Раді Вас бачити!

Ліор плив у глибинах, його сріблясто-блакитний хвіст розсікав воду плавними, потужними рухами. Він був омегою, і його тіло вже кілька днів пахло солодким, важким ароматом тічки. Альфа, якого він ще не бачив, але вже відчував у кожній клітині, наближався.

Корабель з’явився раптово — величезний, дерев’яний, з чорними вітрилами. Кайден стояв на палубі, високий, широкоплечий, з темним волоссям і очима кольору шторму. Він не був звичайним чоловіком. Він був альфою, і запах Ліора вже зводив його з розуму.

— Вилазь, — наказав Кайден низьким, хрипким голосом, коли Ліор підплив ближче.

Ліор вагався лише мить. Потім його руки лягли на дерев’яний борт, і сильні руки альфи підхопили його, витягуючи на палубу. Вода стікала з луски, з грудей, з довгого хвоста. Ліор лежав на мокрих дошках, дихаючи часто, а Кайден вже нахилився над ним, вдихаючи запах.

— Мій, — проричав альфа і провів долонею по гладкій лусці від талії вниз.

Він знайшов її швидко. Між потужними м’язами хвоста, трохи нижче місця, де людське тіло переходило в риб’яче, на нижній стороні, майже прихована складками сріблястої луски, була вузька, гаряча дірка. Кайден розсунув лусочки пальцями. Ліор застогнав, коли грубі подушечки торкнулися чутливого входу.

— Ось вона… — тихо промовив Кайден. — Твоя дірка, омего.

Він опустився на коліна, розвів товстий хвіст Ліора ширше і притиснувся ротом прямо до тієї щілини. Язик пройшовся по краях, лизнув, проштовхнувся всередину. Ліор вигнувся, хапаючись за дошки палуби. Кайден вилизував його жадібно, грубо, глибоко, всмоктуючи солодкий смак, розтягуючи вузький вхід язиком і губами. Слина і природна вологість омеги вже текли по лусці.

Коли Ліор уже тремтів і тихо скиглив, Кайден піднявся. Його член був товстий, важкий, з налитим вузлом біля основи. Він намазав голівку по мокрій дірці, притиснув і одним сильним поштовхом увійшов.

Ліор скрикнув. Вузьке, гаряче м’ясо омеги обхопило альфу щільно, майже болісно. Кайден не чекав. Він почав трахати його глибоко і жорстко, тримаючи за талію і основу хвоста, розсовуючи луску пальцями, щоб входити ще глибше. Кожен рух витягав з Ліора довгі, протяжні стогони. Вода на палубі змішалася з їхніми соками.

Вони трахалися довго. Кайден міняв темп — то повільно розтягував, то вбивався жорстко, поки вузол не почав набухати. Коли він нарешті проштовхнув його всередину, Ліор закричав від переповнення. Вузол заблокував їх. Кайден кінчив глибоко, довгими, гарячими струменями, заповнюючи омегу до країв. Ліор тремтів у в’язці, кінчаючи сам, стискаючись навколо вузла хвилями.

Вони лежали сплетені ще довго. Кайден повільно водив пальцями по лусці Ліора, досліджуючи. І раптом його пальці ковзнули трохи вище і вбік від основної дірки — між щільними рядами лусочок. Там, майже невидима, була ще одна, тонша, вологіша щілина. Піхва.

Ліор різко напружився.

— Ні… не туди… — прошепотів він, намагаючись відсунутися. — Це не… не для цього…

Кайден вже ввів один палець. Потім другий. Піхва була туга, неймовірно гаряча і чутлива. Ліор вигнувся всім тілом, коли альфа почав повільно трахати його пальцями, розсуваючи, шукаючи найчутливіші місця всередині.

— Кайдене… прошу… — голос Ліора зірвався, але вже не від протесту. Його тіло зраджувало його. Стегна тремтіли, хвіст судомно згинався, а з обох отворів текло.

Кайден не зупинявся. Він трахав піхву пальцями глибоко і ритмічно, одночасно стискаючи вузол всередині основної дірки. Ліор вже не просив зупинитися. Він скиглив, стогнав, штовхався назустріч, поки не кінчив знову — довго, сильно, з сльозами на очах від надмірного задоволення.

Вузол спав лише під ранок. Але Кайден не відпустив його. Він знову увійшов у дірку, потім знову знайшов піхву пальцями, а пізніше — і кінчиком члена, повільно розтягуючи її. Ліор вже не чинив опору. Він лише тримався за альфу, дозволяючи йому брати обидва отвори, заповнювати, мітити, робити своїм.

Вони трахалися всю ніч — то жорстко, то повільно, то знову з в’язкою. Кайден кінчав у нього знову і знову, і кожен раз шепотів одне й те саме:

— Ти мій омега. Тільки мій.

Коли перше світло торкнулося моря, Ліор лежав на грудях альфи, важкий, мокрий, повний, з розтягнутими, чутливими отворами і слідами зубів на плечі. Кайден гладив його хвіст і тихо, впевнено сказав:

— Тепер ти належиш мені. І я ніколи тебе не відпущу.