Раді Вас бачити!

У будинку на схилі, де вікна виходили на річку, що ніколи не замерзала, жили двоє.

Еліас був альфою. Високий, з плечима, які вже в сімнадцять обіцяли силу, чорне волосся завжди трохи скуйовджене, очі кольору мокрого асфальту. Його запах — лимон із розмарином: свіжий, різкий, із гіркуватою зеленню, що розрізав повітря, як ніж. Він рухався так, ніби світ уже йому належав, навіть коли ще не належав.

Лукас був омегою. Молодший на рік, тонший, з довгими світлими пальцями піаніста й очима кольору зеленого чаю. Його запах — нагрітий на сонці дозрілий виноград: солодкий, важкий, трохи дурманливий, із теплом шкірки, що луснула від спеки. Він навчився ховати його під шарами одеколону й волі, але іноді, коли сонце сідало за річку, запах пробивався назовні, ніби просив.

Вони стали зведеними братами три роки тому, коли мати Еліаса вийшла заміж за батька Лукаса. Будинок став спільним. Стіни — тонкими. І з того дня все змінилось.

Спочатку це була лише напруга.

Еліас помічав, як Лукас завжди сідав на протилежному кінці столу. Як його пальці тремтіли, коли альфа проходив надто близько. Як зелені очі ховались під віями, коли лимон із розмарином ставав сильнішим після тренувань.

Лукас помічав інше. Як Еліас іноді зупинявся на порозі його кімнати, ніби щось стримував. Як його голос ставав нижчим, коли вони залишались наодинці. Як рука альфи іноді затримувалась на спинці стільця омеги на секунду довше, ніж потрібно. І як запах винограду, нагрітого сонцем, змушував Еліаса стискати кулаки.

Вони уникали один одного. І саме це зближувало.

Одного вечора, коли дощ бив у вікна, а батьки поїхали на вихідні за місто, Лукас сидів у вітальні з книгою. Еліас увійшов мокрий, з краплями на ключицях, у чорній футболці, що прилипла до тіла. Запах ударив одразу — лимон із розмарином, свіжий і голодний, майже злий.

Лукас підняв очі. І не зміг відвести.

— Ти знову не закрив вікно в своїй кімнаті, — сказав Еліас тихо. — Твій запах… він скрізь. Нагрітий виноград. Я відчуваю його навіть у коридорі.

Лукас ковтнув. Серце билось так сильно, що, здавалось, альфа міг його почути.

— Вибач.

Еліас зробив крок ближче. Потім ще один. Став навпроти, настільки близько, що Лукас відчув тепло його шкіри й різкий, чистий аромат лимона з розмарином.

— Не вибачайся, — голос альфи став хрипким. — Просто… скажи, що ти теж це відчуваєш.

Лукас підняв погляд. У очах Еліаса було щось темне, майже благальне.

— Відчуваю, — прошепотів він. — З першого дня. Коли ти заходив у кімнату, я… я хотів, щоб ти залишився. Хоч на хвилину довше. Твій лимон… він зводить мене з розуму.

Еліас видихнув, ніби його вдарили. Потім нахилився. Рука лягла на щоку омеги — велика, гаряча, тремтяча.

— Ми брати, — сказав він, але голос зривався.

— Зведені, — відповів Лукас. І сам подався вперед.

Поцілунок вийшов голодним. Зуби клацнули, губи розкрились, язики зустрілись із відчаєм тих, хто надто довго стримувався. Еліас притиснув Лукаса до дивана, коліно між його стегон, і омега застогнав прямо йому в рот — звук, від якого альфа втратив останні залишки розуму.

Феромони змішались. Лимон із розмарином і нагрітий виноград. Свіжість і солодка спека. Повітря стало важким, дурманливим, майже нестерпним.

Вони піднялись сходами, не відриваючись один від одного. У кімнаті Еліаса двері зачинились із глухим звуком. Ліжко скрипнуло, коли тіла впали на нього.

Еліас зняв з Лукаса футболку, і пальці альфи пройшлися по ребрах, по плоскому животу, нижче — туди, де вже було волого. Між стегон Лукаса, трохи нижче яєчок, відкривався вхід — ніжний, гарячий, уже блискучий від природного мастила. І запах винограду став ще сильнішим, густішим, ніби сонце всередині нього.

