Раді Вас бачити!

Його звали Кассіан. Омега. Високий, худорлявий, з гострими вилицями й очима кольору старого льоду. У світі, де альфи вважали омег-чоловіків слабкими й «неправильними», він навчився кусати першим. Особливо тих, хто пахнув лісом, мускусом і чимось диким.

Сатир з’явився вночі.

Його звали Терос. Високий, ширший у плечах, ніж будь-який альфа, з яким Кассіан стикався. Ноги покриті густою темною шерстю, що закінчувалася роздвоєними копитами. З голови стирчали короткі чорні роги. І посмішка — та сама, яку боги дають тим, хто збирається зруйнувати когось ізсередини.

Вони зустрілися в корчмі на краю лісу. Кассіан шукав роботу. Терос шукав розваги.

— Омега, — сказав сатир, підходячи впритул. Його голос був низьким, як гул під землею. — Ти пахнеш так, ніби тебе вже хтось трахав сьогодні. Або ніби ти дуже хочеш, щоб хтось це зробив.

Кассіан кинув у нього келих. Терос тільки розсміявся, спіймав його за зап’ястя й притиснув до стіни так сильно, що дошки застогнали.

— Ненавиджу таких, як ти, — прошипів Кассіан. — Тварини в людській шкурі. Або в твоїй — ще гірше.

— А я ненавиджу омег, які прикидаються, що не хочуть бути розірваними, — відповів Терос і вперше лизнув його шию.

Запах сатира вдарив у голову. Мускус, смола, гаряча шкіра. Кассіан відчув, як між ніг стає мокро — огидно, зрадницьки, неконтрольовано. Терос це помітив одразу.

— О, — тихо сказав він. — Ти вже течеш.

Тієї ночі сатир не питав дозволу.

Він затягнув Кассіана в комірку за корчмою, зірвав з нього штани й увігнав два пальці в уже слизьку дірку. Кассіан вигнувся, вилаявся, спробував відштовхнути — і отримав удар коліном у живіт, після чого його перевернули обличчям до стіни. Терос плюнув собі на долоню, провів нею по своєму члені (товстому, з легким вигином і помітним вузлом біля основи — сатири не були альфами, але природа дала їм щось схоже) і ввійшов одним різким рухом.

Кассіан закричав. Біль і задоволення змішалися так, що він не міг їх розділити. Терос трахав його жорстко, глибоко, тримаючи за горло однією рукою, а другою — за стегно, розсовуючи ноги ширше. Копита стукали по дерев’яній підлозі. Кожен поштовх змушував омегу текти сильніше, поки стегна не стали мокрими.

— Ненавиджу тебе, — хрипів Кассіан між стогонами.

— Знаю, — відповів Терос і кінчив глибоко всередину, притиснувшись рогами до його спини.

Після цього він пішов. Кассіан залишився стояти, стікаючи сім’ям і власною змазкою, з синяками на стегнах і пекучою ненавистю в грудях.

Вони зустрічалися знову. І знову.

Терос знаходив його скрізь. У місті. У лісі. Навіть у найманій кімнаті, куди Кассіан зачинився, думаючи, що сховався. Сатир ламав двері, скидав його на ліжко й брав без слів. Іноді — ззаду, тримаючи за роги уявні, яких у омеги не було. Іноді — змушував сідати верхи й дивитися в очі, поки товстий член входив і виходив, розтягуючи його до болю.

Одного разу Кассіан спробував вдарити його ножем. Терос вибив зброю, притиснув його до підлоги й вилизав йому все між ніг, поки омега не кінчив двічі, б’ючись і проклинаючи. Потім сатир увійшов у нього, все ще тремтячого від оргазму, і трахав повільно, майже ніжно — що було ще гірше.

— Ти ненавидиш мене, бо я даю тобі те, чого ти хочеш, — прошепотів Терос йому в вухо. — Припини брехати собі.

Кассіан вкусив його за плече до крові. Терос тільки застогнав і кінчив ще сильніше.

Перелом стався під час тічки.

Кассіан намагався перечекати її в закинутому будинку на околиці. Гарячка, біль, порожнеча між ніг, яка вимагала чогось товстого й гарячого. Він уже тричі кінчив на власні пальці, коли двері відчинилися.

Терос стояв на порозі, дихаючи важко. Його член вже стояв, натягнувши штани, а очі світилися темним золотом.

— Ти пахнеш так, ніби вмираєш, — сказав він.

— Пішов геть, — прохрипів Кассіан.

Сатир підійшов, став на коліна між його розведеними ногами й просто подивився. Потім нахилився й лизнув набряклу, мокру дірку довгим гарячим язиком. Кассіан вигнувся з криком. Терос їв його, як голодний, всовував язик глибше, смоктав, кусав стегна, поки омега не почав благати — ненависні, зламані слова.

Коли сатир нарешті ввійшов, Кассіан заплакав. Не від болю. Від того, як ідеально це відчувалося. Товстий член розтягував його, вузол тиснув з кожним поштовхом, а руки Тероса тримали його стегна так, ніби він боїться, що омега зникне.

Вони трахалися всю ніч. Терос в’язав його тричі. Кожного разу, коли вузол роздувався всередині, Кассіан кінчав так сильно, що бачив білі плями. Сатир цілував його шию, груди, губи — вперше по-справжньому. І шепотів:

— Ненавиджу, як сильно хочу тебе залишити собі.

Кассіан відповів, вже не в змозі брехати:

— Ненавиджу, що хочу, щоб ти залишився.

Через місяць вони все ще сварилися. Кассіан кидав у нього тарілки. Терос притискав його до столу й брав прямо там, поки омега не починав стогнати ім’я сатира. Але після сексу Терос уже не йшов одразу. Він лишався. Чистив кров, якщо кусав занадто сильно. Приносив воду. Іноді — просто мовчки тримав.

Одного вечора Кассіан сидів у нього на колінах, все ще з членом сатира всередині, вузол ще не спав. Він обвів пальцем один з рогів Тероса.

— Якщо ти зрадиш мене, — тихо сказав він, — я встромлю тобі ніж між ребер уві сні.

Терос усміхнувся — вже не тією хижою усмішкою, а чимось темнішим і м’якшим.

— Якщо ти спробуєш піти, — відповів він, — я знайду тебе. І трахну так, що ти більше ніколи не зможеш ходити прямо. А потім… потім, можливо, скажу, що кохаю.

Кассіан похитав головою, але притулився лобом до його лоба.

— Ти жахливий.

— Ти теж.

Вони обоє знали, що це не кінець. Що ненависть ще довго буде жити поруч із чимось новим і небезпечним. Але коли Терос знову почав повільно рухатися всередині нього, Кассіан уже не відштовхував.

Він відкрив ноги ширше й дозволив собі хотіти.