Спочатку:
На сторінку книги
У кабінеті на кілька секунд зависла така тиша, що було чути, як тріскотить магічне вугілля в каміні. Звістка про те, що Малфас пожертвував п’ятьмастами своїх бійців лише як димовою завісою, перекреслювала попередню тактичну перемогу. Жрець не просто перевернув шахівницю — він збирався спалити її разом із гравцями.
— Первісний Попіл... — Віка порушила мовчанку, дивлячись на застиглі обличчя братів. — Наскільки все погано?
— Це магія, яка не піддається геометрії структури, Вікторіє, — замість брата відповів Вальтазар. Голос першого принца став неприродно тихим, а фіолетове світло в очах затремтіло. — Це залишки первісного хаосу, на якому випалене наше Пекло. Якщо Малфас зірве печатки вівтарів у Чорному Розломі, Попелясті Землі почнуть розширюватися. Вони поглинуть кордони, випалять магічні бар'єри вежі й перетворять усе живе на слухняний, безликий прах.
— І він зробить це без вагань, — додав Мортімер, хижо мружачись. — Йому нічого втрачати. Донька в казематах, репутація знищена, армія розбита. Він хоче піти красиво, забравши нас із собою.
Вальтазар різко відвернувся від карти й підійшов до важкої збройової шафи з чорного дуба.
— Обговорення закінчено. Мортімере, твої гвардійці впораються з патрулюванням без тебе?
— Вони знають свої сектори. Я вже віддав наказ Бруту тримати периметр застави. Мої найкращі слідопити готові виступити на Чорний Розлом за першим сигналом, — другий принц миттєво підтягнувся, відставляючи порожній келих. Його втома після бою зникла, поступившись місцем чистому адреналіну.
— Добре. Збирай контингент. Ми вилітаємо на пекельних гончаках прямо зараз. Нам потрібно перехопити його до того, як він почне перший етап ритуалу розпечатування, — Вальтазар дістав зі сховища свій бойовий пояс, інкрустований рунічними пластинами, і застебнув його на талії.
Віка мовчки спостерігала за цими швидкими, відточеними рухами, але всередині неї все протестувало проти того, щоб знову залишатися осторонь. Вона зробила крок уперед, стаючи прямо на шляху першого принца.
— Я йду з вами.
Вальтазар навіть не зупинився, перевіряючи кріплення клинка на поясі.
— Про це не може бути й мови, Вікторіє. Чорний Розлом — це зона нульового захисту. Там твоє людське тіло просто не витримає тиску первісної атмосфери. Ти залишишся у вежі під особистим наглядом батька. Король Ваалзерон уже повернувся з інспекції й посилить охорону.
— Послухай мене, прагматику, — Віка вперто схопила його за передпліччя, змушуючи зупинитися й подивитися їй в очі. — Ти знову включаєш свою логіку і прораховуєш тільки фізичні фактори. А тепер згадай, хто знайшов щоденник? Хто вирахував Ліліт? Твій «Якір крові» у моїх грудях зараз не просто б'ється — він веде мене туди. Якщо Малфас почне розривати печатки хаосу, твій ментальний контур почне руйнуватися від навантаження, і я відчую це тут, у замку. Мене просто випалить цим зв'язком на відстані! Разом ми зможемо стабілізувати твою ауру через «Якір».
Вальтазар завмер. Його губи стиснулися в тонку лінію. Він хотів заперечити, виставити її за двері, наказати Гроку замкнути її в найбезпечнішій кімнаті, але його власний магічний коефіцієнт підказував: вона права. Зв’язок «Якоря крові» під час активації первісного хаосу міг стати або їхнім спільним порятунком, або смертельним вироком, якщо вони будуть на відстані.
Мортімер, який спостерігав за цією сценою, тихо хмикнув, закидаючи плащ на плече.
— Брате, здається, твоя математика знову капітулювала перед земною впертістю. До того ж її інтуїція сьогодні працює краще за мою розвідку. Бери її з собою. Я дам їй свого особистого захисного амулета від попелястого пилу.
Вальтазар перевів погляд з брата на Віку. В його очах відбулася коротка, але запекла битва. Врешті він важко зітхнув, і його велика долоня накрила її руку на його передпліччі.
— Якщо ти постраждаєш через цей коефіцієнт ірраціональності, Вікторіє... — він не договорив, але через зв'язок Віка відчула таку концентровану хвилю страху за неї, що у неї на мить перехопило подих. — Добре. Ти їдеш. Але ти сидітимеш на моєму гончаку і не відходитимеш від мене ні на міліметр. Мортімере, амулет сюди. Живо.
Другий принц швидко зняв із шиї срібний кулон із темним кварцом і протягнув Віці. Щойно вона одягла його, навколо її тіла розлилося легке, прохолодне марево, що пом'якшило важке пекельне повітря.
— Рухаємося до внутрішнього двору, — Вальтазар міцно перехопив Віку за талію, притискаючи до себе, і вони стрімко попрямували до виходу.
Внутрішній двір обсидіанового замку зустрів їх тривожним тупотом і глухим риком. Пекельні гончаки — масивні створіння з попелясто-чорною шкірою, крізь тріщини якої проривалося багряне сяйво магми, — нетерпляче били лапами об камінь. Їхні очі горіли первісним вогнем, а з пащ виривалися цівки гарячого диму.
Вальтазар одним легким рухом злетів на спину найбільшого вожака зграї, після чого впевнено протягнув руку Віці. Він легко підхопив її, саджаючи попереду себе, і міцно обхопив лівою рукою за талію, притискаючи до своїх грудей. Крізь спину Віка відчувала, як шалено й чітко б'ється його серце, а «Якір крові» всередині неї синхронізувався з цим ритмом, створюючи навколо них щільний магічний кокон.
Мортімер скочив на свого гончака поруч. Його слідопити — п'ятірка найдосвідченіших розвідників у легких шкіряних обладунках — уже чекали біля залізних воріт.
— Рушаємо! — коротко кинув Вальтазар.
Ворота з гуркотом розчинилися, і зграя виметнулася у відкриту пустку. Швидкість була шаленою. Ландшафт навколо стрімко змінювався: витончені шпилі замку зникли в сірому мареві, поступаючись місцем гострим скелям та випаленим рівнинам Півночі. Чим далі вони просувалися вглиб Попелястих Земель, тим важчим ставало повітря. Навіть захисний амулет Мортімера ледь справлявся — Віка відчувала на губах гіркий присмак попелу, а небо над ними затягнулося грозовими хмарами фіолетового відтінку.
За дві години гончаки різко зупинилися на краю гігантського урвища. Це і був Чорний Розлом.
Земля тут розступалася, утворюючи глибоку, бездонну прірву, з якої підіймалися клуби чорного, маслянистого диму. На самому дні розлому, куди вели круті сходи, висічені ще першими поколіннями демонів, виднілися три масивні вівтарі з темного каменю. Навколо них уже пульсувало бліде світло.
— Ми запізнюємося, — Мортімер зіскочив на землю, вдивляючись углиб прірви. Його розвідницький зір миттєво вихопив силуети внизу. — Малфас уже там. Його мисливці виставили загороджувальний контур навколо вівтарів. Він почав першу фазу розпечатування.
Вальтазар обережно опустив Віку на землю, не випускаючи її руки ні на секунду. Через зв'язок вона відчула, як його розум миттєво зафіксував критичні точки на місцевості. Простір навколо розлому буквально тріщав від дикої енергії хаосу — геометричні лінії тут викривлялися, магія Вальтазара стикалася з супротивом самої природи цього місця.
— Перша печать уже пошкоджена, — констатував перший принц, дістаючи клинок. Фіолетовий вогонь на його лезі спалахнув із зусиллям, долаючи важку ментальну тишу розлому. — Мортімере, твої слідопити знімають зовнішню охорону з флангів. Ми з Вікою йдемо по центру прямо до головного вівтаря. Нам потрібно перервати його літанію до того, як Первісний Попіл вийде на поверхню.
— Зрозумів, — Мортімер хижо посміхнувся, перехоплюючи свої парні кинджали. — Зроблю все в найкращому вигляді. Повеселимося, брате.
Розвідники Мортімера беззвучно розтанули в скелях, готуючи раптовий удар по охороні жреця. Вальтазар міцніше стиснув долоню Віки, переплітаючи їхні пальці.
— Тримайся мене, Вікторіє, — тихо, але неймовірно палко прошепотів він їй на вухо. — Зараз почнеться те, що не піддається жодним формулам. Будь моїм якорем.
— Завжди, — відповіла Віка, відчуваючи, як у її грудях спалахує гаряча, чиста земна впертість, готова протистояти будь-якому пекельному хаосу.
Вони почали стрімкий спуск у Чорний Розлом, де вигнаний жрець уже заніс свій ритуальний ніж над першою печаткою старого світу.