— Бляха, — прошепотів Еліас, дивлячись. — Ти такий… мокрий. І пахнеш, ніби виноград тільки що зірвали з лози. Для мене?

Лукас кивнув, червоний до вух, але очі блищали від жаги.

- Завжди тільки для тебе. Мій аромат розкривається тільки, коли ти поруч. Ти і ніхто інший.

Еліас опустився нижче. Язик пройшовся по внутрішній стороні стегна, потім вище — і Лукас вигнувся дугою, коли гарячий рот альфи торкнувся чутливого входу. Еліас лизав, смоктав, вводив язик глибше, вдихаючи солодкий, нагрітий аромат, і омега трясся, хапаючись за чорне волосся, шепочучи ім’я брата, як молитву.

Коли Еліас нарешті піднявся, його член уже був твердим, товстим, з темною голівкою, що блищала від змазки. Він притиснув її до входу Лукаса, потерся, і омега застогнав від самого дотику. Лимон із розмарином змішався з виноградом так щільно, що здавалось, вони вже не можуть дихати окремо.

— Скажи, що хочеш, — вимогував альфа, хоча сам уже тремтів.

— Хочу тебе, — видихнув Лукас. — Усередині. Зараз. Будь ласка, Елі…

Еліас увійшов повільно. Сантиметр за сантиметром. Лукас був тугим, гарячим, і тіло омеги стискалось навколо нього, ніби не хотіло відпускати. Коли альфа увійшов до кінця, обидва завмерли, дихаючи один одному в губи. Запахи злились у щось нове — свіжий лимон, гіркуватий розмарин і солодкий, теплий виноград.

Потім почався рух.

Глибокий. Важкий. Ритмічний. Еліас тримав Лукаса за стегна, вбиваючись у нього знову і знову, і кожен поштовх виривав із омеги звуки — тихі, зломлені, солодкі. Ліжко скрипіло. Дощ бив у вікно. Аромат винограду ставав густішим із кожним рухом, а лимон із розмарином — гострішим, ніби альфа маркував його зсередини.

— Тісніше, — прохрипів Еліас. — Стисни мене.

Лукас стиснув м’язи, і альфа застогнав, впиваючись зубами в плече омеги — не до крові, але достатньо сильно, щоб залишити мітку. Потім рука альфи ковзнула між ними, обхопила член Лукаса, і почала рухатись у тому ж ритмі.

Оргазм накрив омегу першим. Він вигнувся, закричав приглушено в подушку, і внутрішні стінки запульсували навколо члена Еліаса. Альфа не витримав. Кілька останніх глибоких поштовхів — і він кінчив усередину, товстий вузол набухаючи біля основи, блокуючи їх разом. Гаряча сперма заливала Лукаса, і омега тремтів від кожного поштовху, від відчуття повноти, від того, що його нарешті забрали. Запах винограду, нагрітого сонцем міцно змішався з лимоном і розмарином.

Вони лежали з’єднані, дихаючи важко. Еліас цілував вологі скроні Лукаса, шепотів щось ніжне, майже нерозбірливе.

— Я люблю тебе, — сказав він нарешті, голосом, який зривався. — З першого дня, коли ти зайшов у цей будинок із валізою й зеленими очима. Я намагався не… але твій запах… він зводив мене з розуму.

Лукас посміхнувся крізь сльози, які самі з’явились на очах.

— І я тебе. Навіть коли боявся. Навіть коли думав, що це неправильно. Ти… завжди був моїм домом.

Вони залишались так довго, поки вузол не спав. Потім Еліас обережно вийшов, і сперма повільно витекла з розслабленого входу омеги. Альфа провів пальцями по ньому, ніби збираючи те, що належало їм обом, і Лукас тихо застогнав від чутливості. Повітря все ще пахло лимоном, розмарином і нагрітим виноградом — їхнім спільним запахом.

За вікном дощ стихав. А в цій кімнаті два серця билися вже в одному ритмі.

Зранку вони знову торкнулись один одного. І знову. І знову. Бо тепер, коли гребля прорвалась, зупинитись було неможливо.