Раді Вас бачити!

Банк «Східний Капітал» був майже порожнім у цей будній ранок. Кілька клієнтів, дві касирки й охоронець, який уже лежав непритомний біля дверей.

П’ятеро альф увійшли швидко й чітко. Ватажок — високий, широкоплечий, з холодними сірими очима і різким запахом апельсинових квітів, змішаних із темним, землисто-солодким пачулі, — одразу взяв усе під контроль.

— Усі на підлогу. Руки за головою. Хто ворухнеться — отримає кулю, — його голос був низьким і спокійним, але в ньому відчувалася абсолютна влада.

Підлеглі швидко зігнали відвідувачів у кут залу. Серед них був і він — юний омега в світло-сірому светрі, з м’яким русявим волоссям і великими світло-карими очима. Він прийшов відкривати нову картку. Запах від нього поширювався тонко й солодко — теплий липовий мед, чистий, майже дитячий у своїй ніжності.

Ватажок помітив його одразу.

Поки двоє альф контролювали заручників, а ще двоє змушували менеджера відкривати сховище, лідер підійшов ближче. Він став прямо перед омегою, дивлячись зверху вниз. Запах меду став сильнішим від страху.

— Підведися, — тихо наказав він.

Омега підвівся, тремтячи. Його зріст ледве сягав плеча альфи. Ватажок обвів поглядом тонку шию, м’які риси обличчя, тремтячі губи.

— Ти пахнеш, як літо, — сказав він майже задумливо. — Липовий мед… Рідко зустрінеш такий чистий аромат у місті.

Він повернувся до своїх:

— Слідкуйте за іншими. Мені треба кілька хвилин.

Підлеглі лише кивнули. Ніхто не сперечався.

Ватажок схопив омегу за зап’ясток і повів за високий мармуровий стіл каси, де їх майже не було видно з іншого кінця залу. Там він розвернув його обличчям до столу й притиснув тілом.

— Тихенько, — прошепотів він у вухо, голос став нижчим, густішим. — Ніхто тебе не чіпатиме. Тільки я.

Омега тихо зойкнув, коли великі руки альфи ковзнули під светр, торкаючись гарячої шкіри. Запах апельсинових квітів і пачулі огорнув його щільно, змішуючись із медом. Ватажок глибоко вдихнув біля шиї, де пахощі були найсильнішими.

— Солодкий… — пробурчав він.

Він різко спустив штани омеги разом із білизною. Холодне повітря торкнулося шкіри, і омега здригнувся. Альфа провів долонею по сідницях, стиснув, розвів їх і провів пальцем між ними. Вже вогко.

— Тіло саме просить, навіть коли ти боїшся, — глухо сказав він.

Ватажок розстібнув власні штани. Товстий, важкий член уже був твердим. Він плюнув собі на долоню, розмазав і притиснув голівку до тісного входу. Омега стиснувся, але альфа не дав йому часу звикнути — одним сильним рухом увійшов до половини.

Омега схлипнув, вчепившись пальцями в край столу. Ватажок зарився носом у його волосся, глибоко вдихаючи мед, і штовхнувся глибше, до кінця. Тісно, гаряче, майже боляче від того, як сильно стискало.

— Бляха… — видихнув він. — Ти як зроблений для мене.

Він почав рухатися. Спочатку повільно, глибоко, даючи тілу звикнути, потім швидше. Кожен поштовх супроводжувався глухим ударом стегон об м’які сідниці. Запах апельсинових квітів і пачулі змішувався з медом, стаючи густішим, важчим. Альфа тримав омегу за стегна, фіксуючи, не даючи відсторонитися, і трахав жорстко, ритмічно, з тією самою холодною впевненістю, з якою керував пограбуванням.

Омега тихо стогнав у стіл, намагаючись не привернути увагу. Його тіло вже реагувало — член твердий, між ніг мокро, і кожен глибокий поштовх вибивав із нього короткий, приглушений звук.

Ватажок прискорився. Хватка стала сильнішою. Він нахилився нижче, притиснувшись грудьми до спини омеги, і прошепотів прямо в шию:

— Не смій кричати. Ти ж не хочеш, щоб всі дізналися, чим ми тут займаємося?

Кілька останніх жорстких рухів — і він увійшов до кінця, завмер, напружившись. Гаряча сперма заливала середину омеги. Альфа тихо загарчав, притискаючись ще ближче, вдихаючи змішаний запах меду, апельсинових квітів і пачулі.

Кілька секунд він просто стояв так, глибоко всередині, відчуваючи, як тіло під ним тремтить.

Потім повільно вийшов. Сперма потекла по внутрішній стороні стегон омеги. Ватажок спокійно поправив штани, а потім підняв штани омеги й акуратно їх застібнув, ніби нічого особливого не сталося.

— Сядь на підлогу з іншими, — тихо сказав він. — І мовчи.

Омега ледве тримався на ногах, коли повернувся до заручників. Запах липового меду тепер був змішаний із сильнішим, чужим ароматом альфи.

