір, коли тінь упала на нього. Він підняв голову — і побачив дракона. Величезного. Крила затулили сонце. Тео встиг зробити лише кілька кроків назад, перш ніж кігті обережно, але міцно обхопили його тіло. Дракон підняв його в повітря так легко, ніби той нічого не важив. Тео закричав, але вітер забрав звук. Запах амбри обволік його з усіх боків — густий, гарячий, власницький.

Рафаїл летів швидко. Через гори, над річкою, до скелястого плато, де в глибині кам’яної печери ховалося його лігвище. Він обережно опустив омегу на м’яке ложе зі шкур і соломи, а сам приземлився поруч, струшуючи пил з крил. Тео тремтів, притиснутий до землі, і запах його тічки вже заповнював усе повітря.

Дракон нахилив велику голову. Ніздрі роздулися. Гарячий подих торкнувся шиї Тео. Потім Рафаїл опустився нижче. Великий язик пройшовся по внутрішній стороні стегна омеги, злизавши вологу. Тео застогнав, тіло саме розкрилося сильніше. Дракон рикнув низько, задоволено.

Рафаїл розвернув Тео на живіт, підняв його стегна високо і розсунув їх ширше. Великий, гарячий член дракона вже був повністю твердим — товстий, ребристий, з помітним потовщенням біля основи, яке ще не роздулося. Кінчик притулився до мокрого від тічки входу. Тео тремтів, пальці вчепилися в шкури.

Дракон почав входити повільно. Товстий кінчик розтягував кільце м’язів, проштовхувався всередину сантиметр за сантиметром. Тео застогнав, відчуваючи, як його розкривають безжально широко. Коли вся довжина нарешті увійшла до основи, Рафаїл на мить завмер, даючи омезі звикнути. Потім почав рухатися.

Глибокі, потужні поштовхи. Кожен раз, коли дракон входив до кінця, основа члена вдарялася об сідниці Тео, а потовщення біля кореня вже починало набухати. Рафаїл ричав низько, тримаючи омегу кігтями за стегна, і трахав його все сильніше. Звук мокрого плоті, що зустрічалася з плоттю, лунав у печері. Тео вже майже кричав — від болю розтягування і від гострої, тваринної насолоди тічки.

Коли Рафаїл наблизився до кульмінації, його рухи стали коротшими й жорсткішими. Вузол біля основи члена почав стрімко роздуватися. Тео відчув, як щось велике і гаряче впирається в його вхід, намагаючись проштовхнутися всередину. Дракон рикнув гучніше і одним сильним поштовхом втиснув вузол у тіло омеги.

Тео закричав. Вузол розтягнув його до межі, заповнив повністю, і одразу почав пульсувати. Рафаїл увійшов так глибоко, як тільки міг, і завмер, притиснувшись усім тілом. Гаряче насіння почало виливатися всередину потужними поштовхами. Вузол роздувся ще сильніше, міцно фіксуючи їх разом — Тео вже не міг би зісковзнути навіть якби хотів. Кожен новий струмінь сперми розпирав його зсередини, живіт злегка округлився від кількості.

Дракон важко дихав над ним, гарячий подих обпалював шию. Він обережно ліг збоку, тягнучи Тео за собою, щоб не роздавити, і тримав його, поки вузол повільно пульсував, продовжуючи заливати омегу. Тео тремтів, кінчаючи ще раз лише від відчуття, як його розпирає і наповнює. Вони залишалися з’єднаними майже годину. Коли вузол нарешті почав спадати, з Тео витекло стільки гарячої рідини, що шкури під ним стали мокрими.

Після цього Рафаїл перетворився на людину і взяв його ще раз — вже людським членом, глибоко і жадібно.

Тічка закінчилася на четвертий день. Гарячка спала, запах смородини став тихішим, тіло більше не вимагало з такою відчайдушністю. Тео лежав на шкурах, виснажений, липкий від сперми й поту, і думав, що тепер Рафаїл відпустить його.

Але коли альфа, знову в людській подобі, сів поруч і тихо сказав:

— Можеш іти. Я не буду тримати силою.

Тео підняв очі. Дивився довго. Потім повільно похитав головою.

— Не хочу.

Рафаїл підняв брову.

— Не хочеш?

Тео сів, ігноруючи біль у тілі. Його голос був хрипким, але твердим:

— Мені подобається… ти мені подобаєшся. Твій запах. І те, як ти мене береш. Особливо… коли ти дракон. Твій член. Вузол. Як ти мене розтягуєш і заповнюєш. Я ніколи нічого подібного не відчував. І не хочу повертатися туди, де мене ніхто так не хоче.

Рафаїл мовчав кілька секунд. Потім його губи повільно розтягнулися в темній усмішці. Він потягнувся, взяв Тео за підборіддя і провів великим пальцем по нижній губі.

— Тоді залишайся. Але знай: якщо залишишся — я буду брати тебе і як людина, і як дракон. Коли захочу. І вузлом теж.

Тео ковтнув і кивнув. У нього вже знову починало тягнути внизу живота від самих цих слів.

— Так… будь ласка.

Рафаїл низько засміявся, перекинув його на живіт і вже через хвилину повітря навколо затремтіло — альфа знову ставав драконом. Тео послухався тіла і підняв стегна вище, розсовуючи ноги. Він обожнював це. Обожнював, коли товстий драконячий член розкривав його, коли вузол втискався всередину і розпирав до тремтіння, коли гаряче насіння заливало його так рясно, що живіт важчав.

І тепер він міг мати це стільки, скільки захоче.

Минуло кілька тижнів. Вони все ще жили в скелястому лігвищі, але щодня ставало тісніше — не фізично, а від того, як сильно вони тягнулися один до одного навіть поза сексом. Рафаїл приносив Тео найкраще м’ясо, вилизував його після кожного разу, спав, обплетений хвостом навколо омеги. Тео ж у відповідь гладив його луску, коли той був драконом, і цілував шрами на людському тілі.

Одного вечора, коли вони знову лежали з’єднані вузлом, Тео тихо сказав:

— У мене є дім. Невеликий. Біля лісу. Там… зручніше. І є ліжко.

Рафаїл довго дивився на нього бурштиновими очима, потім кивнув.

— Покажеш.

Вони перебралися через два дні. Рафаїл у драконячій подобі долетів із Тео на руках і обережно опустив його біля порога. Будинок був маленьким, дерев’яним, з запахом смородини, що в’ївся в стіни. Альфа спочатку ходив по кімнатах насторожено, нюхаючи кожен куток, а потім просто підхопив Тео на руки і поніс до спальні.

З того дня вони трахалися скрізь.

На кухні Рафаїл ставив Тео животом на стіл, розсовував ноги і входив одним поштовхом, тримаючи за стегна. Тео стогнав у зігнуту руку, поки тарілки дріботіли від ударів. У коридорі альфа притискав його до стіни, піднімав одну ногу і трахав стоячи, кусаючи шию. Іноді навіть не встигав повністю роздягнутися — просто спускав штани Тео і брав його прямо так.

Але найбільше Тео зводило з розуму те, що відбувалося надворі.

У подобі дракона Рафаїл міг брати його лише на вулиці — у будинку він просто не вміщався. І це тільки розпалювало. Вони йшли глибоко в ліс, але не надто далеко від стежок, якими іноді ходили грибники й туристи. Рафаїл валив Тео на мох, розсовував йому ноги широкими кігтями і входив одразу на всю довжину. Товстий драконячий член розтягував омегу до тремтіння, а вузол щоразу з силою втискався всередину, фіксуючи їх.

Страх, що хтось може вийти з-за дерев і побачити, як величезний дракон трахає омегу просто на землі, робив Тео мокрим ще до того, як його торкалися. Він кінчав особливо швидко і сильно. Сперма вистрілювала густими струменями на живіт і мох, а слідом за нею тіло стискалося ще раз — і Тео сквіртував прозорою сечею, рясно, майже безконтрольно. Рафаїл низько ричав від задоволення, відчуваючи, як гаряча рідина обливає його луску, і тільки сильніше втискав вузол глибше, продовжуючи заливати омегу своїм насінням.

Одного разу вони майже попалися. Десь неподалік почулися голоси. Рафаїл не вийшов і не відпустив Тео — навпаки, притиснув його сильніше до землі, закрив ротом, щоб стогони не було чути, і продовжував повільно рухати стегнами, поки вузол пульсував всередині. Тео кінчив так сильно, що зір у нього потемнів, а сеча знову бризнула на мох під ними. Голоси віддалилися. Дракон задоволено завурчав і лише тоді дозволив вузлу спасти.

Вони жили так місяцями. Кохалися щодня — іноді по кілька разів. Рафаїл брав Тео на кухні, у ванній, на підлозі перед каміном, у траві за будинком. І щоразу Тео кінчав однаково сильно: спермою і сечею, тремтячи й хапаючись за луску або траву.

А потім тіло Тео почало змінюватися.

Спочатку він просто частіше втомлювався. Потім запах смородини став глибшим, солодшим, з ледь помітною молочною нотою. Живіт злегка округлився. Рафаїл помітив це першим. Одного ранку він притиснувся носом до живота Тео, довго вдихав, а тоді підняв очі — темні, серйозні.

— Ти вагітний.

Тео завмер. Поклав долоню собі на живіт. Під шкірою не було ще відчутно рухів, але щось справді змінилося. Він подивився на Рафаїла і тихо, майже здивовано сказав:

— Так… здається, так.

Рафаїл нахилився і обережно поцілував його живіт. Потім піднявся вище і поцілував уже в губи — глибоко, власницьки, але з несподіваною ніжністю.

— Мій. Обидва мої.

Тео засміявся крізь сльози, які раптом самі набігли на очі, і міцно обійняв альфу. У цю мить він почував себе дуже щасливим.

Кінцівка.

Ніч була теплою. Місяць стояв високо над лісом, і через відкрите вікно в спальню залітав запах хвої та землі. Тео лежав на боці, великий живіт зручно спирався на подушку. Вагітність уже була помітною — круглий, важкий живіт, який Рафаїл любив гладити годинами. Запах смородини в Тео став глибшим, солодшим, з м’якою молочною нотою, і альфа просто не міг надихатися ним.

Рафаїл ліг позаду, притиснувшись грудьми до спини омеги. Людською рукою він повільно провів по округлому животу, ніжно масажуючи, потім спустився нижче, між ніг. Тео вже був вологим — тіло саме відгукувалося на запах амбри.

— Хочеш? — тихо спитав Рафаїл, цілуючи його плече.

Тео лише кивнув і трохи відсунув стегно назад, відкриваючись.

Рафаїл не поспішав. Він повільно ввійшов — людським членом спочатку, глибоко, але лагідно, даючи Тео звикнути. Рухався розмірено, тримаючи омегу за живіт, ніби оберігаючи. Тео тихо стогнав у подушку, пальці стискали простирадло. Кожен поштовх був глибоким і дбайливим, без звичної грубості. Лише тепло, тиск і відчуття, що його люблять.

Через деякий час повітря в кімнаті затремтіло. Рафаїл обережно вийшов, відкотився трохи назад і почав змінюватися. Кістки хруснули, тіло збільшилося, з’явилася темно-бордова луска. Дракон був величезним і ледве вміщався у цій маленькій кімнатці. Рухався він надзвичайно обережно, щоб не налякати й не нашкодити.

Велика морда нахилилася. Гарячий подих торкнувся шиї Тео. Потім товстий, ребристий член притулився до вологого входу. Рафаїл входив повільніше, ніж будь-коли. Сантиметр за сантиметром, даючи тілу омеги розкритися. Тео тремтів, але не від страху — від ніжності, з якою цей величезний дракон його брав.

Коли вся довжина опинилася всередині, Рафаїл завмер, даючи Тео віддихатися. Потім почав рухатися — глибоко, розмірено, майже благоговійно. Кожен поштовх наповнював Тео до країв. Вузол біля основи вже набухав. Рафаїл притиснувся мордою до згину шиї омеги і тихо завурчав — низько, заспокійливо.

Коли кульмінація підійшла, дракон одним плавним, але сильним рухом втиснув вузол всередину. Тео тихо зойкнув, відчуваючи, як його розпирає, як вузол роздувається і міцно фіксує їх разом. Гаряче насіння полилося всередину потужними хвилями, наповнюючи його так рясно, що живіт став ще важчим. Рафаїл тримав його, обплетений крилом і хвостом, захищаючи й зігріваючи.

Вони лежали з’єднані довго. Дракон ніжно лизав шию Тео, злизуючи піт. А тоді, коли вузол ще пульсував всередині, Рафаїл відкрив пащу і вп’явся гострими зубами в місце, де шия переходить у плече.

Біль був гострим, але коротким. Тео лише тихо зойкнув і притиснувся ближче. Зуби увійшли глибоко, прокушуючи шкіру й залишаючи чіткий відбиток. У ту ж мить щось гаряче й остаточне розлилося між ними — зв’язок, мітка, яка вже ніколи не зникне. Запах амбри в’ївся в Тео назавжди, змішавшись зі смородиною й молочною нотою вагітності. Тепер будь-який альфа здалеку зрозуміє: цей омега зайнятий. Пожиттєво.

Коли Рафаїл відпустив шкіру й обережно злизав кров, Тео вже тихо плакав — від переповнення, від ніжності, від того, як сильно його люблять. Дракон низько завурчав, притискаючись мордою до його щоки, і продовжував тримати, поки вузол повільно спадав.

Пізніше, коли Рафаїл знову став людиною, він обійняв Тео ззаду, поклав долоню на круглий живіт і тихо сказав:

— Тепер ти мій остаточно. І дитина теж. Назавжди.

Тео переплів їхні пальці на своєму животі й заплющив очі. На шиї пекла свіжа мітка. Всередині ще відчувалася теплота від вузла й насіння. А за вікном тихо шуміли дерева.

Вони більше нікуди не йшли. Це був їхній дім. Їхня сім’я. Їхнє назавжди.