Ватажок вийшов з-за столу, витер руки хусткою й знову став тим самим холодним, зібраним лідером.

— Скільки ще? — кинув він одному з підлеглих.

— Майже готові, бос.

Він кивнув і кинув останній погляд на омегу. Тонка посмішка торкнулася його губ.

— Гарний мед, — тихо промовив він сам до себе. — Жаль, що часу більше немає.

Через кілька хвилин сумки з грошима були готові. Альфи вийшли так само швидко й організовано, як і увійшли, залишивши за собою запах апельсинових квітів, пачулі… і легку, солодку ноту липового меду, що ще довго трималася в повітрі банківського залу.

Минуло майже чотири місяці.

Бажан уже звик, що запах апельсинових квітів і пачулі іноді раптом з’являвся уві сні. Він намагався забути той ранок у банку — холодний мармур столу, жорсткі руки, гарячу тяжкість всередині. Але тіло пам’ятало краще за розум.

Того вечора він виходив з бібліотеки. Вулиця була майже порожньою, осінній вітер ніс запах мокрого листя. І раптом — знайомий, густий аромат. Апельсинові квіти. Пачулі.

Бажан завмер.

— Ти довго мене шукав? — тихо запитав він, навіть не обертаючись.

За спиною почулося низьке, спокійне:

— Не дуже. Ти залишаєш за собою досить чіткий слід.

Атрей стояв у кількох кроках. Той самий високий силует, ті самі холодні сірі очі. Тільки цього разу без маски й зброї. У звичайній чорній куртці він виглядав майже звичайно. Майже.

— Ходімо, — сказав він. — Тут занадто людно.

Бажан міг би відмовитися. Міг би втекти. Але ноги самі зробили крок услід.

Атрей повів його вузькими провулками, поки вони не опинилися в маленькому занедбаному дворику між двома старими будинками. Там було тихо. Лише далекий шум міста й запах дощу на бетоні.

Альфа розвернув його обличчям до себе, притиснув до холодної стіни й нахилився нижче.

— Я думав про тебе, — тихо сказав він. — Про те, як ти пахнеш. Про те, як ти стискався навколо мене.

Бажан ковтнув повітря. Його власний запах — липовий мед — став сильнішим від хвилювання.

Атрей не став чекати. Він розстібнув штани омеги одним рухом, підняв одну його ногу, закинувши її собі на стегно, і швидко підготував його пальцями. Бажан уже був вологим. Тіло пам’ятало.

Коли товстий член увійшов у нього одним глибоким поштовхом, Бажан тихо застогнав, вчепившись пальцями в плечі альфи. Атрей трахав його жорстко, майже грубо, притискаючи до стіни, вбиваючись до кінця з кожним рухом. Запах апельсинових квітів і пачулі змішався з медом, стаючи густим, важким, майже дурманним.

— Ти… все ще такий тісний, — глухо прохрипів Атрей йому в шию. — Ніби чекав мене.

Бажан уже не міг відповідати. Кожен поштовх вибивав із нього короткий, приглушений стогін. Альфа тримав його міцно, фіксуючи, і кінчив глибоко всередині, з низьким, протяжним гарчанням, притискаючись усім тілом.

Кілька хвилин вони просто стояли так, важко дихаючи. Потім Атрей повільно вийшов, поправив одяг Бажана й свій, і лише тоді відступив на крок.

— Тепер… — він подивився прямо в очі. — Давай познайомимося нормально.

Бажан ковтнув.

— Мене звати Бажан.

— Атрей, — відповів альфа. — І я не збираюся зникати цього разу.

Вони сіли на низький бетонний бордюр. Ніч була прохолодною, але тепло від тіл ще не встигло розсіятися. Атрей мовчки дістав сигарету, але не запалив — просто крутив її в пальцях.

Раптом він нахилився ближче й глибоко вдихнув запах Бажана біля шиї.

Брови альфи повільно зійшлися.

— Мед… — тихо сказав він. — Але є щось ще. Ніби… ледь вловимий аромат бергамоту.

Бажан завмер. Серце гупнуло так сильно, що, здавалося, Атрей міг його почути.

Атрей подивився йому в очі. Голос став тихішим, але твердішим:

— Бажан. Що це за запах?

Омега довго мовчав. Потім видихнув і тихо, майже шепотом, сказав:

— Я вагітний.

Повітря між ними стало важким.

— Від тебе, — додав Бажан, дивлячись убік. — Від того разу в банку.

Атрей не відвів погляду. Він сидів абсолютно нерухомо, лише пальці сильніше стиснули сигарету.

Кілька довгих секунд тиші.

Потім альфа тихо, майже безбарвно промовив:

— Покажи мені.

Бажан повільно підняв светр. Живіт ще майже не змінився — лише легке, ледь помітне округлення під долонею. Але запах… тепер, коли він був так близько, Атрей відчував його чітко. Мед. І під ним — нове, з ароматом свіжості, легким пряним і квітковим відтінком – створене ними обома, життя.

Атрей провів великою теплою долонею по животу Бажана. Пальці тремтіли ледь помітно.

— Чому не сказав раніше? — тихо запитав він.

— Я не знав, як тебе знайти, дурню! — відповів Бажан. — А якби й знайшов, то… не був упевнений, чи захочеш ти знати.

Атрей мовчав ще якусь мить. Потім повільно підняв погляд.

— Тепер я знаю. І я тут.

Він прибрав руку, але не відсторонився.

— Ходімо. Тобі холодно. І нам треба поговорити нормально. Без стін і без поспіху.

Бажан кивнув.

Коли вони виходили з дворика, Атрей коротко торкнувся його зап’ястка — не грубо, як раніше, а майже обережно. Запах апельсинових квітів і пачулі знову огорнув Бажана, але цього разу в ньому відчувалося щось інше. Не тільки жадання.

Щось схоже на рішення.

Атрей привіз Бажана не до свого звичайного місця, а до тихого житлового комплексу на околиці міста. Сучасний будинок, охорона, високі дерева у дворі. Вони піднялися на сьомий поверх. Атрей відчинив двері ключем і пропустив омегу вперед.

Квартира була світлою, майже порожньою, з великими вікнами й запахом свіжої фарби та дерева. Дві кімнати, кухня-вітальня, балкон з видом на парк.

— Це твоє, — спокійно сказав Атрей, дістаючи з внутрішньої кишені папку з документами. — Уже переписано на твоє ім’я. Ключі, документи, договір — усе твоє. Можеш вигнати мене в будь-який момент. Але я хочу, щоб ти жив тут. Зі мною. Якщо погодишся.

Бажан повільно пройшовся кімнатами, торкаючись підвіконь, дивлячись у вікна. Потім зупинився навпроти альфи.

— Ти серйозно?

— Абсолютно. Я не вмію робити щось наполовину. Ти вагітний моєю дитиною. Я хочу бути поруч.

Бажан довго мовчав, дивлячись йому в очі. Потім тихо видихнув:

— Добре. Я згоден.

Атрей підійшов ближче. Він обережно взяв обличчя Бажана в долоні й поцілував. Спочатку м’яко, майже ніжно, даючи омезі звикнути. Потім глибше, з голодом, який уже не ховав.

Вони дійшли до спальні, не відриваючись один від одного. Атрей повільно роздягав Бажана, цілуючи кожен новий відкритий шматок шкіри — шию, ключиці, груди, живіт, де вже ледь відчувалося нове життя. Бажан тремтів під цими дотиками, але не від страху.

Коли вони опинилися на широкому ліжку, Атрей ліг між ніг омеги й увійшов повільно, глибоко, дивлячись йому в очі. Бажан тихо застогнав, обхопивши його ногами. Альфа рухався розмірено, сильно, але без тієї холодної жорстокості, що була раніше. Кожен поштовх був глибоким, повним, ніби він хотів залишити себе всередині назавжди.

— Ти такий гарячий… — глухо прошепотів Атрей йому в губи.

Він прискорився. Рухи стали жорсткішими, глибшими. Ліжко тихо скрипіло. Бажан стогнав уже голосніше, вчепившись пальцями в широкі плечі альфи. Атрей кінчив перший раз глибоко всередині, не виходячи, лише на мить завмерши й важко дихаючи. Але член майже не пом’якшав.

Він продовжив рухатися одразу, використовуючи власну сперму як змазку. Другий оргазм накрив його швидше. Потім третій. Атрей трахав його безперервно, кінчаючи знову й знову, заповнюючи Бажана так рясно, що сперма вже починала витікати з кожним новим поштовхом, стікаючи по стегнах і набігаючи на простирадла.

— Атрею… — тихо простогнав Бажан, коли альфа вчергове глибоко увійшов і знову виплеснувся всередині.

— Ще, — хрипко відповів той. — Я хочу, щоб ти був повний мене.

Він перевернув Бажана на бік, підняв одну ногу й увійшов ще глибше під новим кутом. Темп став майже звірячим — жорсткі, короткі, потужні поштовхи, під час яких він знову й знову кінчав, не зупиняючись. Запах апельсинових квітів і пачулі змішався з липовим медом Бажана… і з тією ледь відчутною, чистою ноткою бергамоту, яка тепер завжди була присутня в ароматі омеги.

Атрей вдихав цей запах жадібно, цілуючи шию, кусаючи легко шкіру, залишаючи нові мітки. Він кінчав уже не рахуючи — просто продовжував трахати, заповнюючи, притискаючись усім тілом, ніби хотів розчинитися в ньому.

Коли нарешті все стихло, Бажан лежав на боці, важко дихаючи, живіт і стегна мокрі від сперми. Атрей все ще був глибоко всередині, повільно погладжуючи його живіт долонею.

— Тепер ти вдома, — тихо сказав він, цілуючи вологе від поту плече. — І я теж.

Бажан заплющив очі, відчуваючи, як тепло розливається всередині, і як чужий, вже знайомий запах апельсинових квітів і пачулі огортає його з усіх боків